Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 335/6544/14 Головуючий у 1 інстанції:Гашук К.В.
№ провадження 22-ц/778/3723/17 Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.
07 грудня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.
Полякова О.З.
при секретарі: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пянтковська Оксана Григорівна про визнання недійсним договору дарування, поділ спільного майна подружжя, визнання права особистої приватної власності, -
У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
В ході судового розгляду справи позивач шляхом подання письмових заяв неодноразово уточнювала свої позовні вимоги. Згідно останньої уточненої позовної заяви, яка надійшла до суду через канцелярію 24.02.2015 року, ОСОБА_3 просила суд визнати спільним майном подружжя, набутим під час шлюбу наступне майно: автомобіль Аudi А6, державний номер НОМЕР_1, автомобіль Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_2, автомобіль Toyota RAV 4, державний номер НОМЕР_3, нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, магазин «Олімпія» (нежитлове приміщення V, VІІІ, літ А-9, А (1), торгового залу № 2, площею 50 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частини нежитлових приміщень V, VІІІ, літ А-9, А (1). Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості ? частки вищезазначеного спільного майна подружжя, виходячи із його реальної вартості, підтвердженої документально.
В обґрунтування позову зазначено, що 15.07.2000 року між сторонами було укладено шлюб, який було розірвано 05.03.2014 року. За період перебування у шлюбі сторонами було придбано майно, яке є зареєстрованим у встановленому законом порядку за відповідачем та існує на час розгляду справи, яке вона і просила поділити виділивши його у власність ОСОБА_4, а на її користь стягнути відповідну компенсацію за набуте майно.
Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав та звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, 3-тя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пянтковська О.Г. про визнання недійсним договору дарування, поділ спільного майна подружжя, визнання права особистої приватної власності, стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що 15.07.2000 року ним було укладено шлюб із ОСОБА_3 29.09.2013 року шлюбні відносини між ним та відповідачем було припинено і вони стали проживати окремо. 05.03.2014 року шлюб між сторонами було розірвано в органах РАЦС. До офіційного оформлення розірвання шлюбу, 21.02.2014 року, вони здійснили добровільний розподіл спільного майна. В результаті їх спільної домовленості ОСОБА_3 отримала у власність ? частину квартири АДРЕСА_2 вартістю 293 991 грн. Також ними було погоджено, що він відмовляється на користь ОСОБА_3 від належної йому у спільному майні ? частини квартири в АДРЕСА_1, в будівництво якої ним під час шлюбу були інвестовані грошові кошти. Крім того, на виконання домовленості про поділ майна, ОСОБА_4 сплатив ОСОБА_3 40 000 доларів США готівкою, на підтвердження чого остання склала розписку про відсутність у неї претензій майнового характеру. Як з'ясувалося пізніше зазначений текст розписки було написано заздалегідь заготовленою спеціальною ручкою зі зникаючими чорнилами. Проте, оскільки відповідач наміру виконувати домовленість про добровільний розподіл майна не має, він вимушений звернутися до суду із зустрічним позовом.
За період перебування у шлюбі подружжям було придбано наступне майно: 06.10.2010 року квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за реєстровим № 8008 вартістю 587 982 грн.; 10.10.2007 року автомобіль Toyota RAV 4, державний номер НОМЕР_3, 2007 року випуску, вартістю 201 000 грн.; 10.04.2008 року автомобіль Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, вартістю 183 500 грн.; 18.02.2011 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 536 спільно із ОСОБА_6 у рівних частках кожним нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3, в приміщенні V, VІІІ, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50 кв. м., що складає 2/25 частин нежилих приміщень V, VІІІ, літ А-9, А (1), вартістю 60 000 грн., а відповідно на його частку припадає 1/25 частина зазначених приміщень вартістю 30 000 грн. Також під час перебування у шлюбі ним з метою придбання автомобіля Toyota RAV 4, що належить до спільного майна подружжя, було укладено кредитний договір із ВАТ «Державний ощадний банк України» на суму 160 800 грн. під 14 % річних.
21.02.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір про зміну режиму спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності у рівних частках кожному та дарування належної позивачу за зустрічним позовом ? частини квартири АДРЕСА_2, вартістю 293 991 грн. ОСОБА_3 Вказаний договір було укладено після припинення спільного проживання та шлюбних відносин на початку лютого 2014 року, в рахунок добровільного поділу спільно набутого майна. Вказаний договір був вчинений внаслідок того, що ОСОБА_3 , діючи навмисно спонукала його до укладення договору дарування та передачі грошових коштів в сумі 40 000 доларів США, створюючи враження, що ними за взаємної згоди поділено спільне майно. У зв'язку з чим вважає, що вказаний договір в частині дарування повинен бути визнано недійсним.
Загальна вартість спільно набутого майна подружжя, що підлягає поділу складає 1 002 482 грн., відповідно на ? частину кожного з подружжя припадає 501 241 грн. Позивач вважає, що на частку ОСОБА_3 необхідно виділити квартиру АДРЕСА_2, вартістю 587 982 грн., в якій вона проживає та автомобіль Toyota RAV 4, державний номер НОМЕР_3, 2007 року випуску, вартістю 201 000 грн., яким вона користується, а всього на суму 501 241 грн., а йому на його частку - відчужений ним третій особі автомобіль Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, вартістю 183 500 грн. та частку нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул.. Перемоги буд. 95, вартістю 30 000 грн., а всього на суму 213 500 грн., стягнувши з ОСОБА_3 на користь позивача за зустрічним позовом компенсацію вартості ? частини майна в сумі 287 741 грн.
Для придбання автомобіля Toyota RAV 4, ним із ВАТ «Державний ощадний банк України» було укладено кредитний договір № 685 від 26.10.2007 року на суму 160 800 грн. зі сплатою 14 % річних., за яким ним після припинення шлюбних відносин, у період з 01.10.2013 року по 22.10.2014 рік було сплачено 26 820 грн., основного боргу та 2 416 грн. 03 коп. відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим ОСОБА_4 вважає, що з відповідача на його користь підлягає стягненню ? частина внесених ним за кредитним договором грошових коштів в сумі 14 618 грн. 02 коп.
Автомобіль Аudi А6, як зазначає позивач, було придбано ним за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням 29.09.2013 року шлюбних відносин та ведення спільного господарства, а саме 27.02.2014 року за кілька днів до розірвання шлюбу, у зв'язку з чим він вважає, що вказаний транспортний засіб є його особистою приватною власністю.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 проси суд на підставі ст.. ст.. 203, 229, 230 ЦК України визнати недійсним договір від 21.02.2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в частині дарування ? частини квартири АДРЕСА_2; поділити спільне майно подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на ? частину квартири АДРЕСА_2; автомобіль Toyota RAV 4, державний номер НОМЕР_3, 2007 року випуску; виділити ОСОБА_4 на його частку автомобіль Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску; визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на 1/25 часток нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_3, в приміщенні V, VІІІ, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частин нежилих приміщень V, VІІІ, літ А-9, А (1); визнати за ОСОБА_4 на підставі ч. 6 ст. 57 СК України право особистої приватної власності на автомобіль Аudi А6, державний номер НОМЕР_1; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості ? частини спільного майна подружжя у розмірі 287 741 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 ? частку сплаченої ним заборгованості за кредитним договором з ВАТ «Державний ощадний банк України» у розмірі 14 618 грн. 01 коп.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 безпідставно набуті кошти в сумі 40 000 доларів США, що на момент подання позовної заяви складало 644 600 грн. 95 коп., а також стягнути судові витрати.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.11.2014 року прийнято зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування, поділ спільного майна подружжя, визнання права особистої приватної власності до спільного розгляду з первісним позовом. У прийнятті зустрічних позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовлено.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2015 року з урахуванням ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на автомобіль Audi А6, державний номер НОМЕР_4, 2013 року випуску, кузов НОМЕР_7.
Визнано об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 наступне майно:
автомобіль Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, 2007 року випуску, кузов НОМЕР_8;
1/25 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 в приміщенні V, VIII, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50,0 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частини нежилих приміщень V, VIII, літ А-9, А (1).
В рахунок поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на автомобіль Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, 2007 року випуску, кузов НОМЕР_8.
В рахунок поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_4 1/25 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 в приміщенні V, VIII, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50,0 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частини нежилих приміщень V, VIII, літ А-9, А (1).
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя в сумі 5 620 грн. 25 коп..
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частину сплаченої ним заборгованості за кредитним договором в розмірі 14 618 грн. 01 коп..
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду змінити наступним чином:
«Визнати спільним сумісним майном подружжя, придбаним за час шлюбу: автомобіль Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, 2007 року випуску, автомобіль Audi А6, державний номер НОМЕР_4, 2013 року випуску, автомобіль Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_6, 2008 року випуску, 1/25 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 в приміщенні V, VIII, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50,0 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частини нежилих приміщень V, VIII, літ А-9, А (1).
В рахунок поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_4: автомобіль Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, 2007 року випуску, автомобіль Audi А6, державний номер НОМЕР_4, 2013 року випуску, 1/25 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 в приміщенні V, VIII, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50,0 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частини нежилих приміщень V, VIII, літ А-9, А (1).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частки спільного майна подружжя, а саме: компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля Audi А6, державний номер НОМЕР_4, в розмірі 324 771,50 грн.; компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_6, в розмірі 91 750 грн.; компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, в розмірі 105 000 грн.; компенсацію 1/2 частки вартості нежитлового приміщення магазину «Олімпія», розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (нежитлове приміщення V, VIII, літ А-9, А (1)) в розмірі 14 370,25 грн., а загалом 535 891 грн. 75 коп..
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 1/2 частину сплаченої ним заборгованості за кредитним договором в розмірі 8 195 грн. 15 коп..
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_8 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_4.»
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2015 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2015 року у цій справі залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2015 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2015 року у цій справі в частині поділу спільного майна подружжя та визнання права особистої приватної власності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 наступне майно:
- автомобіль Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, 2007 року випуску;
- автомобіль Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_6, 2008 року випуску;
- автомобіль Audi А6, державний номер НОМЕР_4, 2013 року випуску;
- 1/25 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 в приміщенні V, VIII, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50,0 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частини нежилих приміщень V, VIII, літ А-9, А (1).
Поділено вказане спільне сумісне майно між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 наступним чином:
- визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на автомобіль Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, 2007 року випуску по ? частці за кожним;
- визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на автомобіль Audi А6, державний номер НОМЕР_4, 2013 року випуску по ? частці за кожним;
- визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на 1/25 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 в приміщенні V, VIII, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50,0 кв. м., що спільно із часткою ОСОБА_6 складає 2/25 частини нежилих приміщень V, VIII, літ А-9, А (1) по ? частці за кожним.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в сумі 91750 грн. вартості ? частки реалізованого без згоди останньої автомобіля Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_6, 2008 року випуску, що перебував у спільній сумісній власності подружжя.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в сумі 8195 грн. 15 коп. ? частини сплаченої ним заборгованості за кредитним договором №685 від 26.102007 року укладеним між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_4.
В решті позовів відмовлено.
Рішення суду в частині відмови в позові ОСОБА_4 щодо визнання недійсним договору дарування колегією суддів не перевірялось.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з ант супних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.
Встановлено що 15.07.2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_10 (а. с. 16).
28.01.2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися із заявою про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, і просили державну реєстрацію розірвання шлюбу призначити на 05.03.2014 року (а. с. 226), і в цей же день ОСОБА_4 сплачено державне мито за розірвання шлюбу (а. с. 225).
05.03.2014 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_9, виданим Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції (а. с. 17).
21.02.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір, за умовами якого сторони домовилися про зміну режиму спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 і визначили, що частки у праві власності на цю квартиру у кожного з них є рівними по ? частині кожному. Цим же договором ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар, належну йому ? частину квартири АДРЕСА_2. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г. за реєстровим №769 (а. с. 174).
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову щодо визнання вказаного договору недійсним в частині дарування 1/2 частки квартири, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_4 не наведено жодного доказу на підтвердження тих обставин, які підлягають доказуванню при визнанні недійсним договору на підставі ст. 230 ЦК України.
Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується та колегією суддів відповідно до ст.. 303 ЦПК України не переглядається.
Згідно зі ст.. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Визнаючи права спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя ( ст..60 СК )
Законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі і обов'язок з доведення тієї обставини, що майно придбане у шлюбі є його особистою власністю одного із подружжя, покладений на того з подружжя, хто на цьому наполягав.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч. 6 ст. 57 СК України ).
Згідно зазначених норм закону при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про їх окреме проживання, але саме у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності , в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то відповідно до ст.. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного договору в частині дарування ? частини квартири, позивач посилався на те, що договір не відповідає вимогам ст. ст. 203, 229, 230 ЦК України, оскільки був вчинений ним внаслідок введення його в оману ОСОБА_3 і він вважав, що підписанням вказаного договору та передачею ним грошових коштів в сумі 40 000 доларів США вони дійшли згоди щодо добровільного поділу спільно набутого майна. Проте, ОСОБА_3 в подальшому звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна, і якби він знав про такі обставини, він би зазначений договір не укладав.
Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.
Статтею 229 ЦК України передбачено, що, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як роз'яснено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Як зазначено у п. 7 укладеного між сторонами договору, при укладенні договору сторони однаково розуміли значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів сторін при його укладанні, а також те, що він не носить характер мнимого та удаваного правочину, і не є договором зловмисним, дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного.
У судовому засіданні ОСОБА_4 визнав, що при укладанні договору дарування частини квартири на користь ОСОБА_3 він розумів природу укладеного договору, але укладанням оспорюваного договору він бажав саме настання наслідків добровільного розподілу спільного майна подружжя, нотаріус роз'яснював сторонам, що договір дарування не є договором поділу спільно набутого майна подружжя.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. За таких обставин особа, яка діяла під впливом обману, має довести наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, та сам факт обману.
Проте, ОСОБА_4 не наведено жодного доказу на підтвердження тих обставин, які підлягають доказуванню при визнанні недійсним договору на підставі ст. 230 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_4 в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження його позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частини квартири.
Крім того, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, ОСОБА_4 зазначив підставами позову ст. 229, 230 ЦК України, які є взаємовиключними. У зв'язку із наведеними вище обставинами суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 в цій частині задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю, недоведеністю та необґрунтованістю.
Встановлено, що 27.02.2014 року, через місяць після подання спільної заяви про розірвання шлюбу та за декілька днів до офіційного оформлення сторонами розірвання шлюбу в органах РАЦС, ОСОБА_4 придбав у власність автомобіль Аudi А6, державний номер НОМЕР_1, вартістю 480 000 грн., що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_11, виданим 27.02.2014 року, та видатковою накладною № РН-0027025 (а. с. 176, 177).
Згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин (абзац 3 пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").
Встановлено, що задовго до придбання автомобіля сторони фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства, і стали проживати окремо один від одного, вказаний автомобіль було придбано після подання сторонами 28.01.2014 року заяви про розірвання шлюбу та за 6 днів до отримання свідоцтва про розірвання шлюбу. Враховуючи наведене вказаний транспортний засіб не повинен включатися до складу спільно набутого майна подружжя і не може бути предметом поділу між подружжям.
З цих підстав судом було обґрунтовано задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання на підставі ч. 6 ст. 57 СК України автомобіля Аudi А6, державний номер НОМЕР_1, його особистою приватною власністю.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Судом вірно встановлено, що за період перебування у шлюбних відносинах та до їх фактичного припинення, подружжям ОСОБА_4 було придбано наступне майно, яке у відповідності до зазначених вище вимог закону підлягає поділу:
- 10.10.2007 року на підставі договору купівлі-продажу автомобіль Toyota RAV 4, державний номер НОМЕР_3, 2007 року випуску, кузов НОМЕР_8 вартістю 201 000 грн. (а. с. 180-183);
- 10.04.2008 року автомобіль Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_12, вартістю 183 500 грн., який 29.03.2014 року, тобто вже після припинення шлюбних відносин, ОСОБА_4 перереєстрував на підставі довідки-рахунку ВІА 416518 (а. с. 215-216);
- 18.02.2011 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 536, спільно із ОСОБА_6 у рівних частках, нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3, в приміщенні V, VІІІ, літ А-9, А (1), торгового залу № 2-а площею 50 кв. м., що складає 2/25 частин нежилих приміщень V, VІІІ, літ А-9, А (1), вартістю 57 481 грн., а відповідно на частку подружжя припадає 1/25 частина зазначених приміщень вартістю 28 740 грн. 50 коп. (а. с. 178-179).
Судом правильно встановлено, що за період спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 придбано майно (з урахуванням відчуженого ОСОБА_4 автомобілю Nissan Rouge, державний номер НОМЕР_2), на загальну суму 398 870 грн. (201 000+183 500+28 740,50), тобто на кожного із подружжя припадає майна на суму 199 435 грн. Автомобілем Toyota RAV 4, державний номер НОМЕР_3, 2007 року випуску, користується безпосередньо донька ОСОБА_3 - ОСОБА_9, у зв'язку з чим суд обґрунтовано в рахунок поділу спільного майна виділив ОСОБА_3 у власність автомобіль Toyota RAV 4, вартістю, узгодженою сторонами, яка становить 201 000 грн.
ОСОБА_4 на його частку суд обґрунтовано виділив 1/25 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3, яким він користується, вартістю, узгодженою сторонами, 28 740 грн. 50 коп., що разом із вартістю відчуженого ним після розірвання шлюбу автомобілю Nissan Rouge становить 197 870 грн. (28 740,50+183 500).
Суд правильно визначив, що компенсація ? частини спільного майна подружжя в сумі 1 565 грн. (201 000 - 197 870: 2 = 1565 грн.) підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4
Також під час перебування у шлюбі ОСОБА_4, з метою придбання автомобіля Toyota RAV 4, що належить до спільного майна подружжя і включено до поділу, укладено кредитний договір із ВАТ «Державний ощадний банк України» на суму 160 800 грн. під 14 % річних. Згідно довідки АТ «Ощадбанк» від 05.11.2014 року № 7/550 ОСОБА_4 з період з 01.10.2013 року (з моменту припинення шлюбних відносин) по 22.10.2014 року за кредитним договором було сплачено основного боргу - 26 820 грн. та процентів за користування - 2 416 грн. 03 коп., а всього 29 236 грн. 03 коп., у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтованого стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 ? частини сплаченої ним заборгованості за кредитним договором в розмірі 14 618 грн. 01 коп. (а. с. 184-187).
При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного виділення ОСОБА_3 автомобіля Toyota RAV4, державний номер НОМЕР_5, 2007 року випуску, замість грошової компенсації, оскільки у неї відсутнє посвідчення водія, не спростовують рішення суду в цій частині за вказаних вище обставин.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.
Будь - яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 57,58,59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст.309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2015 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: