06 грудня 2017 р.Справа № 642/3637/17
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Яковенка М.М.
суддів: Лях О.П., Старосуда М.І.
розглянувши в порядку письмового провадження уприміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Міністерство оборони України на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року по справі № 642/3637/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
За наслідками розгляду справи в порядку скороченого провадження в порядку ст..183-2 КАС України, постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
Скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 9 протоколу № 54 від 26.05.2017 року.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 28-31). Апелянт наголошує на ненаданні документів, що свідчать про причини та обставини порання, відсутності підстав для виплати допомоги відповідачем, тому як позивач проходив службу в прикордонних військах КДБ СРСР. Суд зобов'язавши прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, втрутився в дискреційні повноваження відповідача.
Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, з урахуванням приписів ст..183-2, п.3 ч. І ст.197 КАС України.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач Міністерство оборони України незаконно та необґрунтовано відмовив позивачу у виплаті грошової допомоги, що дає підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Здійснюючи апеляційний перегляд колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
За правилами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР з 01.11.1985 по 15.02.1988, в тому числі з 28.10.1985 по 11.02.1988 приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком, довідкою Орджонікідзевського РВК м. Харкова №11 від 16.04.2015.
Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 106551 від 11.01.2016 - у зв'язку з пораненням, контузією і захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу вперше з 11.01.2016 встановлена III група інвалідності на строк до 05.01.2018.
Згідно витягу з протоколу №2363 від 23.06.2016 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - отримані позивачем вогнепальні осколкові поранення голови та правої руки, наслідком яких стали контузія головного мозку та рубці у зазначених анатомічних областях, та наступні захворювання - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Позивач подав до Харківського ОВК заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надавши всі необхідні документи.
Листом Харківського ОВК №1835/ВСЗ від 17.07.2017 позивач був повідомлений про рішення Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 26.05.2017 № 54, п. 9, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, отже, витрати, пов'язані з виплатою позивачу одноразової грошової допомоги, мають здійснюватись Державною прикордонною службою України. Крім того, заявником не подано документ, що свідчить про обставини поранення.
Статтею 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. З вказаного Закону - дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 вказаного Закону в редакції на час виникнення спірних правовідносин, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Суд не погоджується із ствердженням відповідача МО України про те, що виплата одноразової грошової допомога позивачу має здійснюватись Державною прикордонною службою України, виходячи з наступного.
Згідно п. 12 Порядку № 975 - призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Згідно п. 13 вказаного Порядку - керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до п. 1 постанови KM України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Таким чином, вказаною постановою передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської Армії та прикордонних військ колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.
Крім того, позивач перебував на військовому обліку у відповідному РВК MO України, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані - встановлено Центральною військово-лікарською комісією MO України.
Згідно п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 №10224-ХІ «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» - прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР. Отже, на день звільнення позивача із строкової служби прикордонні війська входили до вкладу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до п. п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. «Про військові формування на Україні», Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.
Згідно з ст. 4 ЗУ «Про правонаступництво України», органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української PCP, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно п. 2 постанови KM України від 02.01.1992 №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» з наступними змінами - Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Тобто, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині - Державна прикордонна служба України) у 1992 р. став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.
Також, зважаючи, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні MO СРСР, правонаступником якого в подальшому стало MO України, та в силу ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 - обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому IIІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та наступних захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на MO України.
Ч. 6 ст.16-3 Закону також встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
За таких обставин ствердження відповідача про те, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу мають здійснюватись Державною прикордонною службою України - безпідставні та протиправні.
Колегія суддів не погоджується із ствердженням відповідача, що позивачем не подано документ про обставини поранення, виходячи з наступного.
Пунктом 11 Порядку № 975 не встановлено форму, зміст документа, що свідчить про обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), не визначено коло осіб, уповноважених видавати такий документ. В свою чергу, пунктом 4.7 «Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей», затвердженого чинним наказом МО України № 530 від 14.08.2014 р. встановлено, що для отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності подаються серед іншого наступні документи: копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідка командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження - у разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Аналіз зазначених норм у сукупності з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» дає підстави для висновку про те, що вимога п. 11 Порядку № 975 стосовно необхідності надання документа, що свідчить причини про обставини поранення (контузія, травма або каліцтва) стосується лише осіб, поранення (контузія, травма або каліцтва) яких, що призвело до інвалідності - не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Як вбачається із витягу з протоколу №2363 від 23.06.2015 засідання ЦВЛК МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця - отримані ОСОБА_1 поранення та контузія - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Зважаючи на викладене - ствердження про необхідність надання позивачем документа про причини та обставини поранення - є протиправним.
Суд зазначає, що згідно п. 13 Порядку №975 - керівник уповноваженого органу подає у 15- денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Згідно п. 15 вказаного Порядку - рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Зважаючи, що рішення комісією МО України приймається за результатом розгляду документів заявника, а такі документи позивача мали бути повернуті Харківському ОВК разом з рішенням про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги - суд вважає вимогу щодо зобов'язання Харківського ОВК про повторне направлення документів позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України - обгрунтованою.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з положенням підпункту «б» ч. 1 статті 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошова допомога призначається і виплачується у 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Пункт 9 статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що ІІІ група інвалідності позивачу була встановлена 11.01.2016 року, то механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України № 975 від 25.12.2013 року.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів також приходить до висновку, що з 11.01.2016 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України №975 від 25.12.2013 року у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Таким чином, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, Міністерство оборони України не призначило та не виплатило позивачу спірну допомогу, а тому такі дії є протиправними і підлягають судовому захисту.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що відповідачем Міністерством оборони України не надано доказів правомірності своїх дій, рішення, які полягають у відмові в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній має право на нарахування та виплату одноразової грошової допомогу як військовослужбовцю, який отримав ІІІ групу інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975, а порушені права позивача підлягають судовому захисту.
Колегія суддів не приймає до уваги, вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо втручання суду, який зобов'язав прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, у дискреційні повноваження органу.
В даному випадку зобов'язуючи відповідача, як суб'єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення, суд першої інстанції жодним чином не втрутився у такі повноваження відповідача та не підмінив у такий спосіб його компетенцію, суд лише зобов'язав прийняти законне рішення, від прийняття якого відповідач ухиляється. Зобов'язання вчинити ту чи іншу дію, або прийняти рішення, від прийняття якого суб'єкт владних повноважень ухиляється, або приймає без належних на то підстав протиправне рішення є належним способом судового захисту прав позивача від відповідача, та у повному обсязі є гарантією дотримання захисту таких прав.
Протиправне порушення прав позивача допускається самим відповідачем, та вирішити спірне питання у інший спосіб, ніж як зобов'язати прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, не має можливості, до того ж будь-яких законодавчих обмежень для цього не встановлено. При чому, саме прийняття такого рішення є належною формою реалізації відповідачем своїх владних управлінських функцій.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку не має значення чи приймає певне рішення, що створю відповідні юридичні наслідки суб'єкт владних повноважень, в якості однією особи (одноособово посадовою особою), чи як колективний орган. Положеннями КАС України з цього приводу будь-яких обмежень не передбачено. Право позивача на звернення до суду та спосіб, у який здійснений такий захист судом першої інстанції не порушено. Положеннями ч.4 ст.105, 162 КАС України передбачена можливість вирішення вимог позивача саме у такий спосіб.
Колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст.2, 11, 159, 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерство оборони України - залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року по справі № 642/3637/17 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення, з урахуванням ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М.
Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Старосуд М.І.