Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 331/2354/17 Головуючий у 1 інстанції
№ провадження 22-ц/778/4104/17 Жукова О.Є.
Доповідач: Бєлка В.Ю.
7 грудня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бєлки В.Ю.
Суддів: Онищенко Е.А.
Трофимової Д.А.
При секретарі: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізької міської ради про визнання права власності,
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання права власності, посилаючись на те, що в грудні 1998 року ним були придбані за договором купівлі-продажу 2 торговельних кіоски у складі зупиночного комплексу на майдані Волі в м. Запоріжжі.
У попереднього власника існував договір на тимчасове користування земельною ділянкою від 25.04.1997р. для розміщення зупиночного комплексу з торговельними кіосками.
Надалі між ним та відповідачем були встановлені договірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки площею 0,0197 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою майдан Волі в м. Запоріжжі. 28 жовтня 2015 року договір було переукладено строком ще на 5 років.
Земельна ділянка за вказаними договорами оренди була передана для розміщення зупиночного комплексу, оскільки ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим в установленому порядку, і здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі.
Протягом 1999-2000рр. придбаний комплекс був реконструйований, бо не відповідав сучасним вимогам та мав неестетичний вигляд. Проект був узгоджений колегією при головному архітекторі міста 02.04.1999 року (протокол № 119).
В 2002 році збудований зупиночний комплекс № 31 був прийнятий в експлуатацію.
Розпорядженням голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради № 1011 від 08.08.2002 року було затверджено Акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зупиночного комплексу № 31 за адресою майдан Волі в м. Запоріжжі.
В лютому 2017 року було проведено технічне обстеження зупиночного комплексу у складі торговельного кіоску та павільйону на майдані Волі в м. Запоріжжі. Обстеження проведено та складено Звіт Приватною науково-виробничою фірмою «СТРОЙИНДУСТРИЯ-Л» (Ліцензія АГ № 576142 від 22.04.2011р.).
Також 16.01.2017 року був складений Технічний паспорт вказаного об'єкту.
В результаті обстеження встановлено, що будівля зупиночного комплексу у складі кіоску, павільйону, навісу - зупинки та замощення на майдані Волі в м. Запоріжжя загальною площею 197 кв.м. відповідає вимогам і правил будівництва, є капітальною будівлею, переміщення якої зі збереженням цілісності конструкції неможливо.
Вважає, що будівництво зупиночного торговельного комплексу здійснено у відповідності до вимог законодавства, що регулює містобудівництво, оскільки у нього наявний зареєстрований у встановленому порядку договір оренди земельної ділянки; узгоджена всіма заінтересованими службами міста технічну документацію на його будівництво, а також затверджений розпорядженням Акт про прийняття в експлуатацію зупиночного комплексу, через що звернувся до суду.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати за ним право власності на зупиночний комплекс, розташований на майдані Волі в м. Запоріжжя.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2017 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 28.10.2015 року було укладено договір оренди землі між Запорізькою міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 Зазначеним договором передбачено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0197 га для розташування зупинкового комплексу, яка знаходиться: м. Запоріжжя, майдан Волі.
У вказаному договорі не вказано, що такий зупинковий комплекс є нерухомістю, а договір укладається з умовою набуття орендарем права власності на нерухоме майно.
Судом першої інстанції також встановлено, що дозволу власника земельної ділянки на створення нерухомого майна при укладенні договору оренди не передбачалося. Договір оренди землі № 201501000100461 від 28.10.2015 року, укладений між Запорізькою міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 є чинним, сторонами не оспорювався.
За ст. 376 ЦК будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
З урахуванням викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Тому, позов задоволенню не підлягає
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія не вбачає.
Посилання у апеляційній скарзі на акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки метою для відведення земельної ділянки в оренду було розташування зупинкового комплексу, як тимчасової споруди.
Безпідставними є і доводи викладені у апеляційній скарзі, що спірна споруда не є самочинною, оскільки як вже зазначалось вище, дозволи на цю споруду у вигляді якому вона є цей час відсутні.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2017 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: