18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"07" грудня 2017 р. Справа № 925/1490/17
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Гень С.Г.,
за участі представників сторін:
від позивача - представник не з'явився,
від відповідача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Зернова комора”,
с. Дворище, Володарсько -Волинського району, Житомирської
області
до товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро”,
м. Монастирище, Черкаської області
про визнання недійсними умов договору та додаткової угоди до нього
До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Зернова комора” до товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро” про визнання недійсним пункту 7.6. договору поставки ЗЗР в кредит 2016 №089-ЗК від 12 липня 2016 року, укладений між сторонами в частині стягнення 30% річних від простроченої (неоплаченої) суми та визнання недійсною додаткову угоду №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 №089-ЗК від 12 липня 2016 року.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 23 листопада 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 07 грудня 2017 року.
Викликаний в судове засідання позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Позивач про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром поштових відправлень господарського суду Черкаської області.
Оскільки явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розгляд справи здійснювати за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 06 грудня 2017 року та зазначав, що позов не містить доводів та доказів, що спірні умови договору поставки не відповідають положенням ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Сторонами вчинено ряд істотних конклюдентних дій, які вказують на погодження та виконання умов як пункту 7.6. договору поставки, додаткової угоди та договірних умов в цілому. Однак на відміну від відповідача, позивач не виконав свої зобов'язання щодо основного зобов'язання та санкцій передбачених договором, що стало наслідком судового провадження, яке розглянуто в господарському суді Житомирської області справа № 906/845/17 (рішення суду від 28 листопада 2017 року).
Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідач вважає також безпідставним посилання позивача на п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та ст. 227 ЦК України, оскільки, вказаний закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
В свою чергу ст. 2 вказаного Закону визначає, що сфера дії Закону регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.
В той же час позивач помилково ототожнив положення зазначеного Закону з положеннями, які визначені в договорі поставки та ст. 625 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язком доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Також відповідач просив суд відшкодувати понесені ним витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000 грн. 00 коп.
В судовому засіданні, яке відбулося 07 грудня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1490/17.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, а також дослідивши докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю виходячи з наступного:
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач обґрунтовуючи свої вимоги зазначав, що при укладенні договору поставки в кредит та додаткової угоди до нього сторони визначили, що розмір річних складає 30% від простроченої (неоплаченої суми).
Водночас встановлення такого проценту, позивач вважає таким, що суперечить вимогам ст. ст. 227, 1054 ЦК України, ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року за №913.
Крім того позивач посилався на приписи п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та зазначав, що у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг, що суперечить вимогам законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 12 липня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро” (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Зернова комора” (покупець) було укладено спірний договір поставки ЗЗР в кредит 2016 №089-ЗК.
Зокрема, п. 7.6. договору визначено, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30% річних від простроченої (неоплаченої) суми.
В подальшому сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки ЗЗР в кредит 2016 №089-ЗК від 12 липня 2016 року.
Умовами вищевказаної угоди сторони встановили, а покупець підтверджує, що станом на момент укладення даної додаткової угоди, прострочена основна заборгованість покупця за отриманий товар по договору поставки ЗЗР в кредит 2016 №089-ЗК від 12 липня 2016 року та Специфікацій до нього складає 802 925 грн. 76 коп., які покупець був зобов'язаний сплатити в строк до 30 листопада 2016 року, однак покупець повністю свого зобов'язання станом на момент укладення цієї угоди не виконав, чим порушив строк розрахунків, який визначений п. 4.1. основного договору поставки та Специфікацією №002 від 10 серпня 2016 року. Сторони узгодили та підтверджують, загальна заборгованість покупця перед постачальником за договором складає - 802 925 грн. 76 коп.
В зв'язку з порушенням покупцем строків розрахунків визначених п. 4.1. основного договору поставки та Специфікацією № 002 від 10 серпня 2016 року в сумі - 802 925 грн. 76 коп., покупець погоджується та зобов'язаний в добровільному порядку сплатити постачальнику суму санкції, що передбачені пунктом 7.6. (30 % відсотків річних), основного договору поставки, які визначені та погоджені сторонами за час прострочки до повного виконання грошового зобов'язання в період з 30 листопада 2016 року по 25 серпня 2017 року.
Покупець зобов'язаний сплачувати постачальнику щомісячно рівними частинами суму 30 відсотків річних (п. 7.6.), до повного розрахунку за основним зобов'язанням, яка нарахована за період з 30 листопада 2016 року по 15 серпня 2017 року та погоджена покупцем в сумі - 177 465 грн. 92 коп. в строки та згідно графіку оплати зазначеному у додатковій угоді.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вже зазначалося вище в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на приписи ст. 1054 ЦК України згідно якої, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Крім того позивач вказував, що договір поставки є договором відповідно до якого позивачеві було передано в кредит товар, а кінцевий розрахунок за товар передбачає відстрочення на визначений термін та під 30% річних. Тобто предметом договору є не товар, а грошові кошти, які повинні бути сплачені за товар на умовах відстрочення або розстрочення платежу.
Водночас таке твердження позивача є помилковим, оскільки відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Крім того застосування позивачем ст. 1054 ЦК України до спірних правовідносин купівлі-продажу є помилковим, оскільки дана норма регулює правовідносини, що виникають з кредитного договору укладеного між банком або іншою фінансовою установою та позичальником.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду від 15 квітня 2015 року зі справи №910/2899/14|3-39гс15).
Водночас правовідносини, що виникають за договором кредиту є відмінними від тих, що виникають між сторонами договору купівлі-продажу (поставки).
Крім того слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначеної статті Закону проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником (постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01 липня 2014 року № 3-32гс14 у справі №5010/1575/2012-20/83, від 01 липня 2014 року № 3-31гс14 у справі №11/5026/1925/2012).
Як зазначалося вище, п. 7.6. договору поставки визначено, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30% річних від простроченої (неоплаченої) суми.
Отже, суд вважає правомірним встановлення в п. 7.6. річних у розмірі 30%, оскільки сторони дійшли згоди щодо зміни процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
При цьому судом також враховано положення п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” в якому вказано, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Крім того суд вважає безпідставним посилання позивача на Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, оскільки цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
Таким чином позивач помилково ототожнив положення вищевказаного Закону, з положеннями викладеними в оспорюваному пункті договору постави, умов додаткової угоди та ст. 625 ЦК України.
Отже, підстави для визнання недійсним пункту 7.6. договору поставки в частині стягнення 30% річних від простроченої (неоплаченої) суми та визнання недійсною додаткової угоди №1 від 30 грудня 2016 року до договору поставки відсутні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Як зазначалося вище відповідач просив суд відшкодувати за рахунок позивача понесені витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000 грн. 00 коп.
На підтвердження понесених витрат відповідачем було надано договір про надання правничої допомоги та ведення справи в господарському суді від 01 грудня 2017 року за №22 укладеного між адвокатським бюро “Дефініція ОСОБА_2” та товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро”, а також копію акту прийому-передачі виконаних робіт №1 за вказаним договором та копію платіжного доручення від 06 грудня 2017 року за №10426 про сплату гонорару в розмірі 3 000 грн. 00 коп.
Умовами договору визначено, що для надання правничої допомоги клієнту та ведення справи в суді виконавець та замовник призначають керуючого бюро - адвоката ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.
Правила адвокатської етики, затверджені Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури від 17 листопада 2012 року, визначають уніфіковане тлумачення норм адвокатської етики, у тому числі щодо винагороди адвоката за виконані ним дії по наданню правової допомоги.
Відповідно до ст. ст. 27, 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги;
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено договором або визначений законом;
В договорі про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо): порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і таке інше) та може бути визначений їх обсяг;
Якщо необхідність несення фактичних витрат певних додаткових видів або збільшення їх орієнтовного обсягу, визначеного раніше, з'ясувалася після укладення договору, адвокат повинен негайно повідомити про це клієнта та отримати його згоду на погашення необумовлених раніше видатків.
Крім того в абз. 3 п. 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Як вже зазначалося вище, договір про надання правничої допомоги між адвокатським бюро “Дефініція ОСОБА_2” та товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро” був укладений 01 грудня 2017 року, а акт прийому-передачі виконаних робіт за вказаним договором було складено 06 грудня 2017 року.
Також з акту вбачається, що всього було витрачено адвокатом 11 год. для надання вказаних послуг.
Даний спір судом розглянуто в одному судовому засіданні.
Отже, враховуючи не значну складність даного спору, суд вважає, що обсяг роботи адвоката з представництва інтересів відповідача в суді є неспіврозмірним зі складністю справи.
За таких обставин, та враховуючи середній розмір заробітної плати в Україні за одинадцять місяців 2017 року, суд вважає, що відшкодуванню підлягає 500 грн. 00 коп. понесених відповідачем витрат з оплати послуг адвоката.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Зернова комора”, вул. Леніна, 10, с. Дворище, Володарсько-Волинського району, Житомирської області, ідентифікаційний код 39504897 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Седна-Агро”, вул. Соборна, 3, м. Монастирище, Черкаської області, ідентифікаційний код 33143734 - 500 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.
Повне рішення складено 11 грудня 2017 року.
Суддя А.В.Васянович