10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Бондарчук В.В.
Суддя-доповідач:Охрімчук І.Г.
іменем України
"06" грудня 2017 р. Справа № 296/10530/16-а
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М.
Моніча Б.С.,
за участю секретаря судового засідання Полоневич Т.Ю.,
представника відповідача :
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "12" жовтня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції роти №1 батальйону Управління патрульної поліції у м.Житомирі лейтенант поліції Сторожука Віктора Олександровича про скасування постанови ,
В грудні 2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 10.12.2016 постановою інспектора роти № 1 батальйону УПП в м. Житомирі лейтенанта поліції Сторожука В.О, його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 255 грн.00 коп. Позивач вказує, що керуючи транспортним засобом йому раптово стало погано через тимчасове запаморочення, тому він вимушений був здійснити зупинку, в зв'язку з чим вважає оскаржену постанову протиправною, просить її скасувати.
Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 12.10.2017р. ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову за необґрунтованістю. Стягнуто із позивача на користь держави 640 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить постанову суду скасувати з підстав, наведених у скарзі. Позивач вважає, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, у постанові працівника поліції відсутні. Також, позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього судовий збір.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої норм матеріального і процесуального права, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на наступне.
Судом встанволено, що 10.12.2016 постановою інспектора роти №1 батальйону УПП в м.Житомирі Сторожука В.О. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 255 грн.00 коп. Відповідно до вказаної постанови 10.12.2016 року о 11 год.30 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем RENAULT KANGOO, державний номер НОМЕР_1 , в м. Житомирі по вул. Хлібній, 25, здійснив заїзд в зону дії знаку 5.31 (дод.1) у зв'язку з чим, порушив п.п.26.3 та 5.31 (дод.1) ПДР України.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосувати адміністративне стягнення за вищевказані правопорушення, матеріали справи містять всі належні та допустимі докази вчинення адміністративного правопорушення, таким чином доведена вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
У відповідності до п. 26.3 ПДР України у пішохідну зону в'їзд дозволяється лише транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні, а також транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, чи автомобілям (мотоколяскам), позначеним розпізнавальним знаком "Інвалід", якими керують водії-інваліди. Якщо до об'єктів, розташованих на цій території, є інші під'їзди, водії повинні користуватися лише ними.
Частиною 1 ст. 9 КУпАП України визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 12 кілометрів на годину , порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів , буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
При накладенні стягнення за скоєне адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі (ч. 2 ст. 33 КУпАП).
Положення ст.22 КУпАП встановлюють право органу (посадової особи), які уповноважені вирішувати справу, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.ч. 1-3 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Разом з цим, згідно ч. 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Крім того, даною постановою зазначено - судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Між тим, на думку колегії суддів наявність адміністративного правопорушення в діях позивача не встановлена та не доведена відповідними доказами.
Так, інспектором патрульної поліції роти №1 батальону Управління патрульної поліції у м.Житомирі Сторожуком В.О. було надано DVD диск з відеозаписом з нагрудного відео реєстратора.
Колегією суддів апеляційної інстанції в повній мірі досліджено зазначений DVD диск, наданий відповідачем. На DVD диску містяться відео файли, здійснені нагрудними відеокамерами патрульних поліції (відеореєстраторами). Проте, з даного відеозапису факт вчинення правопорушення позивачем не можливо встановити.
Диск містить відеозапис не повного розгляду інспектором справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, та накладення штрафу у розмірі 255,00 грн. за порушення п.26.3 ПДР.
Крім того, із відеозапису вбачається, що позивач заперечував проти скоєння правопорушення, не визнавав себе винним під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення. При вирішенні питання щодо вчинення правопорушення позивачем були присутні інші особи, які були не вдоволені діями позивача. Однак інспектором поліції жодного письмового пояснення у них відібрано не було.
Оцінюючи дії інспектора патрульної поліції Сторожука В.О., колегія суддів вважає зазначити, що вочевидь ним не розрізняються такі окремі стадії притягнення до відповідальності як виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Дійсно, за змістом ч.5 ст.258 КУпАП, він не був зобов'язаний складати протокол про адміністративне правопорушення. Разом з тим, він мав право це зробити. У випадку, коли особа заперечує факт вчинення правопорушення, саме протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом його вчинення, такими доказами могли бути пояснення правопорушника, свідків, рапорти працівників поліції.
При цьому не є належним доказом усне твердження працівника поліції "я бачив", озвучене правопорушнику чи припущення. Спостереження працівником поліції правопорушення може мати місце, однак воно має бути зафіксоване на матеріальному носії. Таким матеріальним носієм міг бути протокол про адміністративне правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються, рапорт або протокол та рапорт ( пояснення як самого порушника так і інших осіб).
Загалом будь-яке виявлення правопорушення, на думку суду, має завершуватися складанням матеріалів адміністративної справи. Виняток з цього правила може бути лише у випадках, якщо є 100% гарантія, що порушник не оспорює ні факту правопорушення, ні можливості накладення на нього певного виду адміністративного стягнення. Наведене випливає також з положень ст.ст.250, 268, 269, 271, 273 КУпАП.
Наведеними нормами зокрема закріплено право прокурора знайомитися з матеріалами справи для здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення, також ними закріплено аналогічне право особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Ці ж права надані захиснику, потерпілим, їх представникам, експерту.
За встановлених судом обставин, відеозаписи подій, які були надані суду під час апеляційного розгляду не є належним та допустимим доказом у справі. Більше того, сам інспектор при розгляді справи їх не переглядав і не досліджував.
Відповідно ч.2 ст.69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.ч.1, 4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З наданого відповідачем диску не вбачаються обставини порушення позивачем правил дорожнього руху, що, в свою чергу, не може свідчити про факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. В зв'язку з чим безпідставними та необґрунтованими є висновки суду про доведеність відповідачем протилежного.
У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.
Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).
Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому у скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов'язковою і має передувати такому розгляду справи.
Крім того, суд вказує, що словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення "за місцем його вчинення", яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Співставляючи вищезазначене з встановленими обставинами справи колегія суддів вважає з необхідне зазначити, що розгляд справи про адміністративне правопорушення від імені органу уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення саме інспектором чи інспекторами патрульної поліції, які виявили правопорушення, не заборонений, однак він є не бажаним.
У такому випадку істотно змінюється правовий статус відповідного суб'єкта. З особи, яка виявила правопорушення, такий інспектор фактично має перетворитися у "квазісудовий" орган, який має забезпечити правопорушнику комплекс гарантованих йому прав та розглянути справу на основі об'єктивної оцінки доказової бази. Матеріали справи свідчать, що інспектор Сторожук В.О. з функціями "квазісудового" органу при розгляді справи щодо ОСОБА_1 не справився. За загальним правилом розгляд справи починається оголошенням про те, яка справа розглядається, з'ясовується хто прибув на розгляд справи, встановлюються анкетні дані особи, яка притягається до відповідальності, роз'яснюються її права, надається можливість подати докази, заявити клопотання.
Після цього особа, яка розглядає справу, має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Керуватися попереднім спостереженням певних подій за відсутності доказової бази така особа не має права.
Це пов'язано з тим, що силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, відповідачем не доведений, оскільки будь-яких матеріалів справи та доказів відповідачами не зібрано. Навіть відеозапис (який не є належним і допустимим доказом), наданий інспектором Сторожуком В.О., не підтверджує факту здійснення заїзду позивачем в зону дії знаку 5.31 ПДР України.
Враховуючи викладене, суд першої прийшов до неправомірного висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія АР №324674, є законною та те, що відповідач здійснював свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України.
а змістом п.8 статті 23 Закону України "Про національну поліцію" поліція у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Разом з тим, це не є основною функцією цього центрального органу виконавчої влади. Головна функція поліції - служити суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (стаття 1).
Реалізація цієї функції не може полягати виключно у поставленні мети притягнення особи до відповідальності, пріоритетними є підтримання публічної безпеки і порядку, забезпечення охорони прав і свобод людини.
З цією метою Національна поліції України здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
У даній конкретній справі, за відсутності доказів вини, більш доречним було б витрачання часу на заходи превентивної та профілактичної роботи. Натомість працівниками поліції вчинені дії, які були явно сумнівними з юридичної точки зору, виглядали небезсторонньо (упереджено), недобросовісно, нерозсудливо, без дотриманням принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
З приводу вимог апеляційної скарги в частині, що стосується стягнення з позивача судового збору, слід вказати наступне.
Так, питання справляння судового збору, крім Закону України "Про судовий збір" регулюється іншим законодавством. Зокрема, відповідно до частини 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив, як вже зазначалось, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Законом України "Про судовий збір" такі особи не віднесені до кола суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання адміністративного позову, а позови з таким предметом не належать до об'єктів, за подання яких судовий збір не справляється.
Разом із цим, такий припис частини 4 статті 288 КУпАП не вступає в колізію з положеннями статті 5 Закону України "Про судовий збір", якою визначено пільги щодо сплати судового збору, оскільки коло вимог і осіб, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним. Тобто, положення частини 4 статті 288 КУпАП, є відповідною нормою, яка також регулює питання щодо звільнення від сплати коштів при оскаржені постанови про адмінправопорушення, що узгоджується з положеннями ст.87 КАС України, якою встановлено, що звільнення від сплати встановлюються законом.
Колегія суддів зазначає, що цей Закон не містить застережень про те, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечать йому. Отже, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції була надана неналежна оцінка нормам матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело також до неправильного вирішення питання про стягнення з позивача на користь держави судового збору.
В зв'язку з чим, постанова суду в частині вирішення питання судових витрат також підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог та скарги.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "12" жовтня 2017 р. скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.
Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора роти №1 батальйону УПП в м. Житомирі Сторожука В.О. від 10.12.2016 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення штрафу штрафу в сумі 255 грн.00 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя І.Г. Охрімчук
судді: М.М. Капустинський
Б.С. Моніч
Повний текст cудового рішення виготовлено "07" грудня 2017 р.