Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний номер321/216/17 головуючий у 1 інстанції: Олійник М.Ю.
Номер провадження 22-ц/778/2462/17 суддя-доповідач: Кухар С.В.
6 грудня 2017 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого, суддіКухаря С.В.
суддів:Онищенка Е.А.
Полякова О.З.
секретарБабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що він з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 року проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан та при виконанні службових обов'язків в 1984 році отримав множинні осколкові поранення голови, лівої верхньої та лівої нижньої кінцівок (контузія головного мозку - 1984 р.), наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку: змішаної енцефалопатії II ст. (посттравматичної, дисциркуляторної) з порушенням гемо і ліковородинаміки, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, помірними емоційно-вольовими і мнестичними розладами, церебростенічним синдромом, частими кризовими станами, центральної вестибуло-атактичим синдромом, центральної дисфункції ІІ-ІІІ ст.; панічного розладу, епізодидичних пароксизмальних атак; ІХС; стенокардії напруження; ФК II, дифузного кардіосклерозу, синосової тахікардії: СН II А ст. ГХ II рт., ст. 3, високий кардіоваскулярний ризик, облітеруючого атеросклерозу артерій нижніх кінцівок; хронічна ішемія 1-2 А ст., а також захворювання: хронічний гастродуоденіт з підвищеною кислото утворюючою функцією шлунку, фаза ремісії; рубцево-виразкова деформація ЛДПК, вторинний панкреатит; ЖКХ; хронічний калькульозний холецистит, фаза ремісії. Внаслідок захворювань, отриманих в результаті проходження військової служби, позивач змушений тривалий час знаходитись на лікуванні, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, однак стан здоров'я поступово погіршується, в зв'язку з чим йому встановлена третя група інвалідності з 50% стійкою втратою професійною працездатності та він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, фізичний біль та психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.
Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 2268 від 20 вересня 2013 року вказані захворювання пов'язані з виконанням військових обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.
Посилаючись на те, що внаслідок стійкої втрати працездатності він зазнає моральні і фізичні страждання, просив на підставі ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стягнути з Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, 62350 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_5, на відшкодування моральної шкоди - 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн.
В апеляційній скарзі представник Міністерство оборони України посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
В силу ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт захворювання, одержаного в період проходження військової служби, та наслідки такої хвороби спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Судом установлено, що ОСОБА_5 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан у період з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 року в складі діючої армії в період бойових дій та був звільнений з військової служби в запас.
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 2268 від 20 вересня 2013 року під час проходження військової служби в Афганістані отримав низку захворювань: множинні осколкові поранення голови, лівої верхньої та лівої нижньої кінцівок (контузія головного мозку - 1984 р.), наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку: змішаної енцефалопатії II ст. (посттравматичної, дисциркуляторної) з порушенням гемо і ліковородинаміки, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, помірними емоційно-вольовими і мнестичними розладами, церебростенічним синдромом, частими кризовими станами, центральної вестибуло-атактичим синдромом, центральної дисфункції ІІ-ІІІ ст.; панічного розладу, епізодидичних пароксизмальних атак; ІХС; стенокардії напруження; ФК II, дифузного кардіосклерозу, синосової тахікардії: СН II А ст. ГХ II рт., ст. 3, високий кардіоваскулярний ризик, облітеруючого атеросклерозу артерій нижніх кінцівок; хронічна ішемія 1-2 А ст., а також захворювання: хронічний гастродуоденіт з підвищеною кислото утворюючою функцією шлунку, фаза ремісії; рубцево-виразкова деформація ЛДПК, вторинний панкреатит; ЖКХ; хронічний калькульозний холецистит, фаза ремісії. Ці захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
За висновком МСЕК від 21 жовтня 2013 року ОСОБА_5 вперше була встановлена ІІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби при перебуванні в країнах де проходили бойові дії.
Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).
Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.
Застосовуючи вказані норми матеріального права до спірних правовідносин, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов'язане із проходження військової служби в період з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 року в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням від 21 жовтня 2013 року висновком МСЕК причинного зв'язку, саме: захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де проходили воєнні дії.
Суд попередньої інстанцій фактично виходив з того, що оскільки події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, відбулися після 01 січня 2004 року, тобто після набрання чинності ЦК України 2003 року, тому підлягають розгляду згідно з положеннями статей 23, 1167 цього Кодексу.
Проте з указаним висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.
Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.
Однак суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1985 році.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1983-1985 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.
Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 25 березня 1983 року по 28 квітня 1985 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.
Вказані висновки відповідають висновкам викладеним колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 1 листопада 2017 року в аналогічній справі № 336/6349/16-ц.
Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2017 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_5 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: