Справа: № 826/13686/17 Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
06 грудня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центральної виборчої комісії України про визнання протиправною та скасування постанови,
У жовтні 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії України №216 від 12 жовтня 2017 року «Про Порядок призначення додаткових виборів депутатів сільських, селищних рад від сільських, селищних територіальних громад, що добровільно приєднались до сільських, селищних об'єднаних територіальних громад».
У адміністративному позові позивачем викладено клопотання про вжиття заходів адміністративного позову шляхом зупинення виконання оскаржуваної постанови Центральної виборчої комісії України та заборони Центральній виборчій комісії та будь-яким іншим особам та органам державної влади та місцевого самоврядування вчиняти будь-які дії на виконання зазначеної постанови.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання про вжиття заходів адміністративного позову.
2017 року відмовлено у задоволенні клопотання про вжиття заходів адміністративного позову.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою вжити заходи забезпечення позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та помилково встановлено обставини справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.
Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає ухвалу суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановлюючи зазначену ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки протиправність оскражуваної ухвали не може бути встановлена без розгляду справи по суті, а позивачем не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття таких заходів.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є постанова Центральної виборчої комісії України №216 від 12 жовтня 2017 року «Про Порядок призначення додаткових виборів депутатів сільських, селищних рад від сільських, селищних територіальних громад, що добровільно приєднались до сільських, селищних об'єднаних територіальних громад».
Так, позивач зазначає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, захист його прав свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову та для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, зазначає про очевидну протиправність оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З наведеної правової норми слідує, що обов'язковою умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та охоронюваним законом інтересам позивача, захист яких стане неможливим без вжиття таких заходів, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Так, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Крім того, правова позиція по даному питанню висловлена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», за змістом яких при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Однак, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи не вбачається достатніх даних, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивачів або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім зазначеного, суд звертає увагу на те, що забезпечення позову шляхом про який просить позивач є тимчасовим вирішенням спору по суті до ухвалення рішення, що суперечить меті заходів забезпечення адміністративного позову, викладеній у ст.. 117 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконання постанови Центральної виборчої комісії України № 216 від 12 жовтня 2017 року та заборони Центральній виборчій комісії України та будь-яким іншим особам та органам державної влади і місцевого самоврядування вчиняти будь-які дії на виконання зазначеної постанови Центральної виборчої комісії України задоволенню не підлягає, оскільки вжиття вказаних заходів може призвести до зупинення виборчого процесу.
Більш того, такий спосіб забезпечення адміністративного позову є вирішенням справи по суті, без ухвалення постанови по справі, що виходить за межі мети інституту забезпечення позову, встановленої вимогами ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для вжиття заходів адміністративного позову у даній справі.
Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищезазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. 160, 199, 200, 205, 206, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено 07.12.2017
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма