07 грудня 2017 р. Справа № 902/745/17
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючого судді - Матвійчука Василя Васильовича, суддів: Банасько Олександра Олександровича, Нешик Ольги Степанівни розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фермерського господарства "Україна" (вул. Островського, 29, с. Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22511)
до Публічного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (вул. Миру, 147, смт. Турбів, Липовецький район, Вінницька область, 22513)
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 22513)
про стягнення 6239,13 грн.
за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,
представників сторін:
позивача : не з'явився;
третьої особи: не з'явився;
відповідача : Герасимчук О.О. за довіреністю №231 від 20.11.2017р.;
Фермерське господарство «Україна» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» про стягнення 6 239,13 грн.
Ухвалою суду від 04.08.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/745/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 13.09.2017р., залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.
Розгляд справи відкладався, та в судових засіданнях оголошувались перерви з підстав, наведених в ухвалах суду.
Заявою б/н. від 12.10.2017 р. позивачем зменшено розмір позовних вимог до 5 235,98 грн., з яких: 2510,00 грн. основний борг, 191,86 грн. - 3% річних та 2534,12 грн. - штрафні санкції у вигляді подвійної облікової ставки НБУ.
Зважаючи, що заява подана з дотриманням положень ст. 22 ГПК України, в межах повноважень, суд прийняв її до розгляду, а спір розглядається з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 13.10.2017 р. сформовано колегію для розгляду даної справи у складі головуючого судді Матвійчука В.В., суддів: Банасько О.О., Нешик О.С..
Ухвалою суду від 13.10.2017 р. справу прийнято до провадження колегіальним складом суду з призначенням до розгляду на 23.11.2017 р.
При розгляді справи 23.11.2017р. судом оголошено перерву до 07.12.2017р.
05.12.2017р. до суду надійшла заява позивача № 902 від 05.12.2017р. про перенесення розгляду справи на іншу дату з підстав погіршення стану здоров'я його представника.
Дослідивши зазначену заяву, заслухавши думку представника відповідача щодо неї, суд зважає на наступне.
У пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Позивач не забезпечив явки уповноваженого представника на визначену дату в судове засідання, а причини неявки, вказані в заяві, не є поважними з огляду на зміст п.3.9.2 Постанови, оскільки останній не позбавлений був можливості забезпечити явку в засідання іншого представника, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання.
До того ж за приписами чинного Господарського процесуального кодексу України, підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов'язком суду.
Також судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, враховуючи встановлені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, справа розглядається за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, пояснень № 637 від 15.08.2017р., пояснень № 746 від 27.09.2017р., заяви про зменшення позовних вимог б/н. від 12.10.2017р. обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 20.02.2014р. між громадянином ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Україна» укладено договір про віступлення права вимоги відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а ФГ «Україна» прийняв на себе право вимоги боргу та стає кредитором за договором оренди землі від 29.01.2009р. за № 909/1, укладеного між ОСОБА_1 та САТ «Турбівське». В квітні 2015 року позивач направив САТ «Турбівське» повідомлення за № 297 про укладення договору відступлення права вимоги, яке отримано останнім 12.05.2015р.. Однак, до теперішнього часу САТ «Турбівське» не провело розрахунків з позивачем, в результаті чого за ним рахується заборгованість в розмірі 2 510,00 грн. Невиконання зобов'язань за договором є підставою для нарахування та стягнення штрафних санкцій.
Відповідач в запереченнях б/н. від 13.09.2017р., письмових запереченнях б/н. від 07.12.2017р. зазначає, що вимоги позивача не підтверджуються належними доказами, оскільки, видатковий касовий ордер № 1299 від 14.10.2014р., виданий ФГ «Україна» не відповідає положенням ч.7 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Посилаючись на ст. 513, ст. 517 Цивільного кодексу України наголошує, що первісний кредитор, який уступив вимогу іншій особі, не здійснив у встановленому порядку передачу належних документів новому кредитору, які б свідчили право вимоги, а правочин щодо зміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягав державній реєстрації, не був зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, а тому, у нового кредитора не виникло право вимоги у зобов'язанні. Окрім того стверджує, що при зверненні з даним позовом до суду позивачем пропущено строк позовної давності, та наполягає на застосуванні наслідків пропуску строку.
Третя особа в поясненнях б/н. від 13.09.2017р. зазначає, договір про відступлення права вимоги укладено з ФГ «Україна» з підстав невиплати САТ «Турбівське» орендної плати у встановлені строки договором оренди землі від 29.01.2009р. № 909/1. Підтверджує виконання ФГ «Україна» зобов'язань за договором про відступлення права вимоги та виплати йому 2 510,00 грн..
Із наявних матеріалів справи вбачається, що 29.01.2009р. між громадянином ОСОБА_1 (за договором Орендодавець) та САТ «Турбівське» (правонаступником якого є ПАТ «СП «Турбівське») (за договором Орендар) укладено договір оренди землі № 909/1, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2,7412 га, строком на 5 (п'ять) років, зі сплатою орендної плати в розмірі 1185,07 грн. за рік.
Договір зареєстрований у Липовецькому районному відділ Держкомзему, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис 20.12.2009р. за № 040904400140.
За актом приймання-передачі Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду обумовлену договором оренди землі № 909/1 від 29.01.2009р. земельну ділянку.
20.02.2014р. між громадянином ОСОБА_1 (за договором Первісний кредитор) та Фермерським господарством «Україна» (за договором Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за яким Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором оренди землі № 909/1 від 29.01.2009р. (далі - Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та САТ «Турбівське». (надалі Договір)
За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань щодо орендної плати за Основним договором. (п. 1.2. Договору)
За відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор проводить розрахунки з Первісним кредитором в строк до 20.12.2014р. у грошовій або натуральній формі в сумі 2510,00 грн. (п. 2.1. Договору)
Первісний кредитор зобов'язується передрати Новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим Договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. (п. 3.1. Договору)
Новий кредитор зобов'язується сповістити Боржника про відступлення права вимоги за цим Договором шляхом поштового надсилання Боржнику копії цього Договору. (п. 3.2. Договору)
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до повідомлення № 297 від 30.04.2015р. ФГ «Україна» повідомило САТ «Турбівське» про укладення 20.02.2015р. ОСОБА_1 договору про відступлення права вимоги за договором оренди землі № 909/1 від 29.01.2009р.
Повідомлення САТ «Турбівське», відповідно до довідки № 222 від 18.05.2015р. Вінницької дирекції центру поштового зв'язку № 3, отримано 12.05.2015р.
За видатковим касовим ордером № 1299 від 14.10.2014р. ФГ «Україна» провело розрахунки з ОСОБА_1 на суму 2510,00 грн. При цьому в графі «підстава» зазначеного видаткового касового ордера вказано: друкованим текстом «за земельний пай», та рукописним текстом «відповідно до договору про відступлення права вимоги».
Надаючи оцінку даному видатковому касовому оренду суд зважає на заперечення відповідача, та зазначає, що останній не відповідає приписам положень ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Разом з тим суд зважає на пояснення третьої особи ОСОБА_1, в який підтверджено виконання ФГ «Україна» зобов'язань за договором про відступлення права вимоги.
Як свідчать матеріали справи позивач звертався до відповідача з претензією № 112 від 15.02.2017р., в якій ставив перед відповідачем вимогу сплатити заборгованість в розмірі 2510,00 грн. у строк до 10 березня поточного року.
Як свідчать матеріали справи, та не заперечується представниками сторін, відповідачем зобов'язання за Договором не виконані.
Проаналізувавши чинне законодавство, що регулює правовідносини, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Нормами статті 1 Закону України «Про оренду землі», ст. 93 ЗК України визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.
В силу статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначені правові засади оренди землі і встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Правовідносини оренди землі є одним з видів цивільних правовідносин і підлягають регулюванню Цивільним Кодексом України і актами цивільного законодавства.
Згідно із ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, установлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначалось вище, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач, посилається на Договір про відступлення права вимоги до САТ «Турбівське» за договором оренди землі № 909/1, який було укладено 29.01.2009р. між громадянином ОСОБА_1 та САТ «Турбівське».
Пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року, № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що з урахуванням положень статті 3 ЗК України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.
Відповідно до ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом, як це передбачено ст. 93 ЗК України.
Так, ст. 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що саме орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Натомість, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в розумінні ч. 2 ст. 34 ГПК України щодо заміни орендодавця за договором оренди земельної ділянки від 29.01.2009р. №909/1.
Разом з цим, в силу статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 статті 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до статті 6 ЗУ «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Також статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що договір про відступлення права вимоги від 20.02.2014р. не зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації договору оренди землі.
Відтак, договір про відступлення права вимоги від 20.02.2014р. укладений між громадянином ОСОБА_1 та ФГ «Україна» не є вчиненим, а тому даний договір не створює жодних юридичних наслідків, на чому наголошено у постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Згідно з положеннями ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
З наведених правових норм випливає, що у позивача відсутнє право вимагати від відповідача сплати заборгованості по орендній платі за договором оренди, оскільки громадянин ОСОБА_1 не передавав це право позивачу в порядку, встановленому чинним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.06.2013р. № 17/5026/1968/2012.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Обов'язковою умовою для звернення будь-якої особи до господарського суду є наявність порушення прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2510,00 грн. основного боргу задоволенню не підлягають.
Одночасно з цим, позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 191,86 грн. та штрафних санкцій у вигляді подвійної облікової ставки НБУ в сумі 2534,12 грн. також не підлягає задоволенню, оскільки стягнення відсотків річних та штрафних санкцій є похідним від стягнення суми основного боргу, у позові про стягнення якого судом відмовлено. Окрім того, як убачається з доданого позивачем до позовної заяви договору оренди землі № 909/1 від 29.01.2009р., в останньому відсутні положення щодо визначення відповідальності сторін, зокрема Орендаря, за несвоєчасну сплату орендної плати у вигляді штрафних санкцій у вигляді подвійної облікової ставки НБУ. Натомість, п. 4.6. Договору передбачено сплату штрафу у розмірі 0,5% несплаченої суми у разі невнесення орендної плати, у строки визначені цим Договором.
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог позовної заяви про стягнення з відповідача 2510,00 грн. основного боргу, 2534,12 грн. штрафної санкції у вигляді подвійної облікової ставки НБУ та 191,86 грн. трьох відсотків річних.
У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заява відповідача про застосування позовної давності до спірних вимог судом відхиляється, оскільки позовні вимоги судом відхилено по суті, тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
1. В позові відмовити.
2. Копію рішення направити позивачу та третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 12 грудня 2017 р.
Головуючий суддя Матвійчук В.В.
Судді Банасько О.О.
Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - ФГ "Україна" (вул. Островського, 29, с. Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22511)
3 - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 22513)