Дата документу Справа №
Справа № 22-ц/778/3566/17 Головуючий у 1-й інстанції: Жупанова І.Б.
Є.У.№ 336/1121/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
07 грудня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
Гончар М.С.,
секретар: Ващенко З.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про повернення коштів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2017 року,
У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала. Зазначала, що на її ім'я у відповідача відкрито картковий рахунок на отримання пенсії та кредитний рахунок, яким вона ніколи не користувалася та пін-код нікому не повідомляла. 08 травня 2016 року на її мобільний телефон зателефонував чоловік, який назвався ОСОБА_4 і представився працівником служби безпеки ПАТ КБ «Приватбанк» та поцікавився, чому вона не користується кредитною карткою та запропонував закрити її. Того ж дня ОСОБА_4 ще двічі телефонував їй і вони про щось спілкувалися, всі дії та слова вказаної особи були професійними і не викликали підозри. Проте згодом вона почала отримувати смс-повідомлення про зняття коштів з її карток. Після перевірки свого рахунку на Приват-24 їй стало відомо про зняття коштів з її кредитної і пенсійної карток. Того ж дня вона звернулася на гарячу лінію Банку і повідомила про зняття коштів з її рахунків. 09.05.2016 року черговий працівник банку запропонувала їй замінити пенсійну картку та звернутися до поліції. 10.05.2016 року в Шевченківському відділенні банку вона отримала роздруковані відомості про рух коштів на її кредитній та пенсійній картах, за якими з пенсійної карти зникло 2425 грн., з кредитної - 7961,08 грн. За її зверненням до Шевченківського відділення поліції було відкрито кримінальне провадження, досудове розслідування до теперішнього часу триває. З метою уникнення подальшого конфлікту позивач погасила банку суму основного боргу (по кредитній картці) 7961,08 грн. та нарахованих відсотків 675,22 грн., а всього 8 636,30 грн. Посилаючись на те, що відповідачем безпідставно набуті вказані кошти, просила про задоволення позову.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
При розгляді справи судом першої інстанції було враховано положення закону, які регулюють правовідносини сторін.
Частиною 1 ст. 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Пунктами 5,6,9 розділу 6 постанови Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» визначено, що користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_3 від 26.08.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» їй була надана кредитна карта «Універсальна» № НОМЕР_1 з кредитним лімітом 6000 грн. Позивач була ознайомлена і погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, що підтверджується її підписом у вказаній заяві. По закінченню строку дії карта була перевидана на іншу.
01.06.2009 року ОСОБА_5 за заявою від 25.05.2009 року отримала кредитну карту «Універсальна» з кредитним лімітом 4000 грн. № НОМЕР_2. Вона була ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, що підтверджується її підписом у вказаній заяві. Згодом карта була пере випущена на іншу карту.
Судом також було встановлено, що 08.05.2016 р. під час спілкування по мобільному телефону з ОСОБА_4, який представився співробітником служби безпеки ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_5 повідомляла йому підтверджуючі паролі системи Приват-24, що надходили на її мобільний телефон в смс-повідомленнях, внаслідок таких дій відбувся переказ коштів з її карткових рахунків на рахунок особи, яка того ж дня зняла кошти через банкомат м. Києва.
Вказані фактичні обставини підтверджуються матеріалами службового розслідування відповідача, а також матеріалами досудового розслідування по кримінальній справі.
Дослідивши вказане, суд дійшов до вірного висновку, що банк не несе відповідальність як емітент електронного платіжного засобу за некоректно здійснену або не дозволеної операцію, оскільки доведено, що користувач своїми діями сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
При цьому судом обґрунтовано не прийнято доводи позивача про те, що списання коштів було здійснено у м. Києві, в той час картка фізично була при ній, а ПІН-код вона не розголошувала, оскільки з виписки по рахунку вбачається, що мала місце операція переказу коштів з картки.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував правову позицію Верховного Суду України у справі №6-71-цс15 від 13.05.2015 року, є безпідставними, оскільки на час виникнення спірних правовідносин Положення №223, на яке посилається Верховний Суді України у цій справі, втратило свою чинність. Крім того, судом встановлено, що позивач своїми діями сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, тоді як у справі, яку розглядав Верховний суд, такого встановлено не було.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
З огляду на викладене, рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2017 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: