"07" грудня 2017 р.Справа № 916/1146/17
За позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД"
за участю третьої особи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок"
про визнання недійсним договору
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Цісельського О.В.
при секретарі Мукієнко Д.С.
за участю представників:
від позивача: Іноземцев О.В. - адвокат
від відповідача: не з'явився
від 3-ї особи: Зінов'єв О.А. - довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача - компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок"
СУТЬ СПОРУ: позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду із позовною заявою до компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД", в якій просить суд визнати недійсним договір про відступлення шляхом дарування частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТОВАРНИЙ РИНОК", укладений між ОСОБА_1, з одного боку, та Компанією "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД", від імені якої діяв ОСОБА_4, з іншого боку, засвідчений Приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською Валентиною Семенівною, зареєстрований в реєстрі за № 861.
Обґрунтовуючи свій позов позивач зазначає, що шляхом погроз та обману, ОСОБА_6, разом з ОСОБА_7 (представник ОСОБА_8.) та ОСОБА_4 (помічник ОСОБА_7.) змусили її подарувати, на користь компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" яка належала ОСОБА_8 - ОСОБА_9, частину своїх корпоративних прав в ТОВ "Промтоварний ринок".
Крім того, позивач у позові вказує, що Генеральною Прокуратурою України проводиться досудове слідство у кримінальному провадженні №32013110090000107 за фактом заволодіння часткою корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", а саме, щодо відступлення шляхом дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок" за договором № 861, укладеним між громадянкою ОСОБА_1 та представником "Єнакієвського" угрупування ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності та в інтересах ОСОБА_18.
Генеральною прокуратурою встановлено, що дана угода відбулась під тиском, що не було прямої волі щодо відчуження корпоративних прав.
23.09.2016 року, за результатами вказаного кримінального провадження Управлінням Спеціальних Розслідувань Генеральної Прокуратури України складено повідомлення про підозру ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.2 ст.28, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст.27, ч. 3 ст.358 КК України.
27.09.2016 року, у зв'язку з переховуванням даних осіб від органу досудового розслідування, їх оголошено у розшук.
В свою чергу ОСОБА_1, у вказаному кримінальному провадженні визнано, у порядку ст. 55 та ст. 56 КПК України, потерпілою.
Це, на думку позивача, дає їй змогу звернутись до суду з вимогою щодо оскарження договору дарування, бо після втечі з України ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та оголошення їх у розшук, тиск, який вони на неї здійснювали увесь цей час, спав.
Зазначене, на думку позивача, свідчить про те, що договір про відступлення шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", укладений між нею та відповідачем 06.07.2010р., вчинений нею проти її справжньої волі, внаслідок застосування до неї погроз та обману із боку представників компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" та одного з учасників ТОВ "Промтоварний ринок".
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.05.20176 року було порушено провадження у справі №916/1146/17, за ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було злучено ТОВ "Промтоварний ринок".
Крім того, з огляду на те, що відповідач по справі - компанія "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" знаходиться за адресою: (122-126 Tooley Street, London, UK, SE1 2TU) та відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України, іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Враховуючи те, що згідно ст.125 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 року, прийнявши відповідний нормативний акт - Закон України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах".
Відповідно до пункту 6.7. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги у цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008р., суд чи інший компетентний орган України надсилає доручення на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних 1965 року до Центрального органу іноземної держави напряму.
Згідно до ч.2 п.b) ст.15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:
a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,
b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,
c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Відповідно до ст.2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення у Сполученому королівстві Великобританії та Північній Ірландії регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965р.), ратифікованою Сполученим королівством 17.11.1967 року. Відповідною заявою було визначено, що з урахуванням положень статей 2 та 18 Конвенції в якості центрального органу визначається Департамент іноземного процесу Королівських судів (Foreign Process Section Royal Courts of Justice ).
Оскільки Господарський суд повинен належним чином повідомити всіх учасників судового процесу, зокрема й компанію "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД", про час та місце розгляду справи, розгляд справи було призначено на 21.11. 2017р. о 14 год. 20 хв.
А також, враховуючи положення Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах та приписи ч.1 ст.69 ГПК України, вищенаведеною ухвалою, суд, для вручення компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" (122-126 Tooley Street, London, UK, SE1 2TU) в порядку, передбаченому Гаазькою Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965р., направив копії ухвали про порушення провадження від 19.05.2017 р по справі №916/1146/17 та позовну заяву та додані до неї документи направив через уповноважений орган Сполученого королівства Великобританії та Північної Ірландії - Департамент іноземного процесу Королівських судів (Foreign Process Section Royal Courts of Justice) та провадження по справі було зупинено.
29.09.2017р. на адресу суду від Департаменту іноземного процесу Королівських судів (Foreign Process Section Royal Courts of Justice) надійшло повідомлення (вх. № 18607/17) про вручення компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" копії документів та належне повідомлення про час та місце розгляду справи № №916/1146/17.
Ухвалою суду від 21.11.2017р. провадження по справі 3 916/1146/17 було поновлено.
В судовому засіданні від представника третьої особи - ТОВ "Промтоварний ринок" надійшло клопотання (вх. № 2-6092/17) в якому він просив суд припинити провадження у справі на підставі п.1 ст.80 ГПК України - оскільки, на його думку, спір по цієї справі не підлягає вирішенню у господарських судах.
Свою правову позицію представник третьої особи обґрунтував правовою позицією викладеной у Постанові Верховного Суду України від 05.04.2017р. у справі № 6-381цс17, в якій ОСОБА_1 (позивач у цій справі) також брала участь у якості позивача та приписами п.1.7. Постанови Вищого господарський суду України №4 від 25.02.2016р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", до корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами залежно від суб'єктного складу сторін: спори про визнання права власності на акції, спори щодо укладення, розірвання, зміни, виконання, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій, та спори щодо інших правочинів з акціями, крім спорів, пов'язаних з порушенням переважного права акціонерів на придбання акцій; спори між набувачем права власності на частку в статутному капіталі та учасниками ТОВ або ТДВ про право власності на частку.
Окрім того, представник третьої особи послався на п.1.1. Постанови Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", з урахуванням приписів статей 1, 12 ГПК України справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (ч. 1 ст. 1 ЦК України) або господарських (ст. 3 ГК України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК). За приписами ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Вислухавши думку представника позивача, дослідивши правове обґрунтування заявленого клопотання, суд дійшов наступних висновків.
Дійсно, відповідно до п.4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
У разі встановлення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії суди повинні керуватися поняттям корпоративних прав, яке подано у ч.1 ст. 167 Господарського кодексу України - корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Продаж частки у статутному капіталі товариства означає відчуження сукупності корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких, зокрема, право на управління товариством, на отримання частини прибутку від діяльності товариства. Особа, яка придбала частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у встановленому порядку, одночасно отримує право на участь у вказаному товаристві.
Предметом спору у цієї справі, є недiйснiсть про відступлення шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", укладеного між його учасником ОСОБА_1 та компанією "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕТ" в особі її представника.
Саме таку правову позицію висловив ВСУ в своєї постанові від 14.09.2016р. по справі № 6-457цс16.
У Постанові ВСУ від 05.04.2017р. у справі № 6-381цс17, в якій ОСОБА_1 (позивач у цій справі) брала участь у якості позивача та на яку в якості обґрунтування своєї правової позиції посилався представник третьої особи, суть спору полягала в тому, що визнавався недійсним договір дарування, укладений між особами які не були учасниками товариства, корпоративні права якого були відступлені за оспорюваним у тій справі договором дарування.
Отже, з урахуванням наведеного у задоволені клопотання представника ТОВ "Промтоварний ринок" судом було відмовлено.
Також, 21.11.2017р. в судовому засіданні представником позивача суду було надане клопотання про витребування доказів (вх.№2-6096/17), в якому він із посиланням на приписи ст.38 ГПК України, просив суд витребувати з матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 32013110090000107, досудове розслідування по якому проводиться заступником начальника управління злочинів, вчинених злочинними організаціями, начальником першого слідчого відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_10, засвідчених копій протоколів допиту свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_13, а також засвідчену копію протоколу одночасного допиту свідків, за участю: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_12
Ретельно вислухавши представника позивача та думку представника третьої особи з приводу заявленого клопотання, проаналізувавши підстави та обґрунтування цього клопотання, з урахуванням того, що ст.4-2 та ст.4-3 ГПК України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Ухвалою суду від 21.11.2017р., в порядку ст. 38 ГПК України та з урахуванням приписів ст.222 кримінального процесуального кодексу України, відповідно до ч. 1 якої відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим, клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів було задоволено та з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, уповноважено представника позивача на вручення заступнику начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, начальником першого слідчого відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 даної ухвали.
На час вирішення справи по суті ухвала суду про витребування доказів виконане не була.
06.12.2017р. представником третьої особи до канцелярії суду було надано клопотання (вх. № 25953/17) про долучення до матеріалів справи письмових пояснень приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурської В. С.
Клопотання судом було задоволено, письмові пояснення приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурської В. С. долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 07.12.2017р. представником відповідача було надано відзив на позовну заяву (вх.№26179/17), згідно яких останній, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на наступне.
Як зазначає представник третьої особи, позивачем у позові вказано, що укладення спірного договору є наслідком злочину, вчиненого злочинним угрупованням, отже відсутність у неї волі на вчинення правочину обґрунтовує саме злочином. Таким чином,на думку представника третьої особи належним та допустимим доказом підтвердженням позовних вимог є лише обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, яким буде підтверджено вчинення насильницьких дій щодо позивачки з метою примушування її до укладання спірного договору.
Представник третьої особи звертає увагу суд на те, що обсяг судочинства окреслений рамками позовних вимог, які мають бути спрямовані на відновлення порушених прав та законних інтересів позивача. Тому, здійснюючи судочинство суд обмежений при розгляді справи предметом позовних вимог та не може виходити за його межі, крім випадків, окремо зазначених у законі.
Отже, з огляду на приписи Конституції України, положення Європейської конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" та норми національного законодавства України, судочинство в Україні здійснюється з метою захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Тим більше, що зворотною стороною судового розгляду, в якому судом встановлено правомірність та обґрунтованість вимог позивача з наступним відновленням порушених прав та інтересів позивача, є пропорційне позбавлення відповідача прав на предмет спору або покарання відповідача за протиправну діяльність шляхом покладання на відповідача зобов'язання щодо вжиття заходів по відновленню порушених прав позивача.
Як зазначено у позові, наслідком злочинів проти позивача з боку злочинного угруповання, та відповідно укладення спірного договору, стало позбавлення ОСОБА_1 права власності на 4,5% статутного капіталу у ТОВ "Промтоварний ринок".
Представник третьої особи у своїх запереченнях вказує, що, на його думку, метою звернення позивача до суду є не відновлення її прав, а встановлення судом юридичного факту вчинення правочину під впливом насильства, що не відноситься до компетенції господарського суду та не відповідає загальним засадам судочинства.
Також, представник третьої особи вказує, що позивач намагається вдати з себе жертву злочину, і для цього у позовній заяві викладає недостовірні данні та перекручує обставини укладання оспорюваного договору, звертає увагу суду на те, що про обставини злочинного тиску позивач вже неодноразово заявляла в різних судах, в тому числі за межами України, проте кожного разу змінювала обставини та викладала їх відповідно до ситуації. При цьому представник ТОВ "Промтоварний ринок" посилається на обставини справи №520/877/16-ц, яка розглядалася Київським районним судом м. Одеса, на матеріали справи №5535/15 яка розглядалася Окружним судом м. Нікосія.
В засіданні суду 07.12.2017р. під час розгляду справи по суті представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про час та місце судових засідань повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення (вх.№18607/17) Департаменту іноземного процесу Королівських судів (Foreign Process Section Royal Courts of Justice) про вручення компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" копії позовної заяви та документів та її належне повідомлення про час та місце розгляду справи № №916/1146/17, проте, відповідач в судові засідання не з'явився, про поважність неявки суд не повідомив, своїм правом на захист не скористався.
Представник третьої особи, в свою чергу, заперечував проти задоволення позову, наполягав на відмові у його задоволенні, з підстав, викладених у письмових поясненнях (вх.№26179/17 від 07.12.2017р.).
В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив:
Позивач, ОСОБА_1, є учасником ТОВ "Промтоварний ринок", якій належало 18% статутного капіталу ТОВ "Промтоварний ринок".
06.07.2010р. між ОСОБА_1 (дарувальник) та компанією "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" (обдарований) в особі її повноважного представника - ОСОБА_4 було укладено Договір про відступлення шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", за умовами п. 1 якого ОСОБА_1 подарувала, а компанія "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" в особі представника, прийняла безоплатно у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", що складає 4,5% статутного капіталу ТОВ "Промтоварний ринок". Дар сторони оцінили в сумі 49500 грн. Вартість 4,5% статутного капіталу товариства становить 49500 грн, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ "Промтоварний ринок" від 06.07.2010р.
Відповідно до п. 2 Договору частка, що відчужується, належить дарувальнику на підставі статуту ТОВ "Промтоварний ринок" (нова редакція) (код за ЄДРПОУ 20942626), місцезнаходження:67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, вул. Базова, буд. 20, зареєстрованого Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області 30.08.2006р. запис №15431050002000038 та Свідоцтва про повне внесення вкладу № 3, виданого ТОВ "Промтоварний ринок" 05.07.2010р.
Пунктом 4 Договору визначено, що дарувальник гарантує, що на день укладання цього договору повідомив обдарованому всі істотні обставини, які стосуються частки, яка відчужується та можуть вплинути на волю дарувальника.
Згідно із п.5 Договору дарувальник гарантує, зокрема, що: щодо частки, що відчужується та товариства відсутні судові спори; у зв'язку із укладанням цього договору не буде порушено прав та інтересів третіх осіб; відступлення частки, що відчужується відповідає інтересам та волевиявленню дарувальника і не вчиняється під примусом або внаслідок збігу тяжких обставин, тощо.
Відповідно до п.7 Договору він укладається за письмовою згодою чоловіка дарувальника, ОСОБА_16, посвідченою 06.07.2010р. приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Гурською В.С., за реєстровим № 862.
Як зазначено у п. 8 Договору сторони стверджують, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
У пункті 9 Договору визначено, що зміст ст.ст. 655,657,659,660 ЦК України, ст.ст.7, 53 Закону України "Про господарські товариства" сторони ознайомлені.
Згідно із п.12 Договору він прочитаний сторонами. Після прочитання договору сторони підтвердили нотаріусу, що його зміст повністю відповідає їх дійсним намірам.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Гурською В.С. та зареєстровано в реєстрі за № 862.
З листа заступника начальника першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на ім'я генерального директора ТОВ "Віктор Д" від 05.10.2015р. вбачається, що за ознаками складу злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.5 ст.191 КК України за фактом заволодіння часткою статутного фонду ТОВ "Промтоварний ринок" було зареєстровано та внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 32013110090000107, в якому визнано потерпілими ТОВ "Віктор Д" в особі генерального директора ОСОБА_17, ОСОБА_1 та ОСОБА_11
20.01.2016р. ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою до компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД", компанії "ІТТЕП ЛІМІТЕД", ТОВ "КАПІТАЛ ФІНАНС М" та до ОСОБА_6 про визнання договорів про відступлення шляхом дарування частки недійсними, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Київським районним судом м. Одеси було розглянуто позовну заяву ОСОБА_1 і ухвалою суду від 28.01.2016р. було відкрито провадження у цивільній справі № 520/877/16-ц.
05.04.2016р. у зв'язку із повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин, ухвалою Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 520/877/16-ц позовну заяву ОСОБА_1 до компанії "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД", компанії "ІТТЕП ЛІМІТЕД", ТОВ "КАПІТАЛ ФІНАНС М" та до ОСОБА_6 про визнання договорів про відступлення шляхом дарування частки недійсними, про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишено без розгляду.
З листа заступника начальника першого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 07.11.2016р. за №30/1-33020-14 на ім'я директора ТОВ "Віктор Д", судом встановлено, зокрема, що Генеральною прокуратурою України проводиться досудове слідство у кримінальному проваджені за фактом заволодіння часткою корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", яка належала іншим учасникам. 23.09.2016р. за результатами розслідування вказаного кримінального провадження складено повідомлення про підозру ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ч.3 ст. 189,ч.3 ст.27, ч.3 ст.358 КК України. 27.09.2016р. у зв'язку із переховуванням вказаних осіб від органу досудового розслідування їх оголошено у розшук.
Як зазначає позивач, , оскільки після втечі з України ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та оголошення їх в розшук, тиск, який зазначені особи здійснювали на позивача тривалий час, спав і це дає їй змогу звернутися до суду із вимогою оскарження оспорюваного договору дарування. Що й стало підставою для звернення позивача до Господарського судуд Одеської області із відповідним позовом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, юридичних осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права, невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством або недоведеність позивачем підстав, на які він посилається у позові, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдарованого.
Як свідчать матеріали справи, 06.07.2010р. між ОСОБА_1 (дарувальник) та компанією "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" (обдарований) в особі її повноважного представника - ОСОБА_4 було укладено Договір про відступлення шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", за умовами п. 1 якого ОСОБА_1 подарувала, а компанія "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" в особі представника, прийняла безоплатно у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", що складає 4,5% статутного капіталу ТОВ "Промтоварний ринок". Зазначений правочин було посвідчено приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Гурською В.С.
У тексті Договору сторони погодили, що: дарувальник гарантує, зокрема, що: щодо частки, що відчужується та товариства відсутні судові спори; у зв'язку із укладанням цього договору не буде порушено прав та інтересів третіх осіб; відступлення частки, що відчужується відповідає інтересам та волевиявленню дарувальника і не вчиняється під примусом або внаслідок збігу тяжких обставин, тощо (п.5 договору); сторони стверджують, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому (п.8 договору); зі змістом ст.ст. 655,657,659,660 ЦК України, ст.ст.7,53 Закону України "Про господарські товариства" сторони ознайомлені (п.9 договору); договір прочитаний сторонами. Після прочитання договору сторони підтвердили нотаріусу, що його зміст повністю відповідає їх дійсним намірам (п.12 договору). Договір підписаний особисто ОСОБА_1
Відповідно до ч.10-13 ст. 44 Закону України "Про нотаріат" (в редакції чинній на час укладання оспорюваного договору) Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги направлені на визнання недійсним договору про відступлення частки в статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок" шляхом дарування від 06.07.2010р., укладеного між ОСОБА_1 та компанія "ПАРРОКС КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД" у зв'язку із його укладанням позивачем під впливом тиску та насильства.
Виходячи зі змісту заявлених вимог, суд вважає за необхідне, перш за все, надати правову оцінку вимозі щодо визнання недійсним вищевказаного договору, з приводу чого зазначає наступне.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як унормовано частиною 1 статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 231 ЦК України, є вчинення особою правочину в умовах відсутності реальної волі на вчинення правочину (вада волі) та в наслідок протиправного насильницького впливу іншої особи, як сторони так і не сторони оспорюваного правочину, який зламує волю особи.
Під насильством розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить собою кримінально карне діяння.
Стаття 231 ЦК України безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже насильство може і не підпадати під дію КК України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним.
Нормами ст. 204 вказаного Кодексу встановлена презумпція правомірності правочину. Як вказано у ч.1 п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Таким чином, обов'язок доведення наявності насильства, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.).
За змістом пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судовому практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину. так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Статтею 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом в силу приписів ст.. 1 ГПК України, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності тих обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Позивач в якості доказів вчинення оспорюваного договору під впливом насильства зазначив у позові, що укладання договору дарування є наслідком злочину, вчиненого злочинним угрупованням, отже відсутність у позивача волі на вчинення правочину обґрунтовує саме злочином. Таким чином, на думку суду, належним та допустимим доказом на підтвердження позовних вимог може бути лише обвинувальний вирок у кримінальній справі щодо ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_15, яким буде підтверджено вчинення насильницьких дій щодо позивачки з метою примушування її до укладання спірного договору.
На думку суду не можуть бути належним та допустимим доказами посилання позивача на те, що зареєстровано та внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 32013110090000107 за фактом заволодіння часткою корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Промтоварний ринок", яка належала іншим учасникам, в рамках якого визнано потерпілими ТОВ "Віктор Д" в особі генерального директора ОСОБА_17, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 та те, що Генеральною прокуратурою України проводиться досудове слідство у вищезазначеному кримінальному проваджені за результатами розслідування якого складено повідомлення про підозру ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчинені злочинів, статтями КК України, а також їх оголошення у розшук.
Судом прийнято до уваги посилання представника позивача в якості доказів, які обґрунтовують позовні вимоги на свідчення ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_13, які вони надавали в якості свідків в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32013110090000107, але, матеріали справи не містять протоколів допиту свідків, які були витребувані судом ухвалою суду від 21.11.2017р., окрім того позивач не навів належних та допустимих доказів того, що свідчення ОСОБА_4, ОСОБА_6,ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 в межах вищезазначеного кримінального провадження стосуються саме оспорюваного договору.
Інших належних та допустимих доказів, якими підтверджуються обставини на які позивач посилається в якості обґрунтування поданого позову, а саме щодо створення для нього важких обставин та вчинення правочину під впливом насильства суду не надано.
Окрім того, судом прийнято до уваги письмові пояснення надані приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Гурською В.С., які були надані суду представником третьої особи.
Пунктом 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) при вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.
Враховуючи наведене, проаналізувавши та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку що позивачем у встановленому законом порядку не доведено обставин, які б підтверджували заявлені позовні вимоги, у зв'язку з чим їх задоволені слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 12 грудня 2017 р.
Суддя О.В. Цісельський