ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
12 грудня 2017 року № 826/14008/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №79176-13.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 14 листопада 2017 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. В адміністративному позові просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а розгляд справи здійснювати без його участі в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки в судове засідання не повідомив, письмових заперечень на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року не надав.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, з урахуванням вимог даної норми, суд прийшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Позивачу на праві приватної власності належить автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER 200, 2013 року випуску, з об'ємом двигуна 4 461 куб.см.
Листом ГУ ДФС у місті Києві від 18.10.2017р. №15888/Л/26-15-13-10-19 на адресу позивача надіслано, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016р. №79176-13, прийняте ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортному податку з фізичних осіб» в розмірі 25 000,00 грн.
Позивач вважає неправомірним визначення податкового зобов'язання з транспортного податку, посилаючись на положення Податкового кодексу України та практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, позивач вказує, що належний йому автомобіль не був об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки його середньоринкова вартість не перевищує 750 розмірів мінімальних заробітних плат.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.
Починаючи з 01 січня 2011 року спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Пункт 267.4 статті 267 Податкового кодексу України встановлює, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Наведені правові норми вказують, що фізичні та юридичні особи - власники легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у 2016 році - повинні сплатити транспортний податок з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.
В частині дотримання принципу стабільності та порядку встановлення транспортного податку у 2016 році суд зазначає про наступне.
У відповідності до статті 10 Податкового кодексу України транспортний податок належить до місцевих податків.
Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Згідно з положеннями пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Положеннями підпунктів 12.3.2, 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Суд встановив, що зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, внесено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" вказаного Закону в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Разом з цим пунктом 5 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України передбачено, що органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.
Отже, безпосереднє встановлення місцевих податків та, відповідно, транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Місцеві податки і збори у місті Києві встановлені рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629.
Київською міською радою прийнято рішення від 11 лютого 2016 року №103/103 "Про несення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку", яким затверджено Положення про транспортний податок в новій редакції.
Розділом 1 Положення про транспортний податок визначено наступне: платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення є об'єктами оподаткування.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про транспортний податок об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.
Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
При цьому суд звертає увагу, що транспортний податок як такий запроваджено Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", норми якого набрали чинності 01 січня 2015 року, із викладенням статті 267 Податкового кодексу України у новій редакції; вказаний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629".
У свою чергу Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII та рішення Київської міської ради від 11 лютого 2016 року №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" не встановлювали нового податку та не змінювали його ставку, а лише змінили вимоги до об'єкта оподаткування транспортним податком, що узгоджується із принципом стабільності відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.
Таким чином, контролюючий орган має право обчислювати суму транспортного податку за 2016 рік з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб, однак, за умови їх відповідності вимогам, встановленим підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, а саме критеріям щодо терміну випуску та середньоринкової вартості легкового автомобіля.
Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САТ39885 ОСОБА_1 є власником автомобіля типу універсал-В марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, 2013 року випуску з об'ємом двигуна 4461 куб см., дата реєстрації 06 листопада 2013 року.
Наведене свідчить, що позивач має власний зареєстрований легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше п'яти років.
Вирішуючи відповідність належного позивачу легкового автомобіля критерію середньоринкової вартості, необхідного для визначення суми грошового зобов'язання у 2016 році, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня на рівні 1 378,00 грн.
Отже, легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше п'яти років, може бути об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році за умови якщо його середньоринкова вартість складатиме понад 1 033 500,00 грн.
Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком визначено Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (далі по тексту - Методика).
Згідно пункту 13 Методики Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду розрахунку середньоринкової вартості належного позивачу легкового автомобіля станом на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
На підставі аналізу інформації, розміщеної на веб-сайті Мінекономрозвитку щодо розрахунку середньоринкової вартості транспортних засобів (легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) для цілей оподаткування суд встановив, що середньоринкова вартість легкового автомобіля визначається виходячи з типу, марки, моделі, року випуску та пробігу автомобіля.
Зазначені критерії для визначення середньоринкової вартості є обов'язковими, відсутність будь-якої інформації по вказаним критеріям унеможливлює визначення середньоринокової вартості автомобіля.
Проте, суд звертає увагу, що доказів, які б підтверджували факт встановлення ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві інформації щодо фактичного пробігу належного позивачу легкового автомобіля, а також доказів, які б підтверджували такий пробіг на момент визначення суми податкового зобов'язання відповідачем суду не надано, що унеможливлює здійснення правильного розрахунку середньоринкової вартості вказаного транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частина 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Проте, відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість визначення середньоринкової вартості спірного легкового автомобіля, зокрема не надав підтвердження щодо фактичного пробігу або доказів отримання від уповноважених органів такої інформації.
Суд враховує, що додаток 2 до Методики визначає таку величину як нормативний середньорічний пробіг транспортного засобу на рівні 27 тис. км за 1 рік, однак звертає увагу на неможливість застосування вказаного показника під час визначення середньоринкової вартості спірного легкового автомобіля, оскільки Методика не передбачає коригування ринкової вартості ціни автомобіля, виходячи із нормативного середньорічного пробігу автомобілів.
Так, відповідно до пункту 12 Методики коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів.
У разі коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.
Тобто, нормативний середньорічний пробіг застосовується лише для порівняння величини фактичного середньорічного пробігу автомобілів для відповідного коригування ринкової ціни.
За таких підстав та враховуючи всі наведені вище обставини, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві від 30 червня 2016 року №79176-13.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 30 червня 2016 року №79176-13.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Кузьменко