Справа № 461/8438/17
Провадження № 1-кс/461/8715/17
іменем України
06.12.2017 року слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим та зобов'язання до вчинення дій -
ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою, в якій просить скасувати постанову старшого слідчого першого СВ СУ Прокуратури Львівської області ОСОБА_4 про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим від 30.11.2017 року у кримінальному провадженні №42017141080000037 від 11.04.2017 року та зобов'язати прокурора Прокуратури Львівської області ОСОБА_5 визнати ОСОБА_3 потерпілою у даному кримінальному провадженні.
В обґрунтування скарги покликається на те, що 04.12.2017 року ОСОБА_3 отримала постанову від 30.11.2017 року, якою відмовлено у визнанні її потерпілою у кримінальному провадженні №42017141080000037 від 11.04.2017 року. Вважає, що дана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки 29.02.2016 року ОСОБА_3 було незаконно викрадено біля під?їзду її житлового будинку і насильно перевезено та поміщено до Львівської обласної психіатричної лікарні. Просить позов задоволити.
Заявник у судове засідання не з?явилася, однак одночасно з поданням скаргу надала заяву про розгляд справи без її участі, скаргу підтримує та просить таку задоволити.
Прокурор у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України неявки слідчого чи прокурора не є перешкодою у розгляді скарги, тому слідчий суддя вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності слідчого.
Відповідно до ст.107 КПК України фіксування судового процесу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Встановлено, що у провадженні старшого слідчого першого СВ СУ Прокуратури Львівської області ОСОБА_4 перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР за №42017141080000037 від 11.04.2017року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.151 КК України.
Старшим слідчим першого СВ СУ Прокуратури Львівської області ОСОБА_4 30.11.2017 року винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання про визнання ОСОБА_3 потерпілою. З даної постанови не вбачається, на підставі яких доказів слідчий дійшов висновку, що у визнанні ОСОБА_3 потерпілою необхідно відмовити.
Згідно ч.1 ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Відповідно до ч.2 ст.55 КПК України права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені рішення слідчого або прокурора про відмову у визнанні потерпілим.
Процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим відповідно до ст.55 КПК України є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди. При цьому відповідні підстави згідно із зазначеною статтею мають бути належним чином мотивовані.
Так, слідчий суддя зазначає, що об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.151 КК України є свобода і здоров'я людини, при цьому добровільна згода дієздатної особи (або прохання чи згода опікуна особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною) на її поміщення в психіатричний заклад виключає застосування ст.151 КК України, оскільки посягання на ії волю за таких обставин відсутнє.
Потерпілим від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст.151 КК України, вимагає обов'язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи, в психіатричний заклад. Не обов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад. У разі незаконного поміщення особи в інший, не психіатричний, заклад закритого типу відповідальність може настати за ст.146 КК України як за незаконне позбавлення волі.
З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечних діях - незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо. Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування (ст.ст. 92-96); за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за висновком медико-експертної комісії для лікування у центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворюванняВ інших випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.
Суб'єкт злочину у даному випадку спеціальний, ним може бути тільки лікар, який відповідно до встановленого законодавством України порядку приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
У своїй скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що її незаконно було поміщено до психіатричного закладу, а відтак слідчий суддя вважає, що постанова слідчого є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Окрім того, слідчий суддя вважає за необхідне зобов'язати старшого слідчого першого СВ СУ Прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №42017141080000037 від 11.04.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.151 КК України повторно розглянути в порядку ст.220 КПК України клопотання ОСОБА_3 про визнання її потерпілою та повідомити про результати його розгляду.
Щодо вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання прокурора визнати її потерпілою у даному кримінальному провадженні слідчий суддя зазначає наступне.
Для визнання особи потерпілою не вимагається прийняття окремого процесуального документу. Разом з тим ч.5 ст.55 КПК України встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч.1 цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Тому, саме правильність застосування слідчим або прокурором цієї норми є предметом перевірки слідчим суддею під час розгляду даної категорії справ.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що у задоволенні скарги в цій частині необхідно відмовити.
Так, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Згідно ч.1 ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку, що скаргу ОСОБА_3 необхідно задоволити частково.
Керуючись ст.ст. 40, 55, 56, 94, 220, 303-307, 372, 376 КПК України, слідчий суддя -
Скаргу задоволити частково.
Скасувати постанову старшого слідчого першого СВ СУ Прокуратури Львівської області ОСОБА_4 про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою від 30.11.2017 року у кримінальному провадженні №42017141080000037 від 11.04.2017 року.
Зобов'язати старшого слідчого першого СВ СУ Прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №42017141080000037 від 11.04.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.151 КК України повторно розглянути в порядку ст.220 КПК України клопотання ОСОБА_3 про визнання її потерпілою та повідомити заявника про результати його розгляду.
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1