"07" грудня 2017 р. справа № 204/3889/17 (2-а/204/169/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Чумака С. Ю., Шальєвої В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року у справі № 204/3889/17 за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 04.07.2017 звернулась до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі, в якому просила:
- поновити строк для звернення до суду;
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові здійснити перерахунок та виплату їй пенсії, починаючи із 01 грудня 2015 року, виходячи із 83% від заробітної плати, зазначеної в довідці, виданої Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, лист від 07.06.2017 року №12/17-б про складові заробітної плати станом на 01.12.2015 року;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй пенсії, починаючи із 01 грудня 2015 року, виходячи із 83% від заробітної плати, зазначеної в довідці, виданої Дніпропетровською обласною державною адміністрацією лист від 07.06.2017 року №12/17-б про складові заробітної плати станом на 01.12.2015 року.
Постановою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року позивачу поновлено строк для звернення до суду, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач подав суду заперечення на апеляційну скаргу, яким просив відмовити апелянту в задоволенні апеляційної скарги. Також відповідач просив розглянути справу без участі представника управління.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідач надіслав до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, справу розглянути за відсутності його представника.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Згідно пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1, перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Дніпрі з 01.11.2010 року та отримує пенсію за віком, призначену на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» з розрахунку 83% від складових заробітної плати державного службовця.
15.06.2017 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою, в якій просила перерахувати їй пенсію державного службовця у зв'язку із підвищенням заробітної плати державних службовців з 01 грудня 2015 року (а.с.16).
До заяви ОСОБА_1 надала довідку від 07.06.2017 року №12/17-б про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію (а.с.17).
Листом від 23.06.2017 року Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду в м.Дніпрі відмовило ОСОБА_1 у перерахунку її пенсії у зв'язку з тим, що відсутні законні підстави для такого перерахунку (а.с.18-20).
Не погодившись з таким рішенням податкового органу, ОСОБА_1 оскаржила дії пенсійного органу до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії державного службовця, у відповідача були відсутні законодавчі підстави для перерахунку пенсії позивача через збільшення заробітної плати працюючим державним службовцям з 01.01.2015 року, у зв'язку з чим відмова пенсійного органу є обґрунтованою та правомірною.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції на момент призначення позивачу пенсії) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.
У відповідності до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції на час призначення пенсії позивачу) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Як зазначалося вище, пенсія за віком призначена позивачу з 01.11.2010 року відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 83% від складових заробітної плати державного службовця.
До 01.05.2016 року пенсійне забезпечення державних службовців було врегульовано зазначеними нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII.
З 01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII.
У зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, положення Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII втратили чинність, в тому числі втратили чинність норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців.
Відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року, яка набрала чинності з 01.05.2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, з 01.05.2016 року Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року не містить такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.
Отже, враховуючи приписи статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, з 01.05.2016 року відсутні підстави для перерахунку пенсії державним службовцям у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців.
Крім того, колегія суддів зазначає, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям було визначено пунктами 4 та 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» від 31.05.2000 року №865. Вказані норми права передбачали, що перерахунок пенсії здійснюється у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року №1013, яка застосовується з 01.12.2015 року, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року №865, зокрема виключено норми і положення, які встановлювали порядок і умови перерахунку пенсії, призначених відповідно до Закону України «Про державну службу».
За таких обставин, відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача як з 01.11.2016 року, так і з 01.12.2015 року.
Таку правову позицію висловлено і Верховним Судом України в постанові від 07.11.2017 року у справі №21-953а17.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що у зв'язку зі зміною правового регулювання відносин, пов'язаних із пенсійним забезпеченням державних службовців, розмір призначеної ОСОБА_1 пенсії не зменшився.
Посилання апелянта на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ні Закон №76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, ні стаття 90 Закону №889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).
Слід також звернути увагу на рішення Суду від 3 червня 2014 року у справі за заявою Валентини Ніканорівни Великоди проти України №43331/12, в якому Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Ураховуючи наведені вище положення джерел права, колегія суддів дійшла висновку, що з 01 грудня 2015 року - початку застосування постанови КМУ №1013, якою пункт 4 постанови КМУ №865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом №889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону №3723-XII, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки законодавством, чинним на час звернення ОСОБА_1 за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Дніпрі доведено правомірність відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року у справі № 204/3889/17 залишити без задоволення.
Постанову Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2017 року у справі № 204/3889/17 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: С.Ю. Чумак
Суддя: В.А. Шальєва