Справа № 509/3765/17
07 грудня 2017 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, заподіяної смертю внаслідок ДТП, -
27 вересня 2017 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила суд, стягнути з відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки, матеріальну шкоду завдану останнім кримінальним правопорушенням у виді витрат на поховання та облаштування могили свого загиблого сина ОСОБА_3 у сумі 42140 грн., моральної шкоди у розмірі 100000 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 15000 грн., мотивуючи це тим, що 26.07.2016 р., приблизно о 21:55 год., у темний час доби, на ділянці проїзної частини в с. Молодіжне, Овідіопольського району Одеської області, поблизу 6-ої лінії СК «Хвиля», в зоні дії пішохідного переходу відбувся наїзд а/м «Mercedes Benz Vito CDI» д/н НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_4 на потерпілого ОСОБА_3, внаслідок вказаної ДТП настала смерть останнього. Позов пред'явлений до відповідача, як володільця вказаного автомобілю в порядку ч. 2 ст. 1187 ЦК України. В позові, крім іншого йдеться про те, що за фактом загибелі сина позивачки, до ЄРДР були внесені відомості за № 12016160000000481 від 27.07.2016 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, але досудове розслідування триває до цих пір та обвинувальний акт не переданий до суду.
Позивачка та її представник в судовому засіданні повністю підтримали свій позов та просили його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов повністю не визнав, вважаючи його безпідставним і необґрунтованим, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, та з урахуванням того, що на сьогодні відсутнє процесуальне рішення (вирок у кримінальному провадженні) яким було б встановлена вина ОСОБА_4 (сина відповідача), так як досудове розслідування триває до цих пір, органом досудового розслідування проводяться необхідні слідчі дії, в яких приймають участь як він, так і представник позивачки (потерпілої), а також допитуються свідки по справі, слідчим призначені відповідні судові експертизи, а відтак, позовні вимоги пред'явлені позивачкою до відповідача як до володільця вищевказаного автомобілю до ухвалення обвинувального вироку відносно його сина ОСОБА_5 є передчасними.
Заслухавши думку учасників процесу та дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Приписами статті 61 ЦПК України передбачено - вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Відповідно до п.п. 6,13,18 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» - при розгляді кримінальної справи суд зобов'язаний на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи з'ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам. Покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має виходити з установленого законом правила про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Суд може зменшити розмір відшкодування заподіяної шкоди лише з підстав, передбачених законодавством (ст. 137 КЗпП України) або ст. 454 ЦК України (1540-06), з наведенням у вироку відповідних мотивів. Не підлягає зменшенню розмір шкоди, якщо вона заподіяна злочинними діями засудженого, вчиненими з корисливою метою. При розгляді в порядку цивільного судочинства позову, що випливає з кримінальної справи, суд згідно з роз'ясненням, даним у п. 3 постанови № 11 Пленуму ВСУ від 29.12.1976 року "Про судове рішення", визначає суми, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, з урахуванням доказів, як наявних у кримінальній справі, так і додатково представлених сторонами і зібраних з ініціативи суду. Якщо в результаті встановленого в порядку цивільного судочинства розміру шкоди виникне необхідність перегляду вироку суду або постанови органу розслідування про закриття справи, суд, що розглядає цивільну справу, виносить рішення з урахуванням усіх досліджених ним доказів і зобов'язаний порушити питання про перевірку законності й обґрунтованості вироку чи постанови.
Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів,що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
За вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.
З матеріалів позову вбачається, що 26.07.2016 р., приблизно о 21:55 год., у темний час доби, на ділянці проїзної частини в с. Молодіжне, Овідіопольського району Одеської області, поблизу 6-ої лінії СК «Хвиля», в зоні дії пішохідного переходу відбувся наїзд а/м «Mercedes Benz Vito CDI» д/н НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_4 на потерпілого ОСОБА_3, і внаслідок вказаної ДТП настала смерть останнього.
За фактом загибелі сина позивачки, до ЄРДР були внесені відомості за № 12016160000000481 від 27.07.2016 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, але досудове розслідування триває до цих пір та обвинувальний акт не переданий до суду, що підтвердили в судовому засіданні всі сторони процесу, представники (адвокати) яких беруть безпосередню участь у слідчих діях на стадії досудового розслідування.
В судовому засіданні представник позивачки стверджував, що причиною гибелі сина позивачки стали неправомірні злочинні дії ОСОБА_4, який в порушення п.п. 12.2, 12.3, 12.5 ПДР України, у темну пору доби і в умовах недостатньої видимості при проїзді зони пішохідного переходу населеного пункту перевищив допустиму швидкість, не вжив негайних заходів для зупинки, внаслідок чого скоїв ДТП, наїзд на потерпілого велосипедиста ОСОБА_3, внаслідок чого настала смерть останнього, у зв'язку з чим, позивачка, як матір загиблого, була визнана органами досудового розслідування потерпілою.
На думку суду, враховуючи вищевикладені норми Законів, п.п. 6,13,18 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» та п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - позивачка та її представник в даному випадку перебирають на себе функції державного обвинувачення, стверджуючи про винність ОСОБА_4 без відповідно вироку суду, яким було б встановлено винність вказаної особи у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України з призначенням відповідного покарання, одночасно підтвердивши, що матеріали кримінального провадження на цей час знаходяться у провадженні органу досудового розслідування ГУНП в Одеській області у провадженні слідчого Бірюкова Є.О., досудове розслідування триває до цих пір, проводяться слідчі дії і на сьогодні, враховуючи незавершене досудове розслідування, обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 не складений слідчим, не погоджений з прокурором і не переданий до суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про передчасність пред'явлення даного позову без встановлення вини ОСОБА_4, а відтак, на сьогодні відсутня встановлена вироком суду винність вказаної особи вироком суду. Таким чином, позовні вимоги до володільця джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_6 є необґрунтованими, безпідставними і передчасними, у зв'язку з чим, в задоволенні даного позов слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,88,205,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 22,23,1166,1167,1172,1200,1201 ЦК України, ст.ст. 128,129,373,374,376 КПК України, Постановою Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Постановою КМУ № 590 від 27.04.2006 р. "Про граничні розмірі компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, заподіяної смертю внаслідок ДТП - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя Гандзій Д.М.