36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
05.12.2017р. Справа № 917/1790/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метшрот", вул. О.Теліги, 4, корп. 2, офіс 225, м. Київ, 04112
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес", вул. Наглого марка 46, с. Дейманівка, Пирятинський район, Полтавська область, 37050
про стягнення 194 925,87 грн.,
Суддя Киричук О.А.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Розглядається позов про стягнення 194 925,87 грн. заборгованості по договору поставки № 17/07 від 01.06.2017, у тому числі: 189 151,32 грн. основного боргу, 1991,52 грн. - 3% річних, 3783,03 грн. інфляційних втрат.
Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не виконав у встановлені договором строки свої договірні зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка до цього часу не погашена.
21.11.2017р. позивачем подані заяви про зменшення розміру позовних вимог в зв'язку зі сплатою відповідачем 5000 грн. та заява про покладення витрат з оплати послуг адвоката на відповідача.
Дослідивши заяву позивача про зменшення позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.11., п. 3. 12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Отже, розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає її до розгляду та розглядатиме справу в подальшому з її врахуванням, зокрема, суд розглядає вимоги про стягнення 184 151,32 грн. основного боргу, 1991,52 грн. - 3% річних, 3783,03 грн. інфляційних втрат.
Заява про покладення витрат з оплати послуг адвоката на відповідача судом задоволена частково за обгрунтуванням, наведеним у мотивувальній частині рішення.
Позивач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, про що свідчать матеріали справи, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, надав заяву про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому, в заяві повідомляється, що позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі (вх. № 14747 від 04.12.2017р.).
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, про що свідчать матеріали справи, відзив на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв"язку з непрацездатністю представника.
Суд відхилив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст.77 ГПК України.
Згідно зі ст.77 ГПК України неявка представників сторін у судове засідання кваліфікується підставою для відкладення розгляду справи у випадку, якщо із-за такої неявки неможливо розглянути певну справу.
Неявка представника відповідача у судове засідання 05.12.2017 не унеможливлює розгляд справи № 917/1790/17, тому не є підставою для відкладення розгляду справи на підставі ст.77 ГПК України.
У п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Також, слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім того, суд не визнавав явку представника відповідача в судове засідання обов"язковою.
За даних обставин, враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, можливість у відповідача в разі наявності заперечень подати їх до суду, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи.
Керуючись ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТШРОТ» (далі - ТОВ «МЕТШРОТ», позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІГЙРЯТИНСЬЙЇЙ ДЕЛІКАТЕС» (далі - ТОВ «ПИРЯТИНСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС», відповідач), було укладено Договір поставки №17/07 від 01.06.2017 року (далі - договір).
Умовами договору визначено, зокрема, наступне:
- п.1.1. Продавець зобов'язується передавати у власність (поставляти) Покупцеві товар, а саме: м'ясну сировину (фарш курячий, ММО, заморожений в блоках), згідно накладних на поставку партії товару, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у порядку та на умовах, встановлених цим Договором.
- п.2.2. Сума договору визначається як загальна вартість поставленого товару визначеного у накладних на передачу товару від Продавця Покупцеві протягом терміну дії даного Договору. Накладні на передачу товару та специфікації є невід'ємними частинами даного Договору.
- п.3.1. Продавець зобов'язується передавати Покупцеві товар окремими партіями в узгодженій кількості та асортименті в строк не пізніше 1 (одного) днів з моменту узгодження заявки.
- п.3.2. Покупець зобов'язується здійснити оплату за товар протягом 10 (десяти) днів з моменту фактичного отримання товару.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він здійснив п'ять поставок товару, всього на суму 429 151,32 грн.
В підтвердження цього позивач надав видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, зокрема, ВН№107 та ТТН№Р107 від 21.06.2017р., ВН№120 та ТТН№Р120 від 12.07.2017 р.; ВН№121, ТТН№Р121 від 12.07.2017 р.; ВН№128, ТТН№Р128 від 18.07.2017 р.; ВН№129, ТТН№Р129 від 18.07.2017 р.
За твердженням позивача, відповідач не повністю розрахувався за товар сплатив на користь Позивача 240 000, 00 грн замість загальної суми, що складає 429 151,32 грн. та заборгував ТОВ «МЕТІПРОТ» грошові кошти у розмірі 189 151,32 грн.
У заяві про зменшення позовних вимог позивач повідомив про сплату відповідачем після звернення до суду ще частини вартості товару на суму 5 000,00 грн.
При цьому, вказує позивач, що відповідач не повністю розрахувався за товар поставлений і прийнятий за видатковою накладною №107 від 21 червня 2017 р.
Вважаючи свої права порушеними позивач просить стягнути з відповідача 184 151,32 грн. основного боргу, 1991,52 грн. - 3% річних, 3783,03 грн. інфляційних втрат.
При прийнятті рішення зі спору суд виходив з наступного.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст.712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом встановлено, що підписаними між сторонами видатковими накладними та товаротранспортними накладними ВН№107 та ТТН№Р107 від 21.06.2017р., ВН№120 та ТТН№Р120 від 12.07.2017 р.; ВН№121, ТТН№Р121 від 12.07.2017 р.; ВН№128, ТТН№Р128 від 18.07.2017 р.; ВН№129, ТТН№Р129 від 18.07.2017 р. підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 429 151,32 грн.
Сторони у п. 3.2. Договору узгодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату за товар протягом 10 (десяти) днів з моменту фактичного отримання товару.
З огляду на визначений у договорі порядок розрахунку, зобов"язання по оплаті отриманого товару у відповідача виникло відповідно по закінченню десятиденного строку з моменту отримання товару та підписання відповідної накладної, зокрема: за видатковою накладною №107 від 21 червня 2017 р. - до 01.07.2017р. включно.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки виконав частково, сплатив 240 000, 00 грн. (до моменту звернення позивача з позовом), 5 000,00 грн. - після звернення позивача з позовом.
Докази того, що відповідач здійснив оплату поставленої позивачем продукції за договором поставки у повному обсязі в матеріалах справи відсутні.
За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 184 151,32 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 1991,52 грн. 3% річних за період з липня 2017р. по вересень 2017р. та 3 783,03 грн. інфляційних за вересень 2017р.
Відповідач контррозрахунку заявлених до стягнення розмірів інфляційних та 3% річних не надав, про неправильність проведених позивачем нарахувань суд не повідомляв.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних (з урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язань з оплати отриманого товару та проведених проплат), суд прийшов до висновку, що заявлені розміри відповідають вимогам Цивільного кодексу України, не перевищують розрахункових, а тому є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню (розрахунок сум здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. і 29 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, судом приймається до уваги, що ст.44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними документами.
Відповідно до частини 3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому ЗУ "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Таким чином, ст.44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.
Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні 21.11.2017р. є адвокатом.
Представником позивача надані в матеріали справи докази, які підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом позивачу у зв'язку зі спором, який виник з відповідачем.
На підставі аналізу обсягу необхідних та фактичних зусиль для вирішення спору сторін у даній справі, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, якість підготовки позовних матеріалів, ціну позову, тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що витрати позивача на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню останньому за рахунок відповідача у розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес" (вул. Наглого марка 46, с. Дейманівка, Пирятинський район, Полтавська область, 37050, код 36313601) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метшрот" (вул. О.Теліги, 4, корп. 2, офіс 225, м. Київ, 04112, код 39844977) 184 151,32 грн. основного боргу, 1991,52 грн. - 3% річних, 3783,03 грн. інфляційних втрат, 2848,89 грн. витрат по сплаті судового збору, 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката .
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 07.12.2017р.
Суддя Киричук О.А.