Справа: № 810/273/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
07 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О.. Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Волощук Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_5 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає протиправним рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним укладеного нею договору банківського вкладу, а також протиправною бездіяльність щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки вказане суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує право на отримання гарантованої суми вкладу.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2017 року задоволено вказаний позов частково. Визнано протиправним та скасувати пункт 1 рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" Кадирова Владислава Володимировича, що оформлено наказом «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемними правочинів (договорів) за вкладними операціями» № 813 від 16.09.2015 року в частині про застосування наслідків нікчемності Договору банківського вкладу № 005-28013-250215 від 25.02.2015 року, який наведено у Додатку № 1 до цього Наказу. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" Кадирова Владислава Володимировича включити ОСОБА_5 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та додаткову інформацію про неї для внесення її даних до Загального Реєстру вкладників ПАТ «Дельта Банк», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.
Розглянувши доводи Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
25.02.2015 року між ОСОБА_5 (вкладник) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (банк) було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» № 005-28013-250215 (у доларах США).
Відповідно до п. 1.3 вказаного договору, його предметом є розміщення вкладником в банку строкового вкладу в доларах США строком по 27.03.2015 року включно.
Згідно з п. 1.2. договору сума вкладу становить 4000 доларів США. Внесення грошових коштів в сумі 4000 доларів США підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті, для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 46468278 від 25.02.2015 року.
Відповідно до пункту 1.10 договорів банківського вкладу у разі закінчення строку залучення вкладу вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням електронних платіжних засобів, відкритих в установі банку.
Згідно з додатковою угодою № 1 до цього договору сторони домовились викласти пункт 1.8 договору у наступній редакції: « 1.8. Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого у банку, або шляхом перерахування з відкритого у банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», а саме: провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.
В подальшому, з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «Дельта Банк», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03.08.2015 року № 147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до 02.10.2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. до 02.10.2015 року включно.
У зв'язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» нікчемних правочинів, а саме договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між ПАТ «Дельта Банк» та фізичними особами - клієнтами Банку після 16.01.2015 року включно, за якими кошти були зараховані за такими договорами від інших фізичних осіб, та операції за якими призвели до збільшення гарантованої суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, тимчасовою адміністрацією наказ від 16.09.2015 року № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями».
Відповідно до пункту 1 цього Наказу було вирішено застосувати наслідки нікчемності Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування фізичних осіб», та перелік яких наведено в Додатку № 1 до цього Наказу.
02.10.2015 року постановою Правління НБУ № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року № 181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
З матеріалів справи вбачається, що на офіційному сайті Фонду було розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам ПАТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (не залежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08 жовтня 2015 року.
За наведених обставин, позивач звернулась до банку-агента для отримання грошових коштів за вкладом. Водночас, ОСОБА_5 повідомлими, що дані про її особу відсутні в реєстрі вкладників ПАТ «Дельта Банк».
У відповідь на звернення представника позивача листом вих. № 2/01-17/52 від 06.01.2016 року їй було повідомлено про нікчемність правочину-договору банківського вкладу (депозиту) № 005-28013-250215 на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У вказаному листі також вказано, що повідомлення про нікчемність договору було направлено на її адресу.
Позивач вважає, що відповідачем було не дотримано вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та порушено її право на отримання гарантованої суми вкладу, у зв'язку з чим позивач зверулася з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Частиною четвертою вказаної норми визначено перелік обставин, за наявності яких Фонд не відшкодовує кошти.
Таким чином, після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» гарантує повернення кожному вкладнику банку суми відшкодування коштів за вкладом, у тому за договором банківського вкладу (депозиту), у межах 200000,00 грн. Відмовлено у відшкодуванні коштів за вкладом може бути лише за наявності підстав, передбачених частиною 4 статті 26 Закону.
За правилами частин 1-3 статті 27 Закону передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку рахунків вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з частиною 5 вказаної норми протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Частина 6 статті 27 Закону визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
Інформація про рахунок вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.
Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про рахунки вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_5 не включено до переліку рахунків вкладників у зв'язку із визнанням нікчемним договору банківського вкладу, на підставі норм пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки кошти на вкладний рахунок позивача надійшли внаслідок так званого «дроблення» вкладу інших клієнтів банку, що є порушенням вимог договору банківського вкладу та пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», та вимог постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» в частині заборони проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб за рахунок Фонду.
Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття Комісією рішення про наявність ознак нікчемності правочинів (договорів) укладених після 16.01.2016 року, в тому числі і між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», слугували наступні обставини.
В ході проведення перевірки Комісією було встановлено, що дії певних фізичних осіб щодо перерахування з власних поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в АТ «Дельта Банк», були зумовлені тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів - ініціаторів операцій на момент здійснення операції перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом та відповідно, з огляду на незадовільний стан платіжної дисципліни АТ «Дельта Банк», для таких клієнтів існували ризики щодо незадоволення кредиторських вимог в результаті ліквідації АТ «Дельта Банк» та реалізації його майна.
Таким чином, на думку Комісії, вказані фізичні особи - платники ініціювали перерахування зі поточних та вкладних рахунків на вклади (депозити) певної кількості інших фізичних осіб грошових коштів у розмірі, що є необхідним для подальшого відшкодування коштів Фондом ініціатору переказу та/або отримувачу переказу.
В Протоколі Комісією також зазначено, що клієнти - ініціатори перерахування коштів, були кредиторами АТ «Дельта Банк» за відповідними договорами банківських вкладів та/або договорами банківських рахунків.
Зазначені операції із перерахування грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, відкриті в Банку, були здійснені в період дії Постанови НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 року віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, тобто в період, коли Банку було заборонено проведення будь-яких операцій за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами осіб Фондом.
З огляду на ту обставину, що керівників структурних підрозділів Банку було повідомлено про обмеження на здійснення певних операцій, лише 15.01.2015 року, Комісія дійшла висновку, що укладання між Банком та фізичними особами після 16.01.2015 року договорів банківського вкладу, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні фізичних осіб, які є кредиторами Банку, та які не могли розраховувати на відшкодування коштів за рахунок Фонду з огляду на перевищення залишків на рахунках граничної суми відшкодування мало наслідком надання Банком кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами. При цьому така перевага полягала у можливості отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб.
Разом з цим, Комісією також зазначено, що переважна більшість укладених Договорів банківського вкладу (депозиту) містить умову, що зарахування Вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку. При цьому, пунктом 5.11. Правил банківського обслуговування фізичних осіб у акціонерному товаристві «Дельта Банк» затверджених Рішенням ради Директорів АТ «Дельта Банк» Протоколом № 14 від 20.03.2013 року (з відповідними змінами) зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для Вкладника від третьої не допускається. Проте, фактично ж кошти вносилися третіми особами, що є порушенням умов Договору та Правил, що є публічними.
Судом першої інстанції було встановлено, що саме на підставі вказаних висновків Комісії Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Дельта Банк» було прийнято наказ «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемними правочинів (договорів) за вкладними операціями» № 813 від 16.09.2015 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійності, з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту пункту 5.5. розділу 5 Правил банківського обслуговування фізичних осібу ПАТ «Дельта Банк», затверджених рішенням ради Директорів АТ «Дельта Банк» від 20.03.2013 року зі змінами та доповненнями від 14.01.2015 року, зарахування/внесення Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку чи в іншій банківській установі на території України, або готівкою через касу Банку, іншої банківської установи на території України чи касу відділення УДППЗ «Укрпошта» (якщо інше не передбачено умовами відповідного депозитного Продукту Банку та/або Договором банківського вкладу (депозиту)) в день укладання Сторонами відповідного Договору банківського вкладу (депозиту) або протягом іншого строку, визначеного у відповідному Договорі банківського вкладу (депозиту) з урахуванням умов відповідного депозитного Продукту Банку.
Водночас, зі змісту наявного в матеріалах справи листа заступника Голови Ради Директорів ПАТ «Дельта Банк» від 08.12.2014 року «Щодо здійснення переказів між рахунками фізичних осіб-резидентів у ПЗ CashDesk» судом першої інстанції було встановлено, що за допомогою сервісу ПЗ CashDesk є можливість здійснювати переказ коштів в національній та іноземній валютах з поточних рахунків 2620 ІВ фізичних осіб-резидентів та вкладні (депозитні) рахунки третіх фізичних осіб-резидентів, що відкриті в АТ «Дельта Банк», в разі, якщо валюта поточного рахунку, з якого здійснюється переказ співпадає з валютою вкладного (депозитного) рахунку, на який здійснюється переказ.
Крім того, відповідно до приписів абз. 2 п. 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 492 на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок.
Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Інструкції умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.
Разом з цим, як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до змісту додаткової угоди № 1 до Договору № 005-28013 від 25.02.2015 року, сторони узгодили, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого у банку, або шляхом перерахування з відкритого у банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору».
Таким чином, посилання відповідача на порушення при укладанні договору банківського вкладу пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» в частині заборони перерахування на вкладний рахунок коштів третьої особою, та вимог постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» в частині заборони проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб за рахунок Фонду, не приймаються до уваги оскільки: 1) згідно з додатковими угодами до договорів банківського вкладу сторони домовились, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього договору, не застосовуються; 2) відповідачем не надано суду тексту постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» та не доведено, що укладення договору банківського вкладу суперечить її нормам.
Крім того, за визначенням статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути лише кошти, внесені безпосередньо вкладником та в статті 2 передбачає, що кошти, які надійшли для вкладника, вважаються вкладом.
Отже, з наведеного вбачається, що зарахування вкладу в іноземній валюті на депозитний рахунок (відкритий в АТ «Дельта Банк») резидента ОСОБА_5 з поточного рахунку (відкритого в АТ «Дельта Банк») резидента ОСОБА_8 було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відносно висновків Комісії про те, що операції із перерахування грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, відкриті у банку, були здійснені в період дії Постанови Національного Банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, зазначена постанова містить відмітку про віднесення її до документів банківської таємниці. При цьому, матеріали справи не містять доказів доведення до відома позивача по справі відомостей про наявність Постанови Національного Банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року якою, зокрема, банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.
Отже, позивач, набувши на законних підставах статусу вкладника в розумінні ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не має нести відповідальність за недотримання керівництвом відповідного підрозділу банку відомчих актів.
При цьому, відповідач у запереченнях на адміністративний позов вказує про те, що внаслідок внаслідок не здійснення Головою Ради Директорів Банку вчасного підписання наказу, яким мали бути обмежені операції по перерахуванню коштів з рахунків фізичних осіб на рахунки інших фізичних осіб, клієнти Банку - фізичні особи мали нічим не обмежену можливість здійснювати перерахування з власних вкладних (депозитних) рахунків та поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки та/або поточні (в тому числі карткові) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в AT «Дельта Банк».
Разом з цим, договір банківського вкладу (депозиту) № 005-28013 від 25.02.2015 року не було визнано недійсним у встановленому законом порядку, зокрема, на тій підставі що станом на момент його укладення Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вказані доводи суб'єкта владних повноважень є безпідставними та необгрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність твердження Уповноваженої особи про нікчемність договорів банківського вкладу, у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок «дроблення» іншого вкладу, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунку позивача грошових коштів у розмірі відповідачем не заперечується.
Разом з цим, безпідставним також є посилання Уповноваженої особи на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як підставу для визнання договору № 005-28013-250215 недійсним, оскільки відповідно до цього пункту можливо вважати нікчемним правочин, якщо умови договору передбачають переваги (пільги), які не передбачені законодавством та документами банку. Водночас, договір банківського вкладу (депозиту) № 005-28013-250215 від 25.02.2015 року не передбачає жодних пільг (переваг) для ОСОБА_5, які б не були передбачені законодавством чи внутрішніми документами банку. Це є цілком стандартний договір банку з клієнтом.
Право на отримання відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів передбачене статтею 26 та статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для всіх вкладників банків фізичних осіб, а тому неможливо стверджувати, що це є пільгою (перевагою), наданою окремому кредитору.
За таких обставин відсутні підстави нікчемності правочину з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отже, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено, що умови укладеного позивачем договору банківського вкладу передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання переваг позивачу чи кредиторам банку переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, при цьому позивач є вкладником, а не кредитором ПАТ «Дельта Банк».
Колегія суддів також звертає увагу, що за визначенням, яке міститься в статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
У свою чергу, відповідно до Наказу № 836 від 22.09.2015 року, яким було внесено зміни до Наказу № 813 від 16.09.2015 року наслідки нікчемності договору № 005-28013-250215 від 25.02.2015 року в частині повернення коштів платнику, який перерахував кошти на вклад за цим договором не були застосовані відповідачем.
Зі змісту протоколу засідання Комісії від 22.09.2015 року судом першої інстанції встановлено, що наслідки нікчемності договорів банківського вкладу не застосовуються зокрема на тій підставі, що в разі прийняття судом рішення на користь клієнта і зобов'яже Банк включити такого отримувача в перелік вкладників, може мати місце подвійна виплата коштів (тобто, клієнту-платнику буде виплачено Фондом в рахунок коштів, які повернуті внаслідок реституції, отримувачу буде виплачено Фондом в рахунок рішення суду).
Таким чином, наслідки нікчемності правочину не були застосовані уповноваженою особою Фонду до договір банківського вкладу (депозиту) № 005-28013-250215 від 25.02.2015 року, оскільки останнім не виключалась можливість прийняття судом рішення на користь клієнта та зобов'яння включити такого отримувача в перелік вкладників.
При цьому, відповідачем не наведено у встановленому законом порядку, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу укладеного між позивачем та АТ «Дельта Банк» 25.02.2015 року. Крім того, відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Разом з цим, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Проте, відповідного судового рішення про визнання недійсним зазначеного договору банківського вкладу, матеріали справи не містять та про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.
За наведених обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що пункт 1 Наказу «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемними правочинів (договорів) за вкладними операціями» № 813 від 16.09.2015 року в частині про застосування наслідків нікчемності Договору банківського вкладу № 005-28013-250215 від 25.02.2015 року, який наведено у Додатку №1 до цього Наказу є таким, що не відповідає фактичним обставинам та не ґрунтується на вимогах законодавства, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не включення ОСОБА_5 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу № 005-28013-250215 від 25.02.2015, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана позовна вимога задоволенню не підлягає з таких підстав.
Бездіяльність - певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов'язків згідно із законодавством України.
При цьому, до моменту прийняття даного судового рішення підстави у відповідача для включення ОСОБА_5 до Переліку рахунків вкладників були відсутні у зв'язку з наявністю рішення (наказу № 813 від 16.09.2015 року) про визнання Договору банківського вкладу № 005-28013-250215 від 25.02.2015 року нікчемним.
Водночас, на даний час, з урахуванням тієї обставини, що судом було визнано протиправними висновки та рішення про нікчемність Договору банківського вкладу № 005-28013-250215 від 25.02.2015 року, підстав для невключення ОСОБА_5 до переліку рахунків вкладників ПАТ «Дельта Банк» які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за договорами банківського вкладу не існує.
При цьому, наявні в матеріалах справи документи безумовно свідчать про наявність підстав для включення позивача до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
У свою чергу, якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. При цьому, Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про рахунки вкладників, зокрема щодо збільшення кількості рахунків вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
З огляду на зазначене, та з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, а також не допущення порушення його прав в подальшому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язання Уповноваженої особи включити позивача до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, за договорами банківського вкладу та зобов'язати відповідача подати додаткову інформацію про ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що дана справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з частиною 2 статті 124 Основного Закону юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частинами 1,2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України, про що зазначено в пункті 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів".
При цьому щодо правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14, суд зауважує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Згідно з частиною 1 статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Керуючись наданим правом, суд зазначає наступне.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд України, з посиланням на позицію, викладену раніше у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15), вказав, що "виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність", пункту шостого статті 2 Закону №4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При цьому абзацом другим частини другої статті 215 ЦК передбачено, що у випадках, встановлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним.
За таких обставин, на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства".
При цьому, у зазначеній постанові Верховним судом України не наведений чіткий аналіз законодавства або міркування колегії, з яких вона дійшла такої думки, у зв'язку з чим суд змушений звернутися до постанови, цитованої у цьому рішенні.
Так, в постанові від 16.02.2016, посилання на яку міститься в постанові від 15.06.2016, Верховний Суд України зазначив наступне:
"Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, статтею 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів".
Отже, у наведеній постанові Верховним Судом України процитовані три статті Законів України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про банки і банківську діяльність" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та не зазначено при цьому, які ж норми цих статей свідчать про приватно-правовий характер спору по оскарженню рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по невключенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошових вимог Управління ПФУ.
До того ж, наведена у цій постанові стаття 2 Закону №2343 лише визначає законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство, у той час як спірні правовідносин виникли не через порушення господарським судом справи про банкрутство банківської установи, а через ліквідацію банку внаслідок визнання його неплатоспроможним та відкликання банківської ліцензії, що не є тотожними процедурами, оскільки в останньому випадку банк виводиться з ринку та припиняється як юридична особа внаслідок здійснення Правлінням Національного банку України своїх повноважень.
У той же час, з аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом" учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Всі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасниками певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник.
Разом із тим, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банка-боржника.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки.
Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вирішує виключно Фонд. Отже, правовідносини між Фондом та вкладниками не породжують прав та обов'язків для банку.
Відтак, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участі банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам.
Водночас, відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
У свою чергу, згідно із частиною першою статті 4 цього ж Закону Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Серед таких функцій є здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.
Наведене свідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.
В свою чергу, згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Враховуючи викладене, Фонд є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
В свою чергу, згідно з пунктом першим частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Отже, за своїм характером спір між уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і вкладниками банку щодо включення відповідних фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, є публічно-правовим, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Зважаючи на таке, до цих спорів немає підстав застосовувати приписи статті 12 ГПК України та поширювати на такі спори юрисдикцію господарських судів.
До того ж, згідно із зазначеною нормою, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство (пункт 2 частини першої статті 12 ГПК України) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (пункт 7 частини першої цієї ж статті).
При цьому, пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України містить чіткі ознаки спорів, які належать до юрисдикції господарських судів. Це справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Отже, підвідомчі господарським судам саме спори з майновими вимогами саме до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство.
Суд зазначає, що обов'язковою кваліфікуючою ознакою господарського спору є те, що позовні вимоги пред'являються саме до боржника.
Натомість, у випадку зі спорами між вкладниками та Фондом позов пред'являється не до банка-боржника, а до Фонду, який за будь-яких обставин не може ототожнюватися із боржником, щодо якого порушено справу про банкрутство. Адже Фонд хоча і є боржником перед фізичними особами-вкладниками, проте в жодному разі не є тим боржником, щодо якого триває ліквідаційна процедура.
Таким чином, буквальне тлумачення статті 12 ГПК України свідчить про те, що відповідні норми не поширюються на спори між вкладниками та Фондом.
Відповідно, щодо цих публічно-правових спорів не встановлено жодного іншого порядку судового провадження, ніж в адміністративних судах.
На підставі цього, суд вважає непереконливими посилання ВСУ на статтю 2 КАС України як обґрунтування того, що відповідні публічно-правові спори мають іншу судову юрисдикцію, зокрема, господарську.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для поширення юрисдикції господарських судів на спори між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб (або їх рахунків), які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду.
Ці спори є публічно-правовими, виникають з приводу здійснення Фондом своїх владних управлінських функцій стосовно організації виплати вкладникам відшкодування, і стосовно цих спорів немає іншого порядку судового провадження, ніж провадження в адміністративних судах. Отже, на такі спори поширюється юрисдикція виключно адміністративних судів.
Крім того, у даному випадку суд також вважає за доцільне звернути увагу на ухвалу Верховного Суду України від 20.09.2016 у справі №819/2132/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 61558656), в якій ВСУ зауважив, що його правову позицію, висловлену в постанові від 15.06.2016, не слід поширювати на справи про оскарження наказів Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання нікчемними правочинів, визнання протиправною бездіяльності Уповноважених осіб по невключенню інформації про фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та спонукання Уповноважених осіб надати до Фонду додаткову інформацію про фізичних осіб як вкладників.
Доводи Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
В.Е. Мацедонська
Повний текст виготовлено 07.12.2017 року.