10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Липа В.А.
Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.
іменем України
"06" грудня 2017 р. Справа № 806/1738/17
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Кузьменко Л.В.
суддів: Іваненко Т.В.
Франовської К.С.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "27" вересня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, стягнення суддівської винагороди та грошової компенсації ,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області з урахуванням уточненої позовної заяви про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позову зазначив, що обрахунок суддівської винагороди та грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн., вважає, що розмір суддівської винагороди за січень-квітень 2017 року та грошової компенсації повинен обраховуватися виходячи з 10 мінімальних заробітних плат (10х3200 грн.), що становить 32000,00 грн., як передбачено Законом України "Про судоустрій та статус суддів". При цьому, розмір суддівської винагороди не може визначатися іншими нормативно правовими актами, тому недоплату суддівської винагороди вважає протиправною, що зумовило його звернення до суду.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що 27.06.1996 р. ОСОБА_3 призначений на посаду судді.
07.06.2001р. Постановою Верховної ради України №2521-111 від 07.06.2001 року позивач обраний суддею Корольовського районного суду м. Житомира безстроково.
Наказом голови Корольовського районного суду м. Житомира №27/К-с від 27.04.2017 року ОСОБА_3 відраховано зі штату Корольовського районного суду м.Житомира.
Відповідно до довідки про доходи позивача за січень - квітень 2017 року ОСОБА_3 виплачено грошову компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки та суддівську винагороду виходячи з посадового окладу 16000,00 грн., тобто з 10 прожиткових мінімумів, що на думку позивача є неправомірним так як розмір його посадового окладу повинен становити 32000,00 грн., а саме 10 мінімальних заробітних плат.
Суд першої інстанції прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд дійшов висновків, що відповідач діяв у межах та спосіб, передбачені Конституцією України та законами України, а тому право позивача не порушене.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 148 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
За змістом статті 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Судом встановлено, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання.
Частиною третьою статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік з 1 січня 2017 року встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - 3200 грн.
Однак, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII визначено установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Згідно практики застосування норм права у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до даних спірних правовідносин приписів Закону України від 06.12.2016 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII є правильним.
Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "27" вересня 2017 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.В. Кузьменко
судді: Т.В. Іваненко
К.С. Франовська