ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.12.2017Справа №910/615/17
За позовом Дочірнього підприємства «Полтавський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ»
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери»
про визнання договорів недійсними
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача: Кузнєцов М.А. (дов. 01-11/06-1 від 27.01.2017);
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: Кикіш Софія-Марія Р. (дов. б/н від 18.09.2017).
встановив :
Дочірнє підприємство «Полтавський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери» про визнання договорів недійсними.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у справі №910/615/17 позов задоволено, визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016, що було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ», а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги №31/10-01 від 31.10.2016, що було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери».
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери» звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери» задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017, прийняті у справі №910/615/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №910/615/17 передано на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2017 суддею Демидовим В.О. прийнято справу №910/615/17 до свого провадження та призначено її до розгляду на 07.11.2017.
06.11.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові письмові пояснення по справі.
07.11.2017 відповідач-3 через загальний відділ діловодства суду подав додаткові письмові пояснення по справі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.11.2017 у зв'язку із неявкою представників відповідача-1 та відповідача-2, а також необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 28.11.2017.
28.11.2017 представником позивача через загальний відділ суду подано додаткові письмові пояснення по справі, відповідно до змісту яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.11.2017 у зв'язку із неявкою представників відповідача-1 та відповідача-2, а також необхідністю витребування доказів п справі, розгляд справи відкладено на 07.12.2017.
У судове засідання 07.12.2017 з'явилися представники позивача та відповідача-3, надали пояснення по справі.
Представники відповідачів 1, 2 у судове засідання 07.12.2017 не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 07.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
16.10.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані», що виступило у якості постачальника та Дочірнім підприємством «Полтавський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що виступило у якості покупця було укладено договір поставки № 16/10-08/02, за умовами якого постачальник зобов'язується виготовити та передати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити фарбу для розмітки доріг, фарбу емаль ПФ-115, склокульки та розчинник надалі по тексту «товар», на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
29.04.2009 між Відкритим акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що виступило у якості замовника, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані», що виступило у якості постачальника та Дочірнім підприємством «Полтавський облавтодор», що виступило у якості отримувача-платника було укладено договір поставки № 4Т-П, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач-платник прийняти та оплатити відповідно до проведеної замовником процедури закупівлі згідно Положення «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» в порядку та на умовах, визначених цим договором, фарбу для розмічання доріг та склокульки (в подальшому «товар»). Марка і кількість товару вказується у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).
31.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані», що виступило у якості первісного кредитора та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ», що виступило у якості нового кредитора було укладено договір відступлення права вимоги (надалі - договір-1), відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Дочірнім підприємством «Полтавський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»:
1.1.1. Договором поставки № 4Т-П від 29.04.2009 року, укладеним між TOB «Кліносол Трейдінг Компані» та ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»;
1.1.2. Договором поставки № 16/10-08/02 від 16.10.2008 року, укладеним між TOB «Кліносол Трейдінг Компані» та ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Згідно п. 2.3. вищезазначеного договору з моменту переходу до нового кредитора всіх прав кредитора у відношенні до боржника, новий кредитор має право розпоряджатись цими правами на власний розсуд, в тому числі і відступати право вимоги за договорами поставки без будь-яких обмежень.
31.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ», що виступило у якості первісного кредитора, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правова група «Побережнюк і партнери», що виступило у якості нового кредитора, було укладено договір відступлення права вимоги № 31/10-01 (надалі - договір-2), відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Дочірнім підприємством «Полтавський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»:
1.1.1. Договором поставки № 4Т-П від 29.04.2009 року, укладеним між TOB «Кліносол Трейдінг Компані» та ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»;
1.1.2. Договором поставки № 16/10-08/02 від 16.10.2008 року, укладеним між TOB «Кліносол Трейдінг Компані» та ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Відповідно до пункту 10.4 договору поставки від 16.10.2008 № 16/10-08/02 жодна із сторін договору не має права передавати свої права за договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.
Згідно з пунктом 12.3 договору поставки від 29.04.2009 № 4Т-П відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із всіма сторонами договору.
Обгрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що передача права вимоги, належної відповідачу-1 та відповідачу-2, а згодом відповідачу-3 можлива лише за умови отримання письмової згоди від боржника (позивача), а тому укладення спірних договорів прямо порушує його права і законні інтереси та оспорювані договори суперечать вимогам чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У ст.215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп.2.1 п.2 постанови №11 від 29.05.2013 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Разом з цим, в ст. 512 ЦК України однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні визначено передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки це не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015р. №922/2668/14 та відповідно до ст.111-28 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, заявник посилався на порушення під час укладення спірних правочинів приписів чинного законодавства України та умов п. 10.4 договору поставки від 16.10.2008 № 16/10-08/02 та п. 12.3 договору поставки від 29.04.2009 № 4Т-П, оскільки передача права вимоги, належної відповідачу-1 та відповідачу-2, а згодом відповідачу-3 можлива лише за умови отримання письмової згоди від боржника (позивача).
Разом з тим, проаналізувавши умови п. 10.4 договору поставки від 16.10.2008 № 16/10-08/02 та п. 12.3 договору поставки від 29.04.2009 № 4Т-П, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірних правочинів про відступлення права вимоги недійсними, оскільки навіть якщо у договорі поставки передбачено обов'язковість повідомлення боржника про відступлення права вимоги, фактично неповідомлення боржника не є підставою для визнання правочину про відступлення права вимоги недійсним, а є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 516 ЦК України, тобто боржник має право здійснювати виконання зобов'язань первісному кредиторові.
За таких обставин, підсумовуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що спірними правочинами порушені його права.
Виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Повне рішення складене та підписане 11.12.2017.
Суддя В.О. Демидов