Ухвала
іменем україни
07 листопада 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Фаловської І.М., Висоцької В.С., Гримич М.К., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Інституту української мови Національної академії наук України, треті особи: Первинна профспілкова організація Інституту української мови Національної академії наук України, Національна академія наук України в особі відділення літератури, мови та мистецтвознавства, про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Інституту української мови Національної академії наук України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року,
В квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з лютого 1997 року вона працювала в Інституті української мови Національної академії наук України. З 07 липня 2010 року обіймала посаду завідувача відділу наукової термінології. 25 січня 2016 року дізналась про те, що 03 грудня 2015 року директор видав наказ №122, згідно з яким відділ наукової термінології виводився зі штатного розпису, працівники відділу переводились до іншого відділу, а посада завідувача відділу підлягала скороченню з 01 березня 2015 року. В подальшому до зазначеного наказу були внесені зміни відповідно до яких посада завідувача відділу наукової термінології підлягала скороченню з 12 березня 2016 року. Про наказ №5 від 12 березня 2016 року позивач дізналась лише 09 березня 2016 року у судовому засіданні під час оскарження нею наказу №122 від 03 грудня 2015 року. Окрім цього, у вказане засідання представником відповідача було надано копії попереджень позивача про зміну істотних умов праці та подальше звільнення на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України, про існування яких вона не знала. 16 березня 2016 року позивача було звільнено наказом №39 з посиланням на п. 6 ст. 36 КЗпП України. При цьому, в цей день вона перебувала на лікарняному, про що відповідачу було достовірно відомо. Посилаючись на викладені обставини, позивач наполягала на тому, що директор інституту не мав повноважень на зміну структури Інституту, оскільки пунктом 15 Статуту Інституту визначено, що його структуру розробляє Дирекція, розглядає вчена рада і затверджує Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України. Позивач вважає, що всупереч положенням зазначеного пункту, зміни в структурі Інституту не були у встановленому порядку затверджені. Крім того, з позиції позивача, не відбулось ніяких змін в організації виробництва і праці, незрозуміло, в чому саме полягають змінені умови праці, від продовження роботи в яких відмовилась позивач, а скорочення посади, на якій вона працювала з пропозицією обійняти іншу посаду, виключає можливість звільнення на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України.
Враховуючи викладене, просила визнати незаконними та скасувати наказ директора Інституту української мови Національної академії наук України № 122 від 03 грудня 2015 року; наказ директора Інституту української мови Національної академії наук України № 5 від 12 січня 2016 року; наказ директора Інституту української мови Національної академії наук України № 39 від 16 березня 2016 року; поновити ОСОБА_4 на посаді завідувача відділу наукової термінології Інституту української мови НАН України; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними наказ директора Інституту української мови Національної академії наук України № 122 від 03 грудня 2015 року; наказ директора Інституту української мови Національної академії наук України № 5 від 12 січня 2016 року; наказ директора Інституту української мови Національної академії наук України № 39 від 16 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 з посади завідувача відділу наукової термінології Інституту української мови НАН України. Поновлено ОСОБА_4 на посаді завідувача відділу наукової термінології Інституту української мови НАН України з 16 березня 2016 року. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 березня 2016 року по 14 листопада 2016 року в розмірі 62232,55 грн (з вирахуванням усіх обов'язкових податків, платежів та зборів). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року рішення районного суду скасовано в частині задоволення вимог позивача про визнання наказів директора Інституту української мови Національної академії наук України № 122 від 03 грудня 2015 року, наказу директора Інституту української мови Національної академії наук України № 5 від 12 січня 2016 року протиправними та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заявлених вимог про визнання протиправними наказів № 122 від 03 грудня 2015 року, та № 5 від 12 січня 2016 року видані директором Інституту української мови Національної академії наук України. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що 12 липня 2010 року на підставі наказу директора Інституту української мови НАН України № 102 ОСОБА_4 затверджено на посаді завідувача відділу наукової термінології Інституту згідно з постановою Президії НАН України від 07 липня 2010 року № 212. (а.с. 9).
Згідно з наказом № 122 від 03 грудня 2015 року, у зв'язку зі змінами в організації праці Інституту з 01 січня 2016 року - приєднанням відділу наукової термінології до відділу граматики - внесено до штатного розпису зміни, якими виведено зі штатного розпису відділ наукової термінології, переведено 6 посад з відділу наукової термінології до відділу граматики, а посаду завідувача відділу наукової термінології скорочено з 01 березня 2015 року. (а.с. 10).
В подальшому на зміну положень вказаного наказу було прийнято наказ № 5 від 12 січня 2016 року, яким скорочення посади завідувача відділу наукової термінології визначалось датою 12 березня 2016 року. (а.с. 11).
Як вбачається з запису у трудовій книжці, наказом № 39 від 16 березня 2016 року ОСОБА_4 було звільнено з посади завідувача відділу з 16 березня 2016 року у зв'язку з відмовою від продовження роботи в змінених істотних умовах праці (п.6 ст.36 КЗпП України).
Згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України визначає, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України може відбуватись лише при збереженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Тому, оскільки звільнення позивача було пов'язане зі скороченням посади завідувача відділу наукової термінології Інституту, що виключає можливість її звільнення у зв'язку зі зміною істотних умов праці. Суди попередніх інстанцій в цій частині дійшли вірного висновку, що обставини про звільнення позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не можуть вважатись обґрунтованим, а тому наказ № 39 від 16 березня 2016 року є протиправним та ОСОБА_4 підлягає поновленню на посаді завідувача відділу наукової термінології Інституту української мови НАН України з 16 березня 2016 року.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, для даного випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
З урахуванням цих норм, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно визначив середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача відповідно Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
При цьому враховуючи, що позивача було звільнено 16 березня 2016 року, а для обрахунку середнього заробітку мають братися два місяці - лютий та січень, проте враховуючи, що позивач не працювала у зазначені місяці (перебувала на лікарняному), середня заробітна плата була обрахована за попередні два місяці - грудень та листопад.
Доводи касаційної скарги щодо обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обґрунтовано відхилено апеляційним судом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач перебувала на лікарняному у періоди з 14 січня 2016 року по 29 січня 2016 року ( а.с. 15) та з 09 березня 2016 року по 15 березня 2016 року (а.с. 12).
Разом з тим, наведений місцевим судом розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційним судом, досліджено його обґрунтованість та правильність розміру.
Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення частини позовних вимог. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив в частині вказане судове рішення без змін.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Інституту української мови Національної академії наук України відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: І.М. Фаловська
В.С.Висоцька
М.К.Гримич