06 грудня 2017 р. Справа № 815/677/17
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Градовського Ю.М.
- Кравченка К. В.
при секретарі - Діденко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати наказ № 6 від 11.01.2017 року;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області - задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано наказ № 6 від 11.01.2017 року.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити документи для вирішення питання про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що в грудні 2015 р. позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні.
22.03.2016 р. позивач отримав Повідомлення №5/1-104/1 від 17.03.2016р про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу № 52 від 17.03.2015 р. у відповідності з яким на підставі п.6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМСУ в Одеській області було оскаржено до Одеського окружного адміністративного суду та постановою від 19.04.2016 року по справі 815/1391/16 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, позов задоволено частково, скасовано наказ № 52 від 17.03.2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Відповідача повторно розглянути заяву про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
03.11.2016 року Одеський апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишив без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду - залишено без змін. Рішення по справі набрало законної сили 03.11.2016 року.
18.01.2017 р. позивач повторно отримав повідомлення видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області за № 3 від 11.01.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу № 6 від 11.01.2017 року.
Не погоджуючись із Наказом ГУ ДМС України в Одеській області № 6 від 11.01.2017 року, позивач з даним позовом звернувся до суду.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що формальне ставлення відповідача до перевірки наведених заявником обставин призвело до прийняття неправомірного рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Судом першої інстанції враховано, що постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі 815/1391/16, яке набрало законної сили, вже було визнано неправомірним та скасовано наказ № 52 від 17.03.2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та було зобов'язано відповідача повторно розглянути питання про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI (далі - Закон №3671), згідно з п.1 та п.13 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до ч.1 та ч.7 ст.7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч.1 ст.8 Закону №3671).
За змістом частин 4, 6, 7 ст.8 Закону №3671 рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Згідно із частинами 1, 2, 5 ст.12 Закону №3671 рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Як вбачається із матеріалів особової справи позивача №2015OD0388, під час проведення співбесід з працівником міграційної служби позивач повідомляв про обставини, які викликають у нього побоювання стати жертвою переслідувань в разі його повернення до Сирії, проте Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином не досліджено та не проаналізовано повідомлену ним в заяві про надання статусу біженця, анкеті особи, яка звернулася за наданням статусу біженця, та протоколі співбесіди від 11.01.2017р. інформацію.
Так, під час прийняття рішення органом міграційної служби не було досліджено політичний аспект обґрунтованості побоювань позивача та не було звернено увагу на етнічну приналежність та віросповідання позивача.
Доводи апелянта, що заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто в ній міститься завідомо неправдоподібна інформація та ознаки зловживання процедурою, спростовуються інформацією по країні походження позивача.
Судом встановлено, що на території Сирійської Арабської Республіки продовжується запеклий внутрішній збройний конфлікт, що підтверджується, зокрема, висновками: Контактного інформаційно-аналітичного центру з моніторингу міграційних процесів Державної міграційної служби України в "Оперативний звіт моніторингу міграційних процесів".
Отже, зазначена інформація свідчить про об'єктивні побоювання Позивача стосовно повернення до країни походження.
Також, розбіжності, які виявлені відповідачем під час співбесіди з позивачем не можуть свідчити про беззаперечну відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .
Що стосується тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на значну тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження.
Тобто, Законом передбачені дві ситуації:
- коли особа внаслідок загрози змушена була прибути в Україну;
- під час перебування особи в Україні в її країні походження виникла загроза для її життя чи безпеки й особа змушена залишитися в Україні внаслідок такої загрози.
Керівництво Управління Верховного Комісару ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) встановило (мовою оригіналу): "ст. 94. Требование, чтобы лицо находилось вне пределов своей страны для того чтобы называться беженцем, не означает, что это лицо должно обязательно покинуть ее нелегально или даже из-за вполне обоснованных опасений. Оно может решить попросить статус беженца после пребывания какого-то времени за границей. Лицо, которое не было беженцем в момент отъезда из страны, но которое становится беженцем позднее, называется беженцем "на месте". Лицо становится беженцем "на месте" из-за обстоятельств, возникших в стране его происхождения во время его отсутствия. Дипломаты и другие официальные лица, работающие за рубежом, военнопленные, студенты, рабочие-мигранты и другие лица обращались за статусом беженца во время их проживания за границей и были признаны таковыми".
Таким чином, із викладеного можливо дійти висновку, що у позивача, незважаючи на його нелегальне перебування на території України, є передбачене законодавством право звернутися з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в країні його походження, після його виїзду, почалися військові дії пов'язані з насиллям та вбивством мирного населення, яке засуджено світовою спільнотою.
Крім того, слід підкреслити, що у цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині скасування оскаржуваного рішення.
З урахуванням того, що ГУ ДМС України в Одеській області повторно відмовлено позивачеві у задоволенні його заяви про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, при цьому відмова у прийнятті заяви про оформлення документів, що викладена в оскаржуваному наказі, прийнята за наслідками виконання судового рішення, колегія суддів вважає, що з метою захисту порушеного права позивача суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача оформити документи для вирішення питання про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тим самим гарантував останньому поновлення його порушених прав.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані всі обставини справи, їм надано правильну юридичну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено. Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: К. В. Кравченко