19 жовтня 2017 року м. Київ К/800/20539/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого судді Мороза В.Ф.,
суддів: Єрьоміна А.В.,
Калашнікової О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, треті особи - Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київської області, Виконавчий комітет Ірпінської міської ради, ОСОБА_4, про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування погодження,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, треті особи - Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київської області, Виконавчий комітет Ірпінської міської ради, ОСОБА_4, про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування погодження, в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, що виявились у наданні погодження щодо можливості відхилень від вимог державних будівельних норм при проектуванні 50-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, що прийняте на підставі звернення ОСОБА_4 22 жовтня 2014 року, розглянутого на засіданні секції «Містобудування та архітектури, будівництва об'єктів цивільного та промислового призначення, будівельних матеріалів і виробів» Науково-технічної ради Мінрегіону від 23 жовтня 2014 року, і оформленого листом Мінрегіону від 27 жовтня 2014 року №7/14-12722 за підписом заступника Міністра Ісаєнка Д.В.;
- визнати протиправним і скасувати погодження щодо можливості відхилень від вимог державних будівельних норм при проектуванні 50-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, що прийняте на підставі звернення ОСОБА_4 від 22 жовтня 2014 року, розглянутого на засіданні секції «Містобудування та архітектури, будівництва об'єктів цивільного та промислового призначення, будівельних матеріалів і виробів» Науково-технічної ради Мінрегіону від 23 жовтня 2014 року, і оформленого листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 жовтня 2014 року №7/14-12722 за підписом заступника Міністра Ісаєнка Д.В.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що погодження Міністерстварегіональногорозвитку, будівництва та житлово-комунальногогосподарстваУкраїни щодо можливості відхилень від вимог державних будівельних норм при проектуванні 50-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 прийнято з порушенням встановленої процедури, без підтверджуючих документів, а дії забудовника спричиняють небезпеку життю і здоров'ю фізичних осіб та порушують встановлені вимоги щодо показників простору і безпеки життєдіяльності.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року, залишеною без змін, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що погодження відхилень від будівельних норм, оформлене листом від 27.10.2014 року № 7/14-12722, не порушує права чи законні інтереси ОСОБА_2
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріально та процесуального права, подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4, як замовник будівництва 50-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, звернувся до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України із заявою, зареєстрованою 22 жовтня 2014 року за №П-3079, в якій просив розглянути можливість погодження відхилень від вимог державних будівельних норм в частині зменшення відстаней від житлового будинку до майданчиків обслуговування, а саме: дитячий майданчик - 4,0 м. (нормативна відстань - 12,0 м.); майданчик для відпочинку - 4,0 м. (нормативна відстань - 10,0 м.), спортивний майданчик - 4,0 м. (нормативна відстань - 10,0 м.), господарчий майданчик - 13,3 м. (нормативна відстань - 20,0 м.), майданчик для зберігання автотранспорту - 6,0 м. - 8,5 м. (нормативна відстань - 10,0 м.), та збільшення поверховості до 5-ти поверхів без застосування ліфтів та сміттєпроводів.
За результатами розгляду звернення ОСОБА_4 вирішено вважати за можливе відхилення від вимог державних будівельних норм у частині зменшення відстані від житлового будинку до дитячого (до 4,0 м. від нормативних 12,0 м.), спортивного (до 4,0 м. від нормативних 10,0 м.), господарчого (до 13,3 м. від нормативних 20,0 м.) майданчиків, а також до майданчика для відпочинку (до 4,0 м. від нормативних 10,0 м.), та парко/місць для автотранспорту (до 6,0-8,5 м. від нормативних 10,0 м.), збільшення поверховості до 5-ти поверхів без улаштування ліфтів та сміттєпроводів при проектуванні 50-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 за умови виконання компенсаційних заходів та обов'язкового отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідного місцевого органу містобудування та архітектури. Про прийняте рішення Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомило ОСОБА_4 листом від 27 жовтня 2014 року № 7-/14-12722.
Вважаючи, що погодження Міністерстварегіональногорозвитку, будівництва та житлово-комунальногогосподарстваУкраїни щодо можливості відхилень від вимог державних будівельних норм при проектуванні 50-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 прийнято з порушенням встановленої процедури, без підтверджуючих документів, а дії забудовника спричиняють небезпеку життю і здоров'ю фізичних осіб та порушують встановлені вимоги щодо показників простору і безпеки життєдіяльності, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
З огляду на вищевикладене, у справі, за якою розглядається дана касаційна скарга, насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 квітня 2012 року (справа № 21-1115во10).
Відповідно до статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Враховуючи, щоМиргородським В.В. не наданодоказів на підтвердження того, яким чином дії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, що виявились у наданні погодження щодо можливості відхилень від вимог державних будівельних норм при проектуванні 50-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, прийняте на підставі звернення ОСОБА_4 порушують його права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та у апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року - без змін.
Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України.
Судді: В.Ф. Мороз
А.В. Єрьомін
О.В. Калашнікова