Справа № 2-1687-2009 рік
15 грудня 2009 року Замостянський районний суд м. Вінниці в складі : головуючого - судді Луценко Л.В.,
при секретарі Мамошук І.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1.,
представника позивача ОСОБА_2.,
представника відповідача - Щетиніна А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -
04.08.2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом № 22 від 01 квітня 1997 року позивача було прийнято на роботу до відповідача на посаду акумуляторщика. Наказом № 36-к від 07 липня 2008 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням. У день звільнення відповідач з позивачем не розрахувався за невикористані щорічні відпустки за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, роки.
Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки з 2001 рік по 2005 рік складає 3 131 гривня 52 копійки.
На думку позивача неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду. Внаслідок затримання, невиплати грошової компенсації позивач не мав можливості організувати свій відпочинок. Він був поставлений у скрутне становище, позивач та його сім'я не могли достатньо харчуватися, невиплата грошової компенсації вимагала від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач оцінює моральну шкоду у 3000 гривень.
Крім того, позивач вважає, що у зв'язку з із невиплатою, йому компенсації за невикористану відпустку при звільненні, відповідач повинен також здійснити виплату позивачу середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який на час розгляду справи складає 21 626 грн.
Добровільно виплатити компенсації, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду відповідач відмовляється, тому позивач змушений звернутися з даним позовом до суду.
Позивач та його представник в судовому засіданні уточнили позовні вимоги та просили суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2001-2005 роки в розмірі 3 131 гривень 52 копійки, середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який на час розгляду справи складає 21 626 грн., а також стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 3000 гривень.
Представник відповідача заперечив проти позову з тих підстав, що вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав: ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до наказу № 36-к від 07 липня 2008 року позивачу, при звільненні, було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008 роки, що разом складало 72 дні. Згідно платіжної відомості № 108 від 30 липня 2008 року, позивачем було отримано грошові кошти в розмірі 2 846 гривень 83 копійки, як компенсацію за невикористані відпустки за відповідні періоди. Відповідачем не було порушено прав позивача при звільненні та виплаті йому грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, тому і не було завдано останньому будь-якої шкоди.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що в позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
В судовому засіданні було встановлено, що наказом № 22 від 01 квітня 1997 року позивача було прийнято на роботу до відповідача на посаду акумуляторщика. Наказом № 36-к від 07 липня 2008 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням. У день звільнення відповідач з позивачем не розрахувався за невикористані щорічні відпустки за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, роки, що також підтверджується листом ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» № 01-307 від 03.10.2008 року (а.с 22).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом.
Відповідно до ст. 83 Кодексу Законів про працю України та ст. 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей .
Враховуючи зазначене, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т. ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України "Про відпустки". Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.
В зв'язку з цим, у відповідності до вище викладеного, позивач має повне право на компенсацію невикористаної відпустки за період 2001-2005 років в розмірі 3 131 гривень 52 копійки, (середній заробіток позивача для обчислення компенсації за невикористану відпустку - 32,62 грн. Х 96 днів невикористаної відпустки, що дорівнює 3 131 гривень 52 копійки), а тому позовні вимоги вданій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.
Але, при дослідженні матеріалів справи та заявлених вимог позивача, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який за розрахунками позивача у відповідності до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 , складає 21 626 грн., суд бере до уваги те, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду.
Так, відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в даній частині позовних вимог (п. 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").
Суд вбачає, що позивачем, без поважних причин, пропущено строк звернення до суду з даним позовом, який частиною першою ст. 233 КЗпП України визначає три місяці, як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників.
Також, у вимогах позивача, відсутні заяви про поновлення даного строку звернення з наведення підстав, про його поновлення, тому суд вважає, що тільки з цієї обставини позивачу необхідно відмовити у його позовних вимогах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо, заявлених вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди з відповідача, то суд враховує, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Враховуючи, те, що в судовому засіданні позивачем не було доведено завдання відповідачем, йому моральних страждань, крім того, що відповідач повністю не виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку, що не потягло за собою моральні страждання позивача.
Стаття 60 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та д оказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач при розгляді даного спору, суду не надав доказів обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а тільки ґрунтував свої вимоги на припущеннях та не переконав суд у достовірності наведених фактів.
Згідно ст. 88 ЦПК України, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, його слід стягнути з відповідача в сумі 51 гривні та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 88, 212 - 217 ЦПК України, ст.ст. 83, 116, 117, 224, 233, 235, 237, 2371 КЗпП України, ст. 2, 24 Закону України "Про відпустки", суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2001-2005 роки в розмірі 3 131 гривень 52 копійки.
Стягнути з ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» на користь держави судовий збір в розмірі 51 гривня та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, а на протязі 20 -ти днів може бути подана апеляційна скарга після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: