ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 38/359 24.11.09
За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс»
Про визнання недійсним договору
Суддя Власов Ю.Л.
Представники:
Від прокуратури Хруленко О.В.
Від позивача Коваль О.Б.
Від відповідача не з'явились
Прокурор звернувся до суду з позовною заявою до Відповідача про визнання недійсним договору №23/9-03/15 від 15.03.06р., укладеного між Позивачем та Відповідачем про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №138, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Заявлений позов Прокурор обґрунтовує наступним. 15.03.2006р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір №23/9-03/15 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №138 (м. Київ, вул. Артема, 59), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Згідно з п.2.5. предметом договору є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику.
Власником спірного військового майна, що розташоване на території військового містечка №138, користувачем земельної ділянки є держава, уповноваженим органом управління є Позивач.
Особливості статусу військового майна полягають в тому, що його облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та відчуження здійснюється в спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України від 28.12.2000р. №1919 «Про затвердження положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил». Відповідно до умов Положення про відчуження військового майна це, серед іншого, вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації). Завдання з управління державним майном Позивач зобов'язаний здійснювати лише відповідно до закону. Виходячи з наведеного, Позивач не уповноважений на реалізацію військового нерухомого майна.
Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування виключно у державній власності. У приватну власність землі оборони передаватись в жодному разі не можуть.
Укладення договору №23/9-03/15 сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки, із земель оборони на землі житлової та громадської забудови, що суперечить вимогам ст.20 Земельного кодексу України. Рішення про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки чи відведення її під забудову не приймалися. Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель, відповідно до ст.21 Земельного кодексу України є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Отже, Позивач не наділений повноваженнями відчужувати спірне майно, шляхом передачі його як внесок у спільну діяльність, а також вчиняти дії щодо передачі та зміни цільового призначення земельної ділянки.
Позивач заявлений Прокурором позов повністю підтримав та просить господарський суд його задовольнити.
Ухвалою від 04.09.09р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 08.10.09р. Цією ж ухвалою сторони було зобов'язано подати суду документи вказані в цій ухвалі.
Ухвалою від 08.09.09р. розгляд справи був відкладений на 29.10.09р. в зв'язку з неявкою представника Відповідача та неподанням сторонами всіх витребуваних судом документів у справі.
Ухвалою від 29.10.09р. розгляд справи був відкладений на 10.11.09р., у зв'язку з неявкою представника Відповідача та неподанням сторонами всіх витребуваних документів у справі.
Ухвалою від 10.11.09р. розгляд справи був відкладений на 24.11.09р., у зв'язку з неявкою представника Відповідача та неподанням ним витребуваних документів у справі.
Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судові засідання своїх представників не направляв, доказів на підтвердження поважних причин зазначених обставин суду не подав. Заявлені позовні вимоги не заперечив.
За цих обставин, згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Судом досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання Прокурора та Позивача суд, -
15.03.2006р. між Позивачем та Відповідачем був укладений інвестиційний договір №23/9-03/15, відповідно до п.2.5. якого предметом договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходяться за адресою: військове містечко №138 (м. Київ, вул. Артема, 59) та подальша їх експлуатація відповідно до призначення. Площа території становить 1,23 га.
Відповідно до п.2.6. договору нерухоме майно, що знаходиться на будівельному майданчику (території, що підлягає забудові за цим договором) є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) Позивача по цьому договору. Оцінка вартості вказаного нерухомого майна складає 558500,00 грн.
Відповідно до п.6.1. договору Позивач забезпечує оформлення за рахунок Відповідача землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту, а також отримання необхідних дозволів, технічних умов та іншої необхідної документації для знесення існуючих будівель, споруд і зелених насаджень, а також у зв'язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва та виконання Відповідачем своїх зобов'язань по договору. Позивач передає Відповідачу майно, що є його пайовим внеском у будівництві об'єкту. Передає у спільну власність будівлі та споруди військового містечка №138, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, 59.
Згідно з п.6.6. договору Відповідач здійснює реєстрацію нерухомого майна спільної діяльності та перереєстрацію обліку земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором у Державному земельному кадастрі України з права користування Позивача на таку, що віднесена до спільної діяльності за цим договором.
Спір по справі виник з причин того, що Заступник прокурора вважає, що спірний договір укладений з порушенням законодавства України та в зв'язку з чим порушують інтереси держави.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Господарський суд міста Києва вважає, що позов Прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст.15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Як встановлено судом за спірним договором Позивач зобов'язаний здійснити на користь Відповідача певні дії, а саме передати в якості паю військове нерухоме майно та право користування земельною ділянкою з метою подальшого будівництва відповідачем на цій земельній ділянці об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами.
Отже за спірним договором Позивач є особою, яка зобов'язана за спірним договором здійснити на користь Відповідача певні дії, а саме передати майно, тому даний спір є підсудним Господарському суду міста Києва, оскільки місцезнаходженням Позивача є місто Київ.
Згідно з ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про Збройні Сили України»органи військового управління, об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
Згідно з ст.1 Закону України «Про використання земель оборони»землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Відповідно до ст.4 Закону України «Про використання земель оборони»військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.
Згідно з ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Згідно з ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обов'язки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст.3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.1200р. №1919, рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1. У разі коли внаслідок скорочення та реорганізації Збройних Сил, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тощо вивільняється військове майно, Міноборони за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Мінекономіки додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено, за формою згідно з додатком 2.
З наведених норм вбачається, що військове майно можу відчужуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України за пропозицією Міноборони, погодженою з Мінекономіки уповноваженими підприємствами.
Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Згідно з ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Відповідно до ч.1 ст.1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Згідно з абз.2 ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Вказаними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники об'єднують свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, в тому числі земельні ділянки, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та вже використовуються в інтересах усіх учасників, що об'єднали свої вклади для досягнення спільної мети.
Як встановлено судом рішенням Київського міськвиконкому №37 від 29.01.48р. земельна ділянка площею 1,23 га по вул. Артема, 59, на якій розташоване військове містечко №138 була відведена в користування Позивачу.
Як встановлено судом 15.03.2006р. між Позивачем та Відповідачем був укладений інвестиційний договір №23/9-03/15, відповідно до п.2.5. предметом договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходяться за адресою: військове містечко №138 (м.Київ, вул. Артема, 59) та подальша їх експлуатація відповідно до призначення. Площа території становить 1,23 га. Відповідно до п.2.6. договору нерухоме майно, що знаходиться на будівельному майданчику (території, що підлягає забудові за цим договором) є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) Позивача по цьому договору. Оцінка вартості вказаного нерухомого майна складає 558500,00 грн.
Як встановлено судом відповідно до п.6.1. договору Позивач забезпечує оформлення за рахунок Відповідача землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту, а також отримання необхідних дозволів, технічних умов та іншої необхідної документації для знесення існуючих будівель, споруд і зелених насаджень, а також у зв'язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва та виконання Відповідачем своїх зобов'язань по договору. Позивач передає Відповідачу майно, що є його пайовим внеском у будівництві об'єкту. Передає у спільну власність будівлі та споруди військового містечка №138, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, 59. Згідно з п.6.6. договору Відповідач здійснює реєстрацію нерухомого майна спільної діяльності та перереєстрацію обліку земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором у Державному земельному кадастрі України з права користування Позивача на таку, що віднесена до спільної діяльності за цим договором.
За встановлених обставин, враховуючи наведені правові норми Господарський суд міста Києва вважає, що Позивач не мав права домовлятись про спільну діяльність з особами приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельною ділянки, та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. Позивач також не мав права без рішення Кабінету Міністрів України на відчуження військового майна та уповноваження Позивача на це, домовлятись про спільну діяльність з особами приватного права та внесення військового майна у якості паю у спільну діяльність внаслідок чого таке майно перестає бути власністю держави та набуває статуту спільного майна, яке перебуває у спільній власності.
Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи все вищевикладене Господарський суд міста Києва вважає, що спірний договір суперечить вищенаведеним ст.3, 6, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.1, 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст.3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст.77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, п.6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.1200р. №1919, а тому підлягає визнанню судом недійсним, а позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до п.б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Як встановлено судом сторони домовились про спільну діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходяться за адресою: військове містечко №138 (м. Київ, вул. Артема, 59) та подальша їх експлуатація відповідно до призначення. Площа території становить 1,23 га.
Отже, спірним договором Позивач та Відповідач змінили цільове призначення вказаних земель, які відносяться до земель оборони.
За встановлених обставин, Господарський суд міста Києва вважає, що спірний договір суперечить ст.20 Земельного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним з цієї підстави.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір №23/9-03/15 від 15.03.2006р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №138 (м.Київ, вул. Артема, 59), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між Державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»Мельник В.Л. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс»
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдлінкс»(м.Кривий Ріг, вул. Сірка, 44/19; код 31224250) до Державного бюджету України державне мито в сумі 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.
Суддя Ю.Л.Власов
Рішення підписане 14.12.09р.