Справа: № 826/9676/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.
Іменем України
06 грудня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Ганечко О.М.,
Літвіної Н.М.,
за участю секретаря Капші А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_3 та Головного управління Національної поліції у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про скасування наказу, стягнення моральної шкоди, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, в якому просив:
- скасувати наказ Головного управління національної поліції у м.Києві № 463 о/с від 17 травня 2016 року в частині звільнення з 17 травня 2016 року зі служби в поліції відповідно до п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого сержанта поліції ОСОБА_3, поліцейського - водія полку поліції особливого призначення № 1;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь позивача: моральну шкоду в розмірі 7 830,00 грн.; середню заробітну плату за час вимушеного прогулу на день винесення рішення з урахуванням середньомісячної заробітної плати в розмірі 4930,89 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
- визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 463 о/с від 17 травня 2016 року в частині звільнення зі служби в поліції відповідно до п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого сержанта поліції ОСОБА_3, поліцейського - водія полку поліції особливого призначення № 1;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції у м.Києві поновити ОСОБА_3 на службі в поліції на посаді поліцейського - водія полку поліції особливого призначення № 1 з 18 травня 2016 року;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції у м.Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2016 року по 26 жовтня 2017 року в розмірі 68 240,37 (шістдесят вісім тисяч двісті сорок гривень) 37 копійок;
- допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_3 на службі в поліції на посаді поліцейського - водія полку поліції особливого призначення № 1 з 18 травня 2016 року та виплати йому заробітної плати за час перебування у вимушеному прогулі в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5 639,70 грн.;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Сторони не погодилися з прийнятим рішенням та звернулися з апеляційним скаргами.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції в частині нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2016 року по 26 жовтня 2017 року, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року в цій частині шляхом зобов'язання Головне управління Національної поліції у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2016 року по 26 жовтня 2017 року в розмірі 85200, 09 грн. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що суд в цій частині правильно вирішив справу, але при розрахунку помилково застосував в цій частині інші норми матеріального права.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції, відповідач в апеляційній скарзі посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, допущення порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування постанови суду та ухвалення нового рішення згідно зі статтею 202 КАС України. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що, виходячи із положень ст.. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ГУНП у м. Києві повинен був діяти в межах приписів цієї статті, а саме за відсутності волевиявлення позивача щодо бажання зайняти одну із вакантних посад повинні були звільнити позивача із займаної посади у зв'язку з скороченням штатів.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не переглядає постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року в частині позовних вимог, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовлено, оскільки в цій частині рішення суду сторонами не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції зміні, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
Згідно ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 , після служби в Збройних Силах України, 14.08.2009 р. був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.
У зв'язку із реформуванням правоохоронних органів 07.11.2015 р. позивач був звільнений з органів внутрішніх справ і цією ж датою прийнятий на службу в поліцію.
Наказом № 463 о/с від 17.05.2016 р. на підставі наказу Національної поліції України від 24.02.2016 р. № 164 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції у м.Києві» та наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.03.2016 р. № 6 дск «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП у м. Києві», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», старшого сержанта поліції ОСОБА_3 поліцейського-водія полку поліції особливого призначення № 1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач, вважаючи звільнення протиправним, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.05.2016 р. № 463 о/с.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з огляду на таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.15р. № 580-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Закон № 580-VIII).
За змістом статті 68 Закону № 580-VIII, у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення (ч. 1).
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті (ч. 2).
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону (ч. 3).
Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства (ч. 5).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
При цьому, відповідно до п. 5 ч. 10 № 62 Закону №580-VIII поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Колегія суддів зазначає, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
Однак, яка вбачається із наказу № 463 о/с від 17.05.2016 р. про звільнення позивача, не було визначено чітку підставу для звільнення.
Відповідачем також не надано доказів щодо чисельності штатів, які були скорочені, зокрема, щодо виду проведення організаційних заходів.
Матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення позивача про майбутнє вивільнення за два місяця до звільнення, доказів пропонування позивачу вакантних посад, де проходив службу позивач або в іншому підрозділі поліції.
Також, відповідачем не надано жодних доказів встановлення наявності або відсутності у позивача переважного права на залишення на службі в поліції при реорганізації, відповідно до вимог ч. 5 ст. 68 Закону № 580-VIII, зокрема, не взято до уваги наведене вище та той факт, що позивач має статус учасника бойових дій.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, у зв'язку із зміною в організаційній структурі поліції, структурних підрозділах ГУНП у м.Києві та на виконання вимог наказу Національної поліції України від 24.02.2016 р. № 164 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції у м.Києві» затверджено наказ від 17.03.2016 р. № 6 дск «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП у м.Києві».
В той же час, відповідно до листа ГУНП у м. Києві від 04.08.2016 р. штатна чисельність поліцейських водіїв станом на 17.05.2016 р. становить 72 особи (а.с.57).
В штаті автороти, де проходив службу позивач, знаходився керівний склад, який відповідно до листа ППОП №1 від 21.09.2016 р. складається з : командира роти (1 штатна посада), заступника командира роти (1 штатна посада), командирів взводу (3 штатні посади, 1 посада вакантна), старшини роти (1 штатна посада) (а.с.58-59).
Отже, всього 9 штатних посад, з яких 4 посади є вакантними.
Таким чином, станом на 17.05.2016 р. в автороті ППОП № 1 нараховувалось поліцейських-водіїв та керівного складу: 72+5=77 штатних посад, на що обґрунтовано звернуто увагу судом першої інстанції.
Також, за даними План-розрахунків комплексного використання сил та засобів Автороти задіяних по охороні публічного порядку за період з 14 травня по 19 травня 2016 р. позивача продовжували реєструвати на службі, тоді як наказ про звільнення був винесений 17.05.2016 р(а.с.60-75).
Відповідно до листа ГУНП у м.Києві від 10.10.2016 р. станом на 17.05.2016 р. чисельність вакантних посад поліцейських у ППОП № 1 ГУНП у м. Києві становила 55 посад (а.с.76-77).
Відповідно до листа ППОП №1 від 04.10.2016 р. некомплект поліцейських в підрозділі станом на 30.06.2016 р. складав 44 посади, поліцейських-водіїв 2 посади (а.с.78-79).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем в порушення вищезазначених вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України не було вчинено будь-яких дій з метою з'ясування можливості використання ОСОБА_3 щодо подальшого проходження служби в органах поліції, не взято до уваги кваліфікацію працівника, його досвід роботи, переважне право на залишення на роботі, наявність вакантних посад у штаті апарату, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ про звільнення з роботи є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Статтею 235 Кодексу Законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Щодо розміру сум грошового утримання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 21-6309а15.
Виходячи з цього, судова колегія встановила, що згідно довідки Головного управління Національної поліції у м. Києві від 08.06.2016 року № 2408 про доходи ОСОБА_3 заробітна плата за березень 2016 року (22 робочих дні) становить 4224,00 грн., а за квітень 2016 року (21 робочий день) становить 5639,77 грн., що разом становить 9863,77 грн. за 43 робочих дні.
9863,77грн./43дн.=229,29 грн., тобто середньоденна заробітна плата в період вимушеного прогулу складає 229,29 грн.
Частинами 3, 4 та 5 статті 91 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що для поліцейських установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов'язків. Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом двох наступних місяців.
Період вимушеного прогулу склав з 17.03.2016 року по 29.12.2016 року 199 днів, а саме: березень (11), квітень (21), травень (19), червень (20), липень (21), серпень (22), вересень (22), жовтень (20), листопад (22), грудень (21).
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20 липня 2015 №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» період вимушеного прогулу позивача у 2016 році становить 159 р.д. (травень 10, червень 20, липень 21, серпень 22, вересень 22, жовтень 20, листопад 22, грудень 22).
З урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 05.08.2016 р. N 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» період вимушеного прогулу позивача у 2017 році становить 203 р.д. (січень 20, лютий 20, березень 22, квітень 19, травень 20, червень 20(а не 21, як помилково вказав суд першої інстанції), липень 21, серпень 22, вересень 21, жовтень 18).
Таким чином, відповідно середній заробіток ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу з 17 травня 2016 року по 26 жовтня 2017 (159+203=362дні) складає 83039,18 грн.(362*229,39=83039,18).
При цьому, колегія суддів зазначає, що сторонами ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду, не було надано доказів, які б безспірно свідчили про те, що у березні та квітні 2016 року позивач фактично відпрацював календарні, а не робочі дні.
Згідно ч. 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
11.11.2015 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", а наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за N 669/28799, затверджений Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Не погоджуючись з доводами позивача в апеляційній скарзі щодо необхідності визначення розміру середньоденного грошового забезпечення позивача з урахуванням календарних, а не робочих днів, колегія суддів зауважує, що ані Законом України "Про Національну поліцію", ані нормативно-правовими актами, що прийняті на його виконання, не визначено, що при визначенні суми середньоденного грошового забезпечення поліцейського в алгоритмі розрахунку слід застосовувати саме календарні дні, а не фактично відпрацьовані робочі дні.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
А тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для негайного виконання постанови в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у межах суми стягнення за 1 місяць, оскільки предметом даного спору є, зокрема, питання присудження виплати складових несплаченого своєчасно у повному обсязі грошового утримання.
Однак, з огляду на допущену судом першої інстанції помилку при визначенні належної до стягнення з відповідача суми за час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до абз.2 п. 8 Порядку №100 у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Абзацом 3 п. 8 Порядку №100 визначено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З урахуванням вказаних правил середньомісячне число робочих днів за період березень-квітень 2016 року становило 21,5 ((22 робочі дні у березні 2016 року + 21 робочий день у квітні 2016 року) / 2), у зв'язку з чим сума заробітної плати за один місяць, яка належить до стягнення шляхом негайного виконання за правилами п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України, складає 4931,89 грн. (229,39 грн. х 21).
Відтак, постанова суду першої інстанції в указаній частині підлягає зміні в частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, рішення щодо чого підлягає негайному виконанню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів загалом погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі, вважає, що судом правильно по суті вирішено справу в цій частині позовних вимог, однак, з помилковим застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, є правовою підставою для зміни оскаржуваного судового рішення в цій частині.
З огляду на це, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції, зазначивши в абзацах четвертому та п'ятому резолютивної частини рішення розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, а саме: 83039,18 грн. та та розмір заробітної плати за час перебування у вимушеному прогулі в межах суми стягнення за один місяць, а саме 4931,89 грн.
Таким чином, апеляційна скарг ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року зміні шляхом зазначення в абзаці четвертому резолютивної частини рішення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на корить позивача; в абаці п'ятому суми заробітної плати, яка належить до стягнення шляхом негайного виконання, а в іншій частині - залишенню без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити.
Керуючись ст.ст.160,198, 200, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року - змінити, виклавши:
- абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2016 року по 26 жовтня 2016 року в розмірі 83039,18 ( вісімдесят три тисячі тридцять дев'ять) гривень 18 копійок без урахування обов'язкових податків та зборів.»;
- абзац п'ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції: « Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_3 на службі в поліції на посаді поліцейського - водія полку поліції особливого призначення № 1 з 18 травня 2016 року та виплати йому заробітної плати за час перебування у вимушеному прогулі в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4931 (чотири тисячі дев'ятсот тридцять одну) гривню 89 копійок ».
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.12.2017
Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович
Судді: О.М. Ганечко
Н.М. Літвіна