79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.12.2017р. Справа № 914/2208/17
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр», м.Київ
до відповідача: Виробничо-комерційного приватного підприємства «Варіант», м.Броди
про стягнення 63 783, 66 грн.
Суддя Н.Мороз
При секретарі М.Бурак
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: н/з
Суть спору:
Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр», м. Київ до виробничо-комерційного приватного підприємства «Варіант», м. Броди про стягнення 63 783, 66 грн.
Ухвалою суду від 30.10.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.11.2017р.
Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, з'ясування всіх обставин справи, 21.11.2017р. розгляд справи відкладено з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.
В судове засідання 05.12.2017р. представник позивача з'явився, подав довідку про стан заборгованості відповідача від 20.11.2017р., згідно якої сума основного боргу останнього становить 48 756, 14 грн. Позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Позов просить задоволити.
Відповідач явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив. Вимог ухвал суду від 30.10.2017р. та 21.11.2017р. не виконав.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, виробничо-комерційне приватне підприємство «Варіант» знаходиться за адресою: Львівська область, м. Броди, вул. Залізнична, 13, куди і скеровувались ухвали господарського суду рекомендованими листами з повідомленням про вручення, котрі повернуті з відміткою відділення поштового зв'язку: «за закінченням терміну зберігання».
Згідно приписів п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначено одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами своїх доказів суду і у доведенні їх переконливості, відтак господарським судом в межах наданих повноважень створені належні умови для реалізації сторонами прав, передбачених ст. 22 ГПК України.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу,надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст.179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.
13.04.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр» (позивач, за договором - постачальник) та виробничо-комерційним приватним підприємством «Варіант» (відповідач, за договором - покупець) укладено договір №ТН 11-0913/16-01 про постачання матеріалів будівельного призначення на умовах відстрочення платежу.
У відповідності до умов цього договору постачальник, на підставі заявки покупця, зобов'язується передати у власність покупця продукцію будівельного призначення, а саме: матеріали, асортимент, кількість та ціна яких визначена в видаткових накладних, що надані постачальником та являють собою невід'ємну частину цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1).
Покупець оплачує поставлений товар на умовах відстрочення платежу протягом 10 календарних днів з дати поставки (датою поставки є дата, вказана у підписаних сторонами видаткових накладних), якщо інше не буде узгоджено сторонами (п. 3.4).
На виконання взятих на себе зобов'язань, товариством з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр» поставлено виробничо-комерційному приватному підприємству «Варіант» товар на загальну суму 98 756, 14 грн., що підтверджується видатковими накладними №ЛВ00003195 від 14.09.2016р., №ЛВ00003198 від 14.09.2016р., №ЛВ00003266 від 16.09.2017р. та товаро-транспортними накладними, підписаними та скріпленими печатками сторін (в матеріалах справи).
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконав лише частково, сплативши 50 000, 00 грн., внаслідок чого, в останнього утворилась заборгованість у розмірі 48 756, 14 грн.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Суд звертає увагу відповідача на приписи ч.1 ст.96 ЦК України, згідно якої юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а також ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України, якими встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Відповідно до п. 8.2 договору від 13.04.216р., у випадку порушення покупцем строків оплати та/або отримання товару, він повинен сплатити постачальнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості неоплаченого та/або невчасно отриманого товару за кожний день прострочення платежу та/або отримання товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується неустойка. Виплата неустойки не звільняє покупця від зобов'язань відповідно до цього договору.
У випадку прострочення покупцем оплати товару понад 15 календарних днів, постачальник вправі, крім пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 5% вартості неоплаченого/несвоєчасно оплаченого товару.
У випадку прострочення покупцем оплати товару понад 30 календарних днів, постачальник вправі, крім пені та штрафу за прострочення оплати понад 15 календарних днів, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 10% вартості неоплаченого/несвоєчасно оплаченого товару.
На підставі п.8.2 договору, позивачем нараховано відповідачу пеню, яка згідно поданого розрахунку становить 6 976, 42 грн., а також штраф за прострочення оплати понад 15 календарних днів у розмірі 2 437, 81 грн. та штраф за прострочення оплати понад 30 календарних днів у розмірі 4 875, 61 грн.
Згідно ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відтак, на підставі наведеного, позивачем за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 737, 68 грн., відповідно до поданого розрахунку (в матеріалах справи).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» суд встановив, що розмір пені становить 6 963, 33 грн., а 3% річних складають 737, 28 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та становить 48 756, 14 грн. - основного боргу, 6 963, 33 грн. - пені, 2 437, 81 грн. - штрафу за прострочення оплати понад 15 календарних днів, 4 875, 61 грн. - штрафу за прострочення оплати понад 30 календарних днів та 737, 28 грн. - 3 % річних. Доказів зворотнього суду не надано.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.
Керуючись ст. ст. 11, 96, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 179, 193, 216 ГК України, ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з виробничо-комерційного приватного підприємства «Варіант», Львівська область, м. Броди, вул. залізнична, 13 (код ЄДРПОУ 22416623) на користь товариства з обьмеженою відповідальністю «Техноніколь-Центр», м. Київ, вул. Професора Підвисоцького/Драгоманова, 10/10 кім.60-61 (код ЄДРПОУ 32046030) - 48 756, 14 грн. - основного боргу, 6 963, 33 грн. - пені, 2 437, 81 грн. - штрафу, 4 875, 61 грн. - штрафу, 737, 28 грн. - 3 % річних та 1598,40 грн. судового збору.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Рішення складено 11.12.2017р.
Суддя Мороз Н.В.