06 грудня 2017 рокуЛьвів№ 876/11048/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
ОСОБА_1,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2017 року в адміністративній справі № 347/1819/17 за позовом ОСОБА_2 до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити дії,
25 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (надалі - Косівське ОУПФУ), у якому просив:
- визнати неправомірними дії Косівського ОУПФУ щодо відмови йому у донарахуванні до розміру довічного грошового утримання 20% надбавки, як особі, що проживає у населеному пункті, що має статус гірського;
- зобов'язати Косівське ОУПФУ провести йому перерахунок довічного грошового утримання у відповідності з вимогами частини другої статті 6 Закону України від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (далі - Закон № 56/95-ВР) з 09 вересня 2017 року.
Позов обґрунтовував тим, що він працював на посаді судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області і, як особа, яка проживає на території гірського населеного пункту, має право на гарантії і пільги встановлені статтею 6 Закону № 56/95-ВР.
Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2017 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржило Косівське ОУПФУ, яке вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підстав для виплати підвищення за проживання в гірському населеному пункті немає, оскільки позивач отримує не пенсію, а щомісячне довічне грошове утримання.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 працював на посаді судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області. Із займаної посади звільнений рішенням Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року № 2627/0/15-17, у зв'язку з виходом у відставку.
Після офіційного відрахування зі штату суду, 12.09.2017 він звернувся до Косівського ОУПФУ із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до статті 142 Законом України «Про судоустрій і статус суддів», додавши всі необхідні документи, в тому числі посвідчення про надання йому статусу особи, яка має право на гарантії і пільги встановлені Законом № 56/95-ВР.
Листом за № 82/А-15 від 25.09.2017 Косівське ОУПФУ повідомило ОСОБА_2 про відмову у проведенні нарахування та виплати йому підвищення за проживання в гірському населеному пункті в розмірі 20% до довічного грошового утримання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського; 17.02.2012 він набув статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту, тому має право на отримання підвищення на 20% розміру довічного грошового утримання відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону № 56/95-ВР.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Згідно із частиною другою статті 6 Закону № 56/95-ВР розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Судом встановлено, що відповідач виплачує позивачу, довічне грошове утримання, як судді у відставці відповідно до частини другої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Копією паспорта позивача в справі СС № 205602, виданого Верховинським РВ УМВС України в Івано-Франківській області 30.01.1997, підтверджується, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, якому надано статус гірського населеного пункту відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 «Про перелік населених пунктів, яким надано статус гірських в Івано-Франківській області».
Копією посвідчення серії серія 2Б № 323026 від 17.02.2012 підтверджується те, що ОСОБА_2 відноситься до особи, що постійно проживає у населеному пункті, якому надано статус гірського та має право на гарантії і пільги встановлені Законом № 56/95-ВР.
Оскільки щомісячне довічне грошове утримання належить до соціального забезпечення судді у відставці і є за своє суттю одним із видів державних пенсій, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ОСОБА_2 як особа, якій виплачується довічне грошове утримання і яка постійно проживає у гірському населеному пункті має право на гарантії і пільги встановлені Законом № 56/95-ВР.
В іншому випадку це б суперечило практиці Європейського Суду з прав людини, згідно якої якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (справа «Пічкур проти України»).
Частиною першою статті 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює; доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.160, 195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2017 року в адміністративній справі № 347/1819/17 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
судді ОСОБА_4
ОСОБА_1