Дата документу Справа №
Єдиний унікальний №320/11007/13 Головуючий у 1-й інстанції: Міщенко Т.М.
Провадження №22-ц/778/3594/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
07 грудня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
Гончар М.С.,
секретар: Ващенко З.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газета «МИГ», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі, гідності, та ділової репутації,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 липня 2017 року,-
У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала. Зазначала, що з 2007 року обіймає посаду провідного спеціаліста управління освіти Мелітопольської міської ради і за сумісництвом працює в Мелітопольській загальноосвітній школі. Декілька років вона знаходилася у близьких стосунках з ОСОБА_4, проте на початку 2013 року вони розсталися. Із зазначеного часу подружжя ОСОБА_4 почали переслідувати її, писати чисельні скарги за місцем її роботи, в обласне управління освіти, Міністерство освіти, тощо. 12 вересня 2013 року в газеті «МИГ» була надрукована стаття під заголовком «Як позбавитися від пристрасті особи Х?», в якій, хоча і не називалися прізвища героїв, проте фактично були висвітлені всі ці події. В статті зазначалося про неадекватну поведінку коханки, манію переслідування, психічний розлад, акцентувалася увага на тому, що за своїми морально-діловими якостями вона не може працювати у галузі освіти, займатися викладацькою діяльністю, працювати з дітьми. Вважає, що викладена в газеті інформація є недостовірною, носить образливий по відношенню до неї характер та такою, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію. Посилаючись на вказані обставини, просила визнати інформацію, надруковану 12.09.2013 року в газеті «МИГ» за №37 (6929) в статті під заголовком «Як позбавитися пристрасті особи Х?» недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи Х; зобов'язати редакцію газети не пізніше одного місяця з моменту набрання судовим рішенням законної сили надрукувати спростування; стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., а також відшкодувати судові витрати.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В засідання апеляційного суду ОСОБА_3 і її представник адвокат Сивова Я.В. не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення ОСОБА_3 судової повістки 11.09.20217 р..
Від адвоката Сивової Я.В. на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому адвокат зазначила, що повістку про виклик до суду вона не отримувала, про час і місце розгляду справи дізналася 07.12.2017 року з сайту «Судова влада України». Позивач ОСОБА_3 не може прийняти участь у розгляді її апеляційної скарги за станом здоров'я, а адвокат в судове засідання не може з'явитися у зв'язку із зайнятістю у розгляді кримінальної справи. Доказів поважності причин неявки до свого клопотання Сивова Я.В. не надала.
ОСОБА_3 причини неявки суду не повідомила.
Розглянувши клопотання Сивової Я.В., колегія суддів визнала його таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ст.ст. 5,10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.
У відповідності до ст.11, ч,3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі. зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки і разом з тим. з огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві сторони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.
Відповідно до положень ст.ст. 157, 303-1, 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками та доповненнями, встановленими главою І розділу У ЦПК України. Суд першої інстанції розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У випадкових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а па ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.
Як вбачається із матеріалів справи, представництво інтересів позивача у суді першої інстанції здійснювала адвокат Сивова Я.В. В проваджені суду першої інстанції справа перебувала з жовтня 2013 року.
В апеляційний суд справа зі скаргою ОСОБА_3 надійшла 18 серпня 2017 року. Як вбачається із тексту апеляційної скарги, в якості особи, яка приймає участь у розгляді справи, адвокат Сивова Я.В. не зазначена.
У зв'язку з несплатою позивачем судового збору ухвалою судді-доповідача від 18 серпня 2017 року апеляційну скаргу було залишено без руху для усунення її недоліків - для оплати судового збору.
04 вересня 2017 року ОСОБА_3 надіслала на адресу апеляційного суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою судді-доповідача від 04 вересня 2017 року відкрито апеляційне провадження, ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 06 вересня 2017 року справу, з урахуванням значного навантаження на колегію, призначено до розгляду на 07 грудня 2017 року.
Повістку про виклик у судове засідання у цій справі ОСОБА_3 отримала 11.09.2017р. В судове засідання, призначене на 07 грудня 2017 року, ні позивач, ні її представник не з'явилися. Належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання суду апеляційної інстанції не надали.
Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що позивач і його представники, отримавши завчасно (за два місяці) повістку про виклик у засідання апеляційного суду, мали реальну можливість для забезпечення свого представництва у суді апеляційної інстанції. Їм було надано достатньо часу спланувати свій робочий час у такий спосіб, щоб забезпечити представництво своїх інтересів у суді апеляційної інстанції. Учасники судового розгляду мали достатньо часу для надання всіх доказів на підтвердження своїх доводів і заперечень як суду першої, так і суду апеляційної інстанції. Клопотання про дослідження нових доказів апеляційна скарга не містить.
Відповідачам ОСОБА_5 повістки про виклик у судові засідання двічі направлялися рекомендованими листами 06.09.2017 року і 18.09.2017 року, проте відповідачі від отримання повісток ухилилися, на пошту не з'явилися, у зв'язку з чим повістки повернулися до суду не врученими із зазначенням причин невручення - за закінченням строку зберігання.
Із доданої до письмового клопотання адвоката Сивової Я.В. копії ухвали апеляційного суду про призначення справи до апеляційного розгляду вбачається, що в ЄДРСР ухвала надіслана 06.09.2017 р., зареєстрована 07.09.2016р., оприлюднена 11.09.2016р.
На підставі 305 ч.2 ЦПК України колегія суддів визнала причини неявки позивача і її представника, а також відповідачів ОСОБА_7 неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, заперечення представника газети «МИГ», перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 307, 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна публікація містить оціночні судження, носить анонімний характер, а тому не може бути предметом спростування.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.
Встановлено, що 12.09.2013 року в газеті «МИГ» за №37 (6929) була опублікована стаття під заголовком (мовою оригіналу) «Как избавиться от страсти особы Х?». В анотації до вказаної статті зазначено, що до редакції прийшов незвичний лист. Чоловік просить провести журналістське розслідування…його взаємовідносин з дружиною. Зазначено, що листа опубліковано в скороченому вигляді, для того, щоб свою думку змогли виказати читачі або підказали автору вихід із складної ситуації. Стилістика автора максимально дотримана.
В статті йшлося про нетривалі близькі стосунки чоловіка з провідним спеціалістом управління освіти м. N, інспектором шкіл особою X. Після того, як чоловік вирішив припинити ці стосунки, особа Х почала переслідувати його та його родину, дзвонити, слати смс-повідмлення, заходити на сайт «Однокласники» з вимогою продовжувати відносини з нею, погрожувала все розповісти дружині та дітям, влаштовувала сварки на вулиці біля будинку, в магазинах, через що вони з дружиною були змушені звертатися зі скаргами за місцем роботи особи Х, до обласного відділу освіти, до заступника виконавчого комітету з проханням вплинути на поведінку особи Х, а також до дільничного інспектора. Однак, ні Міністерство освіти, ні безпосередній начальник особи Х, ні місцева влада, ні обласний відділ освіти не змогли їм допомогти.
Опублікована в газеті стаття є анонімною, не містить жодного прізвища, ім'я, по-батькові вказаних осіб, міста, в якому відбувались такі події, лише зазначена посада, яку займає особа Х - провідний спеціаліст управління освіти м. N, інспектор шкіл.
Звертаючи до суду за захистом свого особистого немайнового права, позивач зазначила, що автором анонімного листа є подружжя ОСОБА_5, оскільки його зміст співпадає зі скаргами, які останні надсилали в різні інстанції і установи, а посада провідного спеціаліста управління освіти є лише в місті Мелітополі, вказану посаду займає лише вона. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що в статті мова йде саме про неї та про її відносини з відповідачем ОСОБА_4 Оскільки, газета «МИГ» розповсюджується серед шкіл м. Мелітополя, в установі, в якій вона працює, а її колеги були ознайомлені зі змістом скарг, які надходили на неї, всім було зрозуміло, що мова в статті йде саме про неї.
Вважає, що інформація, яка викладена в статті є неправдивою, повністю не відповідає дійсності, була поширена невизначеному колу осіб, в результаті чого були порушені її особисті немайнові права, такі як честь, гідність та ділова репутація, а тому така інформація підлягає спростуванню.
З пояснень представників газети «МИГ» вбачається, що дійсно до редакції газети прийшов лист, який був опублікований з метою морально-етичного виховання населення. Жодного прізвища в статті зазначено не було. Інформація, яка викладена в статті, повністю анонімна.
За положенням ч. 1 ст. 3, ст.32, 68 Конституції України людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конференційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно вимог ч.1 ст. 270 ЦК України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої -діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин, на що було звернуто увагу Верховним Судом України в п. 4 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року.
Згідно ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
З вимог статей 46, 47 Закону України «Про інформацію» вбачається, що інформація не може бути використана для посягання на права і свободи людини; відповідальність за порушення законодавства України про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як надання інформації, що не відповідає дійсності; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи.
Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
Згідно п. 15 вказаної Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Як встановлено судом, в спірній публікації йде мова не про конкретну особу позивача ОСОБА_3, а про якусь особу Х. Визначаючи спосіб спростування негативної інформації, позивач просила опублікувати статтю, в якій зазначити, що інформація не відповідає дійсності, паплюжить честь, гідність і ділову репутацію особи Х.
В обґрунтування своїх доводів про те, що в спірній публікації йдеться саме про неї і що автором анонімного листа є подружжя ОСОБА_4, ОСОБА_3 посилалася на судову авторознавчу експертизу, згідно висновку якої текст статті складено у формі лексико-стилістичного переопрацювання первинного матеріалу, авторами якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Інформація щодо особи Х та її діяльності, викладена у тексті статті є негативною.
В судовому засіданні відповідачами ОСОБА_5 не заперечувався той факт, що вони направляли звернення та скарги на ОСОБА_3 до управління освіти м. Мелітополя, Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької обласної державної адміністрації, Міністерства освіти України, однак категорично заперечувався факт направлення відповідних скарг чи будь-яких листів до редакції газети «МИГ».
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 пояснювали, що за місцем роботи ОСОБА_3 на неї надходили скарги від подружжя ОСОБА_5, про ці скарги знав не лише начальник управління, а майже весь колектив. Вчителі між собою обговорювали ситуацію, що склалася, знали про близькі стосунки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про реакцію дружини останнього на ці стосунки.
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Доказів того, що саме ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 надіслали лист чи скарги до редакції газети «МИГ», тобто поширили відповідну інформацію, під час розгляду справи встановлено не було.
Крім того, як вбачається з листа генерального директора ТОВ «Газета «МИГ» №327 від 10.10.2013 року редакції не відомі прізвище, ім'я, по-батькові автора листа, який надійшов до редакції.
Відповідно до п.18 вищевказаної Постанови Пленуму Верхового Суду України позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Позивачем не було доведено факту поширення інформації щодо неї відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_4, а також, що поширена інформація порушує саме її особисті немайнові права.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під час розгляду справи не було встановлено, що опублікована в газеті «МИГ» за №37 (6929) від 12.09.2013 року стаття «Как избавиться от страсти особы Х? стосується саме позивача ОСОБА_3 та, що поширена інформація порушує особисті немайнові права саме ОСОБА_3
Крім того, у висновку експерта від 26.08.2015 року №13426/14-32 хоча й зазначено, що викладена інформація у статті «Как избавиться от страсти особы Х? є негативною, однак вказано, що вказана інформація стосується особи Х, а не ОСОБА_3
Вказані обставини виключають можливість визнання порушення особистого немайнового права ОСОБА_3 та визнання такої інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3
Оцінюючи дії відповідачів ОСОБА_4 з приводу направлення скарг (індивідуальних звернень) до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів щодо поведінки ОСОБА_3, суд врахував роз'яснення, що містяться в п.16 відповідної Постанови Пленуму, з яких вбачається, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
В матеріалах справи мається відповідь начальника управління молоді та спорту ОСОБА_13 від 16.07.2013 року № Г-164/Д, відповідно до якої було розглянуто звернення ОСОБА_5 та повідомлено, що інформація, яка містилися у зверненні не підтверджена та не спростована. ОСОБА_3 було рекомендовано вирішувати питання особистого характеру у правовому порядку.
З відповіді начальника управління освіти Мелітопольської міської ради Запорізької області ОСОБА_10 від 28.08.2013 року №Г-19, вбачається, що були розглянуті звернення родини ОСОБА_5, для розгляду відповідних звернень створювалася комісія, з ОСОБА_3 проводилася профілактична бесіда під час якої вона зобов'язувалася у подальшому не втручатися в особисте життя родини ОСОБА_5 (т.1, а.с. 74, 83).
Таким чином, звернення родини ОСОБА_5 до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів щодо поведінки ОСОБА_3 суд обгрунтовано розцінив як реалізацію подружжям ОСОБА_5 свого конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
Також, відповідно до п. 19 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до судової практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції звернено увагу на основні принципи, що стосуються питання про те, чи є втручання в свободу вираження поглядів за необхідне в демократичному суспільстві, добре зарекомендували себе в прецедентну практику Європейського суду і недавно були узагальнені наступним чином (див. Delfi AS vs Estonia, №64569 / 09, §131, 16 червня 2015 року). ЄСПЛ нагадав, що преса виконує найважливішу функцію в демократичному суспільстві. Хоча вона не повинна переступати певних меж, зокрема, щодо захисту репутації і прав інших осіб, її обов'язок полягає в тому, щоб повідомляти інформацію та ідеї з усіх питань, що становлять суспільний інтерес. Мало того, що преса має перед собою завдання поширення такої інформації і ідей - громадськість також має право на їх отримання. Якби це було інакше, то преса була б не в змозі грати свою життєво важливу роль «сторожового пса» (див. Axel Springer AG vs Germany (№2), №48311 / 10, §55, 10 липня 2014 року). Свобода вираження може бути застосована не тільки до інформації або ідеї, які прихильно приймаються або розцінюються як необразливі чи байдужі, але і до тих, що викликають образу, обурення або турбують державу або якусь частину населення. Журналістська свобода включає також можливість вдатися до певної міри перебільшення чи навіть провокації (див. Prager and Oberschlick vs Austria, 26 квітня 1995 року, §38). Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства. Як сказано в ст. 10, здійснення цієї свободи допускає виключення, які повинні бути чітко визначені, і необхідність в будь-які обмеження має бути переконливо доведена…
Крім цього, ЄСПЛ у своєму прецедентному праві проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оцінного судження неможливо виконати, якщо воно порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого ст. 10 (див. Lingens vs Austria, §46). Питання про класифікацію твердження як факту або оціночного судження підпадає, в першу чергу, під сферу свободи розсуду національних органів влади, зокрема, національних судів. Однак, навіть в тому випадку, коли твердження є оціночним судженням, необхідна наявність достатніх фактичних підстав для його підтвердження, за відсутності яких воно буде надмірним (див. Lindon, Otchakovsky-Laurens and July vs France, §55).
Тому, враховуючи вимоги п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та прецеденту практику Європейського Суду з прав людини, суд, визначаючи характер опублікованої в газеті «МИГ» інформації в статті «Как избавиться от страсти особы Х? розцінює її як критичну оцінку певних фактів, дій, зокрема поведінку особи Х з боку чоловіка, тобто вважає опубліковану інформацію суб'єктивною думкою і поглядом чоловіка, на ситуацію та відносини, які склалися між ним та особою Х, викладена в статті інформація не містить фактичних даних, які б можна було б перевірити на предмет їх відповідності дійсності та спростувати, а тому, суд приходить до висновку, що вказана інформація є оціночним судженням цього чоловіка.
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Крім того, в судовому засіданні представниками ТОВ «Газета МИГ» наголошувалося, що вказана стаття була опублікована з метою морально-етичного виховання населення.
Суд, аналізуючи зміст вказаної статті дійшов правильного висновку, що ситуація, яка викладена в статті, може статися в будь-якій родині та з будь-якою людиною, а отже інформація носить суспільний інтерес, що, виходячи з прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, розцінюється як обов'язок преси повідомляти інформацію та ідеї з усіх питань, що становлять суспільний інтерес, а також, як право громадськості на отримання такої інформації.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права є безпідставними.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 липня 2017 рокупо цій справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: