ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.12.2017№910/17911/17
За позовом Державного підприємства "Бродівське лісове господарство"
до 1. Закарпатської митниці ДФС
2. Державної казначейської служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр
транспортної логістики"
про стягнення 194 403, 30 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Рождественська Л.П. - адвокат;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: Лапій А.В. за довіреністю від 26.10.2017.
Державне підприємство "Бродівське лісове господарство" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Закарпатської митниці ДФС (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення 194 403, 30 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17911/17, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики", розгляд справи призначено на 06.11.2017 року.
30.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем не доведено наявності та розміру шкоди, яка виникла внаслідок дій Закарпатської митниці, а матеріали справи не вказують на наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями Закарпатської митниці по забезпеченню здійснення митного контролю та сплатою перевізнику ПАТ «Укрзалізниця» плати за надані послуги перевезення. Крім того, відповідач-1 вказує на те, що матеріали справи не дозволяють ідентифікувати період часу, за який підрозділом ПАТ «Укрзалізниця» виставлено вимогу щодо сплати коштів, та не вказують на наявність преюдиційних рішень, якими було б встановлено неправомірність дій митниці за конкретно визначений період часу використання вагонів. При цьому, відповідач-1 вказує на факт виникнення у позивача зобов'язання сплатити платежі за вчинені перевізником розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю.
31.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про уточнення позовної заяви, в якому додатково просить суд стягнути 15 000, 00 грн. судових витрат, а саме витрат з оплати послуг адвоката, пов'язані з підготовкою, написанням позовної заяви та розглядом справи в суді.
02.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
03.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшло повідомлення про відсутність аналогічного спору.
06.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення по справі.
У судовому засіданні 06.11.2017 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судове засідання 06.11.2017 року не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.11.2017 року.
08.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача-1 в судове засідання 22.11.2017 року не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про заміну відповідача-2 з Державної казначейської служби України на Головне управління державної казначейської служби України в Закарпатській області, та направлення справи № 910/17911/17 за підсудністю до господарського суду Закарпатської області.
Представник відповідача-2 в судове засідання 22.11.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши в судовому засіданні 22.11.2017 року клопотання відповідача-1 про заміну відповідача-2 з Державної казначейської служби України на Головне управління державної казначейської служби України в Закарпатській області, та направлення справи № 910/17911/17 за підсудністю до господарського суду Закарпатської області, суд вирішив відмовити в його задоволенні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.12.2017 року.
Представник позивача в судовому засіданні 06.12.2017 року підтримав позовні вимоги.
Представник третьої особи в судовому засіданні 06.12.2017 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.
Представники відповідачів в судове засідання 06.12.2017 року не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 06.12.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як свідчать матеріали справи, 28.12.2012 року між Державним підприємством «Бродівське лісове господарство» (замовник) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (виконавець) було укладено Договір № 2230/1234-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, відповідно до п.1.1 (в редакції додаткової угоди №3 від 01.12.2015р.) якого виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних на піввагонах.
У п. 9.1 вказаного правочину (в редакції додаткової угоди № 3 від 01.12.2015р.) наведено, що останній набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2016р., а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків.
Матеріалами справи підтверджується, що 10.05.2016 між Державним підприємством «Бродівське лісове господарство» (продавець) та фірмою «Пізец ГмбХ» (покупець) було укладено контракт № 7-2016 BR, згідно п. 1 якого продавець продає, а покупець купує на умовах DAP (Інкотермс в редакції 2010) деревину паливну породи сосна. Товар завантажений у залізно дорожні вагони.
Кількість товару по даному Контракту становить 1000 куб.м., а саме деревина паливна породи сосна 1000 куб.м. (п. 2.1. Контракту).
ДП "Бродівське лісове господарство" на виконання вимог вищезгаданого контракту здійснило завантаження лісопродукції - 17 травня 2016 року вагони №96399548, №96391321 та 19 травня 2016 року вагони №32261406, №32261372. Дані вагони замитнено згідно наступних МД: №209050000/2016/001520 та відповідно №209050000/2016/001548. Також 20 травня 2016 року ДП "Бродівське лісове господарство" завантажено лісопродукції вагоном №96396643 та здійснено замитнення згідно МД: №209050000/2016/001557.
Організація перевезень товару у вказаних вагонах здійснювалась Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» у відповідності до договору № 2230/1234-2012р. від 28.12.2012.
Означені вагони пройшли замитнення на Львівській митниці ДФС та були направлені для транспортування деревини за маршрутом Броди-Батьово.
Проте, означені вагони, в т.ч. вагон № 32261406, не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею ДФС на станції Батьово.
Позивач стверджує, що дії відповідача-1 по затриманню вантажу у вагоні № 32261406 на станції є неправомірними та такими, що фактично призвели до завдання заявнику збитків, що полягають в оплаті Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» додаткових зборів в сумі 194 403,30 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.
Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової та немайнової (моральної) шкоди наведено, зокрема, у статтях 1166, 1167, 1173 Цивільного кодексу України.
Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
За таких обставин, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Як було встановлено вище, ДП "Бродівське лісове господарство" на виконання вимог вищезгаданого контракту здійснило завантаження лісопродукції - 17 травня 2016 року вагони №96399548, №96391321 та 19 травня 2016 року вагони № 32261406, №32261372. Дані вагони замитнено згідно наступних МД: №209050000/2016/001520 та відповідно №209050000/2016/001548. Також 20 травня 2016 року ДП "Бродівське лісове господарство" завантажено лісопродукції вагоном №96396643 та здійснено замитнення згідно МД: №209050000/2016/001557.
Організація перевезень товару у вказаних вагонах здійснювалась Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» у відповідності до Договору № 2230/1234-2012 від 28.12.2012.
Означені вагони, в т.ч. вагон № 32261406 пройшли замитнення на Львівській митниці ДФС та були направлені для транспортування деревини за маршрутом Броди-Батьово.
Проте, направлені позивачем вагони, в т.ч. вагон № 32261406 не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею ДФС на станції Батьово.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі № 813/2237/16, яка була залишена без змін ухвалою від 16.02.2017 Львівського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 11.04.2017 Вищого адміністративного суду України, позовні вимоги Державного підприємства «Самбірське лісове господарство», Державного підприємства «Бродівське лісове господарство», Державного підприємства «Буське лісове господарство», Державного підприємства «Бібрське лісове господарство», Державного підприємства «Турківське лісове господарство», Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство», Державного підприємства «Сколівське лісове господарство», Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» було задоволено: визнано протиправною бездіяльність Закарпатської митниці ДФС щодо затримки залізничних вагонів: Державного підприємства «Самбірське лісове господарство» № 91503847, № 91503243, № 91503730; Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» № 96399787, № 96395264, № 96392964, №96398672; Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» №67610808; Державного підприємства «Бродівське лісове господарство» №65235830, №32261802, № 96399548, № 96391321, № 32261406, № 32261372, №96396643; Державного підприємства «Бібрське лісове господарство» №91503227, № 91503839, № 91502765; Державного підприємства «Буське лісове господарство» №96395033, № 96399340, № 96290119, № 32262636; Державного підприємства «Турківське лісове господарство» № 96397542; Державного підприємства «Cколівське лісове господарство» № 63359328; зобов'язано Закарпатську митницю ДФС завершити митні формальності щодо пропуску через митний кордон України наступних залізничних вагонів Державного підприємства «Самбірське лісове господарство» № 91503847, № 91503243, №91503730; Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» № 67610808; Державного підприємства «Бродівське лісове господарство» № 65235830, № 32261802, №96399548, № 96391321, № 32261406, № 32261372, № 96396643; Державного підприємства «Бібрське лісове господарство» № 91503227, № 91503839, № 91502765; Державного підприємства «Буське лісове господарство» №96395033, № 96399340, № 96290119, № 32262636; Державного підприємства «Турківське лісове господарство» № 96397542; Державного підприємства «Cколівське лісове господарство» № 63359328; розподілено судові витрати.
Наразі, суд зазначає, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014 по справі №910/11595/13.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 по справі № 5020-660/2012, від 06.03.2014 по справі № 910/11595/13, від 23.02.2016 по справі № 910/16120/14.
Отже, судове рішення по справі № 813/2237/16, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини повторного доказування не потребують.
В постанові від 02.11.2016 Львівського окружного адміністративного суду по справі №813/2237/16, останнім встановлено, що Закарпатською митницею ДФС не здійснено визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів, в тому числі, Державного підприємства «Бродівське лісове господарство» через державний кордон України у строк, встановлений ст. 199 Митного кодексу України.
Судом також було встановлено, що митне оформлення товару у залізничних вагонах розпочалося з дати, що підтверджена відмітками органу доходів і зборів на вантажно-митних деклараціях, які знаходяться в матеріалах справи.
Тобто, з наведеного полягає, що у межах провадження по справі № 813/2237/16 судом адміністративної юрисдикції було встановлено обставини неправомірної поведінки (бездіяльності) Закарпатської митниці ДФС, які у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України повторному доведенню не потребують.
Наразі, заперечення відповідача-1 проти задоволення позову та, зокрема, обставин неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС, з посиланням на приписи Митного кодексу України судом до уваги не приймаються як необґрунтовані та безпідставні.
При цьому, судом враховано, що означені заперечення були предметом розгляду у межах справи № 813/2237/16, та не нівелюють преюдиціальності фактів, встановлених судом адміністративної юрисдикції.
Як вбачається з представлених суду документів, з огляду на затримання вагону № 32261406, Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», яке у відповідності до договору № 2230/1234-2012 від 28.12.2012 є виконавцем послуг з організації перевезень вантажів у власних на піввагонах, було нараховано вартість додаткових послуг в сумі 194 403, 30 грн.
У зв'язку з цим, позивач на підставі платіжного доручення № 1260 від 17.05.2017 оплатив залізниці додаткові збори, пов'язані з перевезенням вантажів в сумі 194 403, 30 грн.
Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо належного доказового обґрунтування позивачем розміру збитків, понесених внаслідок затримки відповідачем-1 вагонів.
При цьому, у даному випадку матеріалами справи також підтверджується наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Закарпатської митниці ДФС та понесеними Державним підприємством «Бродівське лісове господарство» збитками, оскільки фактично додаткові витрати було понесено саме внаслідок затримки вагонів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 35 зазначеного Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.
Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо правомірності позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 194 403, 30 грн. заподіяної внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності своєї вини, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Що стосується заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, які саме види робіт і скільки часу було витрачено адвокатом на здійснення дій в межах розгляду вказаної справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення ним судових витрат по оплаті послуг адвоката, у зв'язку з чим правові підставі для покладення цих витрат на відповідача відсутні.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з рахунків Державного бюджету України (Державна казначейська служба України 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь Державного підприємства «Бродівське лісове господарство» (80602, Львівська обл., Бродівський район, місто Броди, вул. Низька, будинок 15, ЄДРПОУ 00992444) шкоду в сумі 194 403 (сто дев'яносто чотири тисячі чотириста три) грн. 30 коп., заподіяну внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Собранецька, будинок 20, ЄДРПОУ 39515893).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 11.12.2017.
Суддя М.Є. Літвінова