04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" грудня 2017 р. Справа№ 910/15313/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Скрипки І.М.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представників:
від позивача: Дубовий О.С. - за належним чином оформленою довіреністю;
від відповідача: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року у справі № 910/15313/17 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"
про стягнення 17 825,28 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року позов задоволено частково.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" частково не погоджується з спірним рішенням Господарського суду міста Києва, вважає його таким, що суперечить нормам чинного законодавства.
Апелянт вказує, що Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" не є по вказаній справі безпосередньо потерпілою особою, а є особою, яка набула права зворотної вимоги сплативши страхове відшкодування за договором майнового страхування. Отже відсутні і правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача коштів розмірі 1 926,91 грн.
Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" було прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 06.12.2017 року.
Відповідач, згідно з поданим до суду 06.12.2017 року відзивом проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та вважає, що страхова компанія не є платником ПДВ, а будь-які стягнення даного податку зі страховика є незаконними та такими, що порушують умови податкового законодавства.
Збиток у вигляді ПДВ виникає виключно при ремонті автомобіля у платника зазначеного податку. При ремонті транспортного засобу у особи, шо не є платником ПДВ, збиток у вигляді ПДВ виникає, і тому не може автоматично включатися до складу витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом. Виплата ПДВ, у разі ремонту пошкодженого транспортного засобу в особи, що не є платником відповідного додатку, фактично буде доходом страхувальника, тобто перевищуватиме реальні збитки.
Відповідач до судового засідання, що відбулось 06.12.2017 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідач є можливим.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
10.06.2016р. між позивачем (страховик) та ФЛК "Електрон-Лізинг" ДП ПАТ "Концерн Електрон" (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО) №06/02-40К-0088559 (надалі - Договір страхування) відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль).
04.10.2016р. о 08:05 год. по вул. Хмельницького, 251 в м. Львові ОСОБА_6. керуючи автомобілем "ВАЗ 21051", реєстраційний номер НОМЕР_2, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 01.11.2016р. у справі №466/8816/16-п ОСОБА_6 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Відповідно до наданого позивачем звіту № 925/16 про оцінку автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1 від 11.10.2016р. вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (Ез = 0,00) становить 17 825,28 грн.
Згідно рахунку-фактури СТО (ТОВ "Сервісний центр "Діамант") № ДМ00007207 від 24.10.2016р. вартість ремонту транспортного засобу "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 13 655,47 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № 160000083591 від 24.11.2016 року розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 17 825,28 грн.
З урахуванням проведеного звіту, рахунку-фактури СТО, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в сумі 17 825,28 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи копією платіжного доручення № ЗР065953 від 25.11.2016 року на вказану суму.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 17 825,28 грн. (виплачена позивачем сума страхового відшкодування) з урахуванням нульової франшизи за Полісом № АК/0981139.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Так, суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Позивачем з урахуванням звіту № 925/16 про оцінку автомобіля від 11.10.2016р. та рахунку-фактури СТО, на підставі складеного ним Страхового акту № 160000083591 від 24.11.2016р. виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 17 825,28 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.
Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_6 встановлена у судовому порядку, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом "ВАЗ 21051", реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП, була застрахована відповідачем на підставі Полісу №АК/0981139.
Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу № АК/0981139 розмір франшизи становить 0,00 грн., а ліміт відповідальності по майну - 100 000,00 грн.
Згідно абз. 2 п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Таким чином, обов'язок зі сплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування на суму ПДВ виникає у особи у випадку надання доказів фактичного проведення ремонту пошкодженого транспортного засобу та доказів оплати саме проведеного ремонту.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 5355 від 11.10.2016р. (система Audatex), яка є додатком до звіту № 925/16 про оцінку автомобіля від 11.10.2016р., вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля становить 17 825,28 грн. ПДВ 20% - 1 926,91 грн.
При цьому, матеріали справи не містять доказів фактичного проведення ремонту автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме копії відповідного акту виконаних робіт з ремонту вказаного транспортного засобу та відповідно доказів підтвердження оплати проведеного ремонту вказаного автомобіля.
Натомість, як вказувалося судом вище, вартість ремонту пошкодженого автомобіля згідно рахунку-фактури СТО (ТОВ "Сервісний центр "Діамант") № ДМ00007207 від 24.10.2016р. становить 13 655,47 грн., а ПДВ - 2 270,91 грн., тобто є меншою, ніж виплачена позивачем сума страхового відшкодування своєму страхувальнику.
Таким чином, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи як доказів фактичного проведення ремонту автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_1, так і доказів оплати такого ремонту, та враховуючи відсутність доказів, суд дійшов висновку, що сума, яка відповідає розміру оціненої шкоди (вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля) повинна бути зменшена на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") - на суму 1 926,91 грн.
На підставі викладеного, з відповідача має бути стягнуто 15 898,37 грн. (17 825,28 грн. (виплачена позивачем своєму страхувальнику сума страхового відшкодування в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) - 1 926,91 грн. (визначена звітом № 925/16 про оцінку автомобіля від 11.10.2016р. сума ПДВ 20%), оскільки суму страхового відшкодування було перераховано позивачем безпосередньо на рахунок потерпілої особи (свого страхувальника) з урахуванням нульової франшизи за Полісом № АК/0981139.
Таким чином, судом враховано заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву щодо зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ.
При цьому, з огляду на вказівку закону щодо зменшення суми страхового відшкодування на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, наведену вище, суд не приймає посилання позивача на те, що наведена норма не містить підстав утримання ПДВ при виплаті страхового відшкодування страховику, який виплатив страхове відшкодування згідно договором майнового страхування.
Щодо заперечень відповідача стосовно того, що за умовами договору добровільного страхування укладеного між позивачем та його страхувальником страхова сума становить 500 000,00 грн., тоді як у звіті про оцінку пошкодженого автомобіля його ринкову вартість вказано у розмірі 587 972,04 грн., відтак, на думку відповідача сума страхового відшкодування з урахуванням пропорційності має становити 15 158,62 грн. = 17 825,28 грн. х 85,04%, суд відзначає наступне.
Виходячи із системного тлумачення вищезгаданих норм, суд вважає, що страховик, виплативши суму страхового відшкодування потерпілій особі, отримав право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки (відповідача) у межах фактично понесених витрат.
Розглядаючи спір по суті суд зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15 викладено правову позицію про те, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Тому виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування Страховик набуває права зворотної вимоги до Страховика винної особи у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
У постановах Верховного Суду України від 12 березня 2012 року у справі №3-12гс12 та від 7 листопада 2011 року у справі № 3-118гс11 зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
До аналогічного висновку дійшов і Верховний суд України в постановах від 15.04.2015р. у справі № 910/7163/14 та від 17.02.2016р. у справі № 6-2471цс15.
Розмір шкоди, завданої застрахованому позивачем автомобілю доведений суду належними засобами доказування.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП, і також відповідач не спростував розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Судом встановлено, що наведені у рахунку-фактурі СТО та звіті, деталі та роботи знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданими застрахованому автомобілю пошкодженнями внаслідок ДТП, що відображені в доданій до матеріалів справи Довідці Управління патрульної поліції у м. Києві і відповідачем не надано доказів протилежного.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього обов'язку здійснити виплату позивачу суми страхового відшкодування в розмірі 15 898,37 грн.
Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду частково не погоджується з такими висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, та вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд у оскаржуваному рішенні зазначив то сума, яка відповідає розміру оціненої шкоди повинна бути зменшена на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість - на суму 1 926.91 грн.
Зазначені висновки суду (щодо незадоволення позовних вимог в частині стягнення ПДВ) не відповідають нормам чинного законодавства у зв'язку з наступним.
Згідно ч. 2 п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи, сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного податку на додану вартість.
Вказана норма регулює відносини виключно між страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та потерпілою особою, а не між страховими компаніями.
Наведена норма визначає утримання ПДВ за умови виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілої особи і не містить підстав утримання ПДВ при виплаті страхового відшкодування Страховику який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, (постанова Верховного суду від 15.04.2015 року по справі 3-49гс15).
Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" не є по вказаній справі безпосередньо потерпілою особою, а є особою, яка набула права зворотної вимоги сплативши страхове відшкодування за договором майнового страхування.
Отже відсутні і правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача коштів розмірі 1 926,91 грн.
З огляду на таке, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи (п. 3).
З огляду на викладені вище обставини, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року у справі № 910/15313/17 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" підлягає задоволенню в позовному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року у справі № 910/15313/17 - задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року у справі № 910/15313/17 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" - задовольнити в частині стягнення 1 926,91 грн.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (ідентифікаційний код 35265086, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 119) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (ідентифікаційний код 24175269, адреса: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44) 1926 (одна тисяча двадцять шість) грн. 91 коп.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (ідентифікаційний код 35265086, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 119) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (ідентифікаційний код 24175269, адреса: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44) судовий збір в сумі 172 (сто сімдесят дві) грн. 96 коп. за подання позовної заяви.
В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 року залишити - без змін.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (ідентифікаційний код 35265086, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 119) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (ідентифікаційний код 24175269, адреса: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44) судовий збір в сумі 1760 (одна тисяча сімсот шістдесят) грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді І.М. Скрипка
А.І. Тищенко