Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
єдиний унікальний номер 333/427/17 головуючий у 1-й інстанції: Наумова І.Й.
номер провадження 22-ц/778/1921/17 суддя-доповідач: Кухар С.В.
6 грудня 2017 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого, суддіКухаря С.В.
суддів:Онищенка Е.А.
Воробйової І.А.
секретарБабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що він проходив службу на території Демократичної республіки Афганістану з 04 серпня 1986 року по 14 травня 1988 року.
Під час виконання службових обов'язків в Демократичній республіці Афганістан отримав множинні осколкові поранення голови, ший, лівої ноги (контузія головного мозку - 1987 рік), наслідком яких рубці на шкірі в зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст.., прогресуючого, кризового перебігу, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною недостатністю, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-бацилярні), мне стичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Посттравматичний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибулоатактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст.., стійко вираженим цефалічним синдромом.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0673262 від 08 серпня 2016 року йому була встановлена 3 група інвалідності, з кожним роком його стан здоров'я погіршується.
Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 3022 від 12 липня 2016 року вказані захворювання пов'язані з виконанням військових обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.
Посилаючись на те, що внаслідок стійкої втрати працездатності він зазнає моральні і фізичні страждання, просив на підставі ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стягнути з Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Міністерство оборони України посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
В силу ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт захворювання, одержаного в період проходження військової служби, та наслідки такої хвороби спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Судом установлено, що ОСОБА_5 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан у період з 04 серпня 1986 року по 14 травня 1988 року в складі діючої армії в період бойових дій та був звільнений з військової служби в запас.
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 3022 від 12 липня 2016 року під час проходження військової служби в Афганістані отримав низку захворювань: множинні осколкові поранення голови, ший, лівої ноги (контузія головного мозку - 1987 рік), наслідком яких рубці на шкірі в зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст.., прогресуючого, кризового перебігу, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною недостатністю, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-бацилярні), мне стичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Посттравматичний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибулоатактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст., стійко вираженим цефалічним синдромом. Ці захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
За висновком МСЕК від від 08 серпня 2016 року ОСОБА_6 вперше була встановлена ІІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби при перебуванні в країнах де проходили бойові дії.
Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).
Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.
Застосовуючи вказані норми матеріального права до спірних правовідносин, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов'язане із проходження військової служби в період з 04 серпня 1986 року по 14 травня 1988 року в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням від 08 серпня 2016 року висновком МСЕК причинного зв'язку, саме: захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де проходили воєнні дії.
Суд попередньої інстанцій фактично виходив з того, що оскільки події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, відбулися після 01 січня 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України 2003 року, тому підлягають розгляду згідно з положеннями статей 23, 1167 цього Кодексу.
Проте з указаним висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у з 04 серпня 1986 року по 14 травня 1988 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.
Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.
Однак, суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1988 році.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1986-1988 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.
Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 04 серпня 1986 року по 14 травня 1988 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.
Вказані висновки відповідають висновкам викладеним колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 1 листопада 2017 року в аналогічній справі № 336/6349/16-ц.
Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2017 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: