Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" грудня 2017 р.Справа № 922/2295/17
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Лаврова Л.С.
судді: Шарко Л.В., Суярко Т.Д.,
при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.
розглянувши справу
за позовом ФОП Гаджиєва Руслана Вейсовича, м. Харків 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог: - Концерн "Райський уголок" Командитне товариство - Дочірнє підприємство "Райський уголок" - ТОВ "Торгівельно-сервісний комплекс "Столиця"
до ФОП Халілова Ніязі Саді огли, м. Харків , Полозкової Раїси Яківни, м.Харків
про визнання недійсним договору
за участю :
позивача - Гаджиєв Р.В. (особисто),
відповідача-1 (Халілов Н.С.) - Халілов Ніязі Саді огли (особисто),
представника відповідача-2 (Полозкова Р.Я.) - Чередникова А.С. за дов. №2034 від 26.07.2016 р.,
третіх осіб - не з'явився
Фізична особа - підприємець Гаджиєв Руслан Вейсович, м.Харків (надалі - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача-1 - Фізичної особи - підприємця Халілова Ніязі Саді огли, м. Харків і відповідача-2 - Полозкової Раїси Яківни, м. Харків та просить суд:
- визнати недійсним договір застави майнових прав на частину вкладу належного Халілову Н.С. о. відповідно до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями від 30.12.2013 р. укладений між Халіловим Ніязі Саді огли та Полозковою Раїсою Яківною;
- визнати недійсною угоду про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р. укладену між Халіловим Ніязі Саді огли та Полозковою Раїсою Яківною;
- визнати недійсною додаткову угоду від 20.10.2014 р. до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що між відповідачами було укладено оскаржуваний договір застави майнових прав на частину вкладу на забезпечення виконання ФО-П Халилов Ниязи Сади огли своїх грошових зобов'язань перед ФО-П Полозкова Р.Я. згідно договору позики 29000000,00 грн. від 30.12.2013 р.
У зв'язку з порушенням ФО-П Халилов Ниязи Сади огли своїх грошових зобов'язань перед ФО-П Полозкова Р.Я. згідно договору позики 29000000,00 грн. від 30.12.2013 р., між відповідачами було укладено оскаржуваний договір про задоволення вимог заставодержателя від 30.10.2014 р., відповідно до якого ФО-П Халилов Ниязи Сади огли, у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором позики, передав ФО-П Полозкова Р.Я. свою частку в спільній діяльності. Факт переходу частки було оформлено підписаною всіма учасниками договору про спільну діяльність додатковою угодою від 20.10.2014 р., яка також оскаржується позивачем.
Позивач стверджує, що укладення вказаних договорів, з огляду на положення самого договору про спільну діяльність, потребує письмової згоди всіх учасників спільної діяльності. Втім, як вказує позивач, ФО-П Халилов Ниязи Сади огли про відчуження частки в спільній діяльності сторін договору про спільну діяльність не повідомляв, згоди на її відчуження від сторін договору про спільну діяльність не отримував. З наведених мотивів оскаржувані правочини позивач вважає недійсними.
Ухвалою від 25.09.2017 р. судом було задоволено клопотання представника Полозкової Р.Я. про призначення колегіального розгляду справи (вх. №113 від 25.09.2017 р.), до розгляду справи призначено судову колегію у складі: головуючий суддя - Лаврова Л.С., судді Шарко Л.В., Суярко Т.Д.
Розгляд справи неодноразово відкладався з метою забезпечення процесуальних прав сторін та повного і всебічного встановлення обставин по справі. За клопотанням представника другого відповідача строк розгляду справи було продовжено до 10.12.2017 р.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 04.12.2017 року по 08.12.2017 року до 11 години 30 хвилин.
04.12.2017 р. представником другого відповідача було надано для долучення до матеріалів справи копію Договору позики від 30.12.2013 р., копію Договору застави майнових прав від 30.12.2013 р. та копію Угоди про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р.
07.12.2017 р. через канцелярію господарського суду від представника Полозкової Р.Я. надійшли письмові пояснення у справі (вх. №40895), в яких відповідач наголошує на обізнаності позивача про укладення Договору застави майнових прав та Угоди про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р. Також, відповідачем надано копію Додаткової угоди до Договору про спільну діяльність від 30.12.2013 р., копію довіреності від 17.10.2013 р. на ОСОБА_6 та копію паспорта ОСОБА_6
Надані пояснення та документи судом досліджено та долучено до матеріалів справи.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача (ФО-П Полозкова Р.Я.) заперечував проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: просила суд застосувати до правовідносин наслідки спливу строку позовної давності (т.с. 1 арк.с. 125); позивач не є стороною оскаржуваного договору про задоволення вимог заставодержателя від 30.10.2014 р. і не доводить яким чином порушено його права у зв'язку з укладенням такого договору; договором про спільну діяльність не передбачено в якій саме формі учасник повинен отримати згоду на відчуження частки в спільній діяльності, а обов'язковою умовою такого відчуження є укладення всіма сторонами договору про відчуження частки, що й було здійснено шляхом укладення додаткової угоди до договору про спільну діяльність від 20.10.2014 р. (оскаржувана додаткова угода); на момент підписання додаткової угоди до договору про спільну діяльність від 20.10.2014 р. (оскаржувана додаткова угода) відповідач жодних претензій до учасників договору не мав; протягом майже 3 років з моменту укладення спірних правочинів, позивач претензій не зазначав, а у зв'язку зі звернення до суду у позовом у даній справі порушив вимоги договору про спільну діяльність та ГПК щодо обов'язкового попереднього врегулювання спору; спільну діяльність учасників договору про спільну діяльність припинено за рішенням самих учасників; даний позов, на думку ФО-П Полозкова Р.Я., є спробою самого ФО-П Халилов Ниязи Сади огли ухилитись від виконання своїх зобов'язань за договором застави частки в спільній діяльності. Обґрунтовуючи недобросовісну поведінку ФО-П Халилов Ниязи Сади огли щодо своїх зобов'язань як контрагента, відповідач надає рішення судів, якими було відмовлено в позовах дружини Халилов Ниязи Сади огли про визнання договорів позик недійсним, а також позов дружини Халилов Ниязи Сади огли до районного суду про визнання недійсними договір застави майнових прав від 30.12.2013 р., оскаржуваної у даному провадженні угоди про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р., визнання недійсними додаткових угоди до договору про спільну діяльність від 30.12.2013 р. та 20.10.2013 р.
КТ Концерн «Райський уголок» свого представника у призначене судове засідання не направило, в запереченнях на позовну заяву (вх. 28618 від 06.09.2017 р.) просило суд розглядати справу за його відсутності та зазначало, що Додаткова угода до договору про спільну діяльність від 20.10.2014 р., якою прийнято до складу учасників спільної діяльності Полозкову Р.Я., підписана усіма сторонами спільної діяльності, що підтверджує факт погодження усіма учасниками заміну сторони у Договорі про спільну діяльність, ніхто з учасників, у тому числі Гаджиєв Р.В. не заперечував проти відступлення Халіловим Н.С.о. своєї частки Полозковій Р.Я., тому КТ Концерн «Райський уголок» наполягало на відмові у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.
18.03.2004 між ФО-П Халилов Ниязи Сади огли (відповідач), Концерн Райський уголок» КТ було укладено договір про спільну діяльність в формі простого товариства (т.с. 1 арк.с. 48-53).
01.02.2005 р. вказаний договір про спільну діяльність було викладено в новій редакції (т.с. 1 арк.с. 54-63), відповідно до якого учасниками спільної діяльності стали: ФО-П Халилов Ниязи Сади огли (відповідач), Концерн «Райський уголок» КТ, ДП «Райський уголок», ФО-П Гаджиев Руслан Вейсович (позивач).
В новій редакції договору про спільну діяльність частки учасників було розподілено наступним чином: ФО-П Халилов Ниязи Сади огли (відповідач) - 39%, Концерн Райський уголок» КТ - 50,5%, ДП «Райський уголок» - 0,5%, ФО-П Гаджиев Руслан Вейсович (позивач) - 10% (п. 4.9 договору).
Відповідно до п. 8.11 договору про спільну діяльність в новій редакції, продаж частки третім особам допускається тільки після відмови сторін від придбання такої долі та за їх письмовою згодою. Продаж частки тертім особам на умовах більш вигідних, ніж тих, що були запропоновані сторонам - не допускається. Договір про продаж частки третім особам підписується всіма сторонами договору спільної діяльності. В іншому випадку він не створює правових наслідків відносно спільної діяльності та спільного майна.
В договір про спільну діяльність неодноразово вносились зміни щодо розміру часток учасників спільної діяльності та переліку учасників спільної діяльності, а також щодо можливості зменшення частки учасника, який неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором в частині внесення коштів в сумісну діяльність, на розмір внесеного іншими учасниками вкладу (додаткові угоди від 13.06.2005 р. (т.с. 1 арк.с. 64-65); від 05.12.2007 р. (т.с. 1 арк.с. 67-71); від 02.09.2011 р.; від 09.07.2012 р. (т.с. 1 арк.с. 179); від 10.01.2013 р. (т.с. 1 арк.с. 180-182); від 28.09.2013 р. (т.с. 1 арк.с. 74, 186) від 28.09.2013 р. (т.с. 1 арк.с. 75-77, 183-185); від 24.10.2013 р. (т.с. 1 арк.с. 78-79).
Вказані рішення приймались сторонами на зборах учасників спільної діяльності, про що до матеріалів надано, зокрема, протоколи від 24.10.2013 р. (т.с. 2 арк.с. 77-79).
Учасниками спільної діяльності також було укладено договір про визначення їх часток в спільній діяльності (т.с. 1 арк.с. 194-198). Відповідно до п. 3.1 даного договору учасники мають право в порядку, передбаченого чинним законодавством, продавати або іншим шляхом відчужувати належну їм частку, передавати її в оренду (після закінчення будівництва), спадщину, заставу.
30.12.2013 р. між учасниками спільної діяльності (в тому числі й позивачем) було підписано додаткову угоду до договору про спільну діяльність (т.с. 2 арк.с. 164), відповідно до якої учасники спільної діяльності домовились прийняти Полозкову Р.Я. учасником спільної діяльності та передати їй частку ФО-П Халилова Ниязи Сади огли (відповідач) - 58,01% (13951142,12 грн.), а ФО-П Халилов Ниязи Сади огли (відповідач) виключено зі складу учасників спільної діяльності. В цій додатковій угоди учасники спільної діяльності домовились, що відповідні зміни щодо складу учасників спільної діяльності набувають чинності одночасно із настанням чинності договору щодо задоволення вимог заставодержателя, укладеного між Халіловим Н.С.о. і Полозковою Р.Я.
Того ж дня, 30.12.2013 р. між Халіловим Н.С.о. і Полозковою Р.Я було укладено договір позики 29000000,00 грн. від 30.12.2013 р. (а.с 12-13), на забезпечення якого було укладено оспорюваний у даній справі договір застави майнових прав (т.с. 2 а.с. 156) на частину вкладу належного Халілову Н.С. о. відповідно до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями від 30.12.2013 р.
Відповідно до п. 2.3 договору застави майнових прав, укладення цього договору - здійснено з попередньої згоди інших учасників договору про спільну діяльність в формі простого товариства, що підтверджується підписаною додатковою угодою до договору про спільну діяльність.
Додаткова угода до договору про спільну діяльність від 30.12.2013 р. із викладеною в ній попередньою згодою учасників спільної діяльності міститься в матеріалах справи - т.с. 2 арк.с. 164.
Окрім того, в судових засіданнях учасники судового процесу, в тому числі й позивач, пояснювали, що на момент укладення оскаржуваного договору застави майнових прав - дійсно всіма учасниками спільної діяльності було надано згоду.
У зв'язку з порушенням ФО-П Халилов Ниязи Сади огли своїх грошових зобов'язань перед ФО-П Полозкова Р.Я. згідно договору позики від 30.12.2013 р., між відповідачами було укладено оскаржуваний договір про задоволення вимог заставодержателя від 30.10.2014 р. (т.с. 2 арк.с. 154-155), відповідно до якого ФО-П Халилов Ниязи Сади огли, у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором позики, передав ФО-П Полозкова Р.Я. свою частку в спільній діяльності.
Відповідно до п. 8 договору про задоволення вимог заставодержателя від 30.10.2014 р., укладення цього договору здійснено із попередньою згодою учасників спільної діяльності, яка підтверджується додатковою угодою до договору про спільну діяльність.
Додаткова угода до договору про спільну діяльність від 30.12.2013 р. із викладеною в ній попередньою згодою учасників спільної діяльності міститься в матеріалах справи - т.с. 2 арк.с. 164.
Окрім того, в судових засіданнях учасники судового процесу, в тому числі й позивач, пояснювали, що на момент укладення оскаржуваного договору про задоволення вимог заставодержателя від 30.10.2014 р. - дійсно всіма учасниками спільної діяльності було надано згоду.
20.10.2014 р. сторонами договору про спільну діяльність було підписано та скріплено печатками оскаржувану додаткову угоду (т.с. 1 арк.с. 80-81, 149-150, 214), в якій, у зв'язку з набранням чинності угоди про задоволення вимог заставодержателя від 30.10.2014 р. (оскаржуваний договір), було внесено зміни до договору про спільну діяльність, п. 8.8 викладено в новій редакції, відповідно до якої кожний учасник має право відмовити від участі в спільній діяльності; прийнято до складу учасників спільної діяльності ФО-П Полозкову Р.Я. (відповідач), передано їй частку ФО-П Халилов Ниязи Сади огли (відповідач) - 58,01% (13951142,12 грн.), а ФО-П Халилов Ниязи Сади огли (відповідач) виключено зі складу учасників спільної діяльності.
Окрім того, в судових засіданнях учасники судового процесу, в тому числі й позивач, пояснювали, що на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди - дійсно всі учасники спільної діяльності не заперечували проти заміни ФО-П Халилова Ниязи Сади огли на Полозкову Р.Я. як учасника спільної діяльності.
Як свідчать наявні в матеріалах справи Протоколи спільного засідання учасників договору про сумісну діяльність від 09.12.2014 р.( т.с. 1 арк.с. 139-142); від 16.03.2015 р. (т.с. 1 арк.с. 139-142); від 20.03.2015 р. (т.с. 1 арк.с. 219); додаткові угоди до договору про спільну діяльність від 16.03.2015 р. (т.с. 1 арк.с. 82-83), від 31.08.2015 р. (т.с.1 арк.с. 84-85, 227) - спільна діяльність згідно договору про спільну діяльність в новому складі учасників (зокрема ФО-П Полозкова Р.Я., Концерн «Райський уголок» КТ, ДП «Райський уголок», ФО-П Гаджиев Руслан Вейсович) - продовжувалась.
Додатковою угодою до договору про спільну діяльність від 31.08.2015 р. (т.с.1 арк.с. 84-85, 227) учасники спільної, зокрема, внесли зміни до п.п. 8.12, 8.13 договору та погодили, що договір може бути припинений на підставах, передбачених ст. 202 ГК України. Про припинення договору сторони складають протокол, а також підписують акт приймання-передачі, яким фіксується вид майна та його вартість.
09.09.2015 р. учасниками договору про спільну діяльність (ФО-П Полозкова Р.Я., Концерн Райський уголок» КТ, ДП «Райський уголок», ФО-П Гаджиев Руслан Вейсович) було прийнято рішення про припинення договору спільної діяльності, розподіл часток учасників (Протокол спільного засідання учасників договору про спільну діяльність від 09.09.2015 р. - т.с.1 арк.с. 127-131, 220-224). Про передачу спільного майна учасниками було підписано Акт від 09.09.2015 р. (арк.с. 225-226)
Позивач вважає, що укладення договорів застави майнових прав на частину вкладу належного Халілову Н.С. о. відповідно до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями від 30.12.2013 р.; про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р. укладену між Халіловим Ніязі Саді огли та Полозковою Раїсою Яківною та додаткової угоди від 20.10.2014 р., до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями без згоди учасників спільної діяльності - є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача
Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Предмет спору у даній справі становить вимога позивача про визнання недійсними: договорів застави майнових прав на частину вкладу належного Халілову Н.С. о. відповідно до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями від 30.12.2013 р.; про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р. укладену між Халіловим Ніязі Саді огли та Полозковою Раїсою Яківною та додаткової угоди від 20.10.2014 р. до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями.
Отже, в предмет доказування позивача у даній справі входять обставини наявності підстав недійсності вказаних договорів, визначених ст. 207 ГК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Втім, позивач не обґрунтовує та не доводить факту, що такі договори було вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності чи їх було вчинено під примусом.
Посилання позивача на те, що правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним чи вчинено батьками (усиновлювачами) з порушенням прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей - також відсутні.
Такі визначені ст. 207 ГК України підстави недійсності правочину як вчинення його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладення його з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) - позивачем в позовній заяві також не доводяться та не обґрунтовуються.
Щодо тверджень позивача в частині невідповідності оскаржуваних правочинів вимогам ЦК України у зв'язку з неотримання згоди інших учасників спільної діяльності на їх укладення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до ч. 5 ст. 1135 ЦК України встановлено, що рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.
У зв'язку з укладенням спірних правочинів відбулась заміна одного учасника спільної діяльності (ФО-П Халилов Ниязи Сади огли) на іншого (ФО-П Полозкова Р.Я.) внаслідок звернення стягнення на заставлені майнові права учасника спільної діяльності.
Учасниками спільної діяльності було укладено договір про визначення їх часток в спільній діяльності (т.с. 1 арк.с. 194-198), відповідно до п. 3.1 якого учасники мають право в порядку, передбаченому чинним законодавством, передавати належну їм частку в заставу.
В п. 8.11 договору про спільну діяльність в новій редакції учасники спільної діяльності домовились, що продаж частки третім особам допускається тільки після відмови сторін від придбання такої долі та за їх письмовою згодою. Продаж частки тертім особам на умовах більш вигідних, ніж тих, що були запропоновані сторонам - не допускається. Договір про продаж частки третім особам підписується всіма сторонами договору спільної діяльності. В іншому випадку він не створює правових наслідків відносно спільної діяльності та спільного майна.
Отже, з наведених приписів ст. 1135 ЦК України та змісту договору про спільну діяльність, договору про визначення часток в спільній діяльності вбачається, що передача в заставу майнових прав учасника спільної діяльності, звернення стягнення на такий предмет застави за заміна у зв'язку із зверненням стягнення на майнові права учасника спільної діяльності можлива:
1. за письмовою згодою всіх учасників спільної діяльності. На укладення оскаржуваних договору застави майнових прав та договору про задоволення вимог заставодержателя всі учасники спільної діяльності надали попередню згоду, що підтверджується додатковою угодою до договору про спільну діяльність від 30.12.2013 р. (т.с. 2 арк.с. 164). Окрім того, факт надання попередньої угоди на укладення оскаржуваних договору застави майнових прав та договору про задоволення вимог заставодержателя визнається й самим позивачем.
2. на підставі укладеного між всіма учасниками спільної діяльності правочину щодо заміни одного учасника спільної діяльності на іншого. Дотримання такої вимоги підтверджується додатковою угодою від 20.10.2014 р. до договору про спільну діяльність. Так, всіма учасниками спільної діяльності (в тому числі й позивачем) - було підписано оскаржувану позивачем додаткову угоду до договору про спільну діяльність від 20.10.2014 р. про заміну одного учасника спільної діяльності (ФО-П Халилов Ниязи Сади огли) на іншого (ФО-П Полозкова Р.Я.) у зв'язку з укладенням між ними (ФО-П Халилов Ниязи Сади огли та ФО-П Полозкова Р.Я.) оскаржуваних договору застави майнових прав та звернення на них стягнення згідно договору про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р.
Відповідна додаткова угода до договору про спільну діяльність від 20.10.2014 р. - свідчить, що передача належних ФО-П Халилов Ниязи Сади огли (відповідач) майнових прав як учасника спільної діяльності ФО-П Полозкова Р.Я. (відповідач) в рахунок виконання ним своїх зобов'язань за договором застави таких майнових прав та звернення на них стягнення згідно договору про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р., а від так й відповідні оскаржувані правочини - були схвалені всіма учасниками спільної діяльності (в тому числі й позивачем).
Правомірність надання згоди, вільність волевиявлення на укладення оскаржуваних правочинів - не оспорюється позивачем.
Суд також звертає увагу, що після укладення спірних правочинів, внаслідок яких відбулась заміна одного учасника спільної діяльності (ФО-П Халилов Ниязи Сади огли) на іншого (ФО-П Полозкова Р.Я.) - спільна діяльність з урахуванням таких змін у складі учасників спільної діяльності тривалий час продовжувалась (протоколи спільного засідання учасників договору про сумісну діяльність від 09.12.2014 р. (т.с. 1 арк.с. 139-142); від 16.03.2015 р. (т.с. 1 арк.с. 139-142); від 20.03.2015 р. (т.с. 1 арк.с. 219); додаткові угоди до договору про спільну діяльність від 16.03.2015 р. (т.с. 1 арк.с. 82-83), від 31.08.2015 р. (т.с.1 арк.с. 84-85, 227); додаткова угода до договору про спільну діяльність від 31.08.2015 р. (т.с.1 арк.с. 84-85, 227); протокол спільного засідання учасників договору про спільну діяльність від 09.09.2015 р. - т.с. арк.с. 127-131, 220-224).
Наведене додатково свідчить про відсутність заперечень з боку учасників спільної діяльності, в тому числі й позивача, щодо заміни одного учасника спільної діяльності (ФО-П Халилов Ниязи Сади огли) на іншого (ФО-П Полозкова Р.Я.) у зв'язку з укладенням договорів, що становлять предмет спору.
За таких обставин, суд констатує, що оскаржувані позивачем правочини цілком відповідають вимогам ч. 5 ст. 1135 ЦК України та п. 8.11 договору про спільну діяльність - щодо отримання попередньої згоди на їх укладення всіх учасників спільної діяльності.
Суд вважає безпідставними посилання позивача в обгрунтування позовних вимог на положення ст. 578 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.
Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За приписами ст. 1134 ЦК України, майном, що є спільною частковою власністю учасників вважається внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи.
Предмет договорів застави та задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р. становлять майнові права ФО-П Халилов Ниязи Сади огли як учасника спільної діяльності згідно договору про спільну діяльність.
Оскільки ст. 1134 ЦК України та договором про спільну діяльність майнові права учасника спільної діяльності не визначено як майно, що знаходиться в спільній частковій власності учасників спільної діяльності - положення ст. 578 ЦК України щодо передачі у заставу майнових прав учасника спільної діяльності на спірні правовідносини - не розповсюджуються.
Окрім того, з приводу позовних вимог, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
В розумінні ст. 13 Конвенції, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (аналіз Верховного Суду України практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України).
Втім, позивачем, в порушення вимог ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено та не обґрунтовано яке саме належне йому право порушено у зв'язку з укладенням оскаржуваних ним правочинів. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази наміру позивача придбати у відповідача (ФО-П Халилов Ниязи Сади огли) належні йому майнові права як учасника спільної діяльності.
Як встановлено судом, спільна діяльність відповідно до договору про спільну діяльність в формі простого товариства від 18.03.2004 р. (в редакції від 01.02.2005 р.) зі змінами та доповненнями - припинена рішенням учасників такої спільної діяльності (Протокол спільного засідання учасників договору про спільну діяльність від 09.09.2015 р. - т.с. арк.с. 127-131, 220-224).
З огляду на наведене, враховуючи факт припинення спільної діяльності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та не обґрунтовано яке саме належне йому право порушено у зв'язку з укладенням оскаржуваних ним правочинів та яким чином факт визнання таких правочинів недійсними може поновити права позивача. У зв'язку з наведених підстав права позивача не підлягають поновленню судом у даному провадженні.
За таких обставин, суд констатує безпідставність та недоведеність позовних вимог, а від так й відмовляє позивачу в задоволенні позову.
Суд відхиляє твердження відповідачів про те, що позивач не може звертатися з позовом у даній справі з тих підстав, що він не є стороною оскаржуваних ним правочинів - позбавлені правового підґрунтя, оскільки за приписами ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним за вимогою будь-якої із заінтересованих осіб. Оскільки позивач є учасником спільної діяльності, він може вважтись заінтересованою особою у спорі щодо майнових прав на частку у спільній діяльності.
Заперечення відповідачів, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог на порушення позивачем обов'язкового досудового врегулювання спору, є безпідставними. Адже, встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі N 1-2/2002 за звернення ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України(справа про досудове врегулювання спорів).
Твердження відповідача (ФО-П Полозкова Р.Я.) про те, що позов у даній справі є спробою самого ФО-П Халилов Ниязи Сади огли ухилитись від виконання своїх зобов'язань за договором застави частки в спільній діяльності - базуються на припущеннях та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні даного позову. Такі висновки суду не спростовують й надані відповідачем (ФО-П Полозкова Р.Я.) рішення судів, якими було відмовлено в позовах дружини Халилов Ниязи Сади огли про визнання договорів позик недійсним, а також позов дружини Халилов Ниязи Сади огли до районного суду про визнання недійсними договір застави майнових прав від 30.12.2013 р., оскаржуваної у даному провадженні угоди про задоволення вимог заставодержателя від 30.12.2013 р., визнання недійсними додаткових угоди до договору про спільну діяльність від 30.12.2013 р. та 20.10.2013 р.
Суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача (ФО-П Полозкова Р.Я.) про застосування до правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Враховуючи недоведеність позивачем факту порушення його цивільного права або інтересу, до спірних правовідносин положення ЦК України щодо наслідків сплину строків позовної давності - не підлягають застосуванню, а заява відповідача - не підлягає задоволенню.
Оскільки позов не підлягає задоволенню, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору не підлягають покладенню на відповідачів.
З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 203, 204, 215, 578, 1130, 1135 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 32-34, 38, 43, 44, 48, 49, 82-85 ГПК України, Суд -
В задоволенні позову - відмовити.
Повне рішення складено 08.12.2017 р.
Головуючий суддя Суддя Суддя Л.С. Лаврова Л.В. Шарко Т.Д. Суярко