Справа: № 825/1581/17 Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
07 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О.. Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Волощук Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання бездіяльності неправомірною та скасування податкової вимоги, -
ОСОБА_3 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання бездіяльності неправомірною та скасування податкової вимоги. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає спірну податкову вимогу від 11.08.2016 року № 1699-17 з визначеним податковим боргом у цій сумі до узгодження податкового боргу неправомірною, а тому податкова вимога підлягає скасуванню, а бездіяльність відповідача щодо її не скасування визнанню неправомірною.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задовольнити позов.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.
Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
ОСОБА_3 29.04.2016 року подано звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, у якій в графі 3 рядку 10.9 «Інші доходи» зазначила суму 967378,18 грн., а з неї в графах 6,7 нарахувала суму податку на доходи фізичних осіб у розмірі 192866,64 грн. та військового збору у розмірі 14510,67 грн.
На підставі вказаної декларації відповідачем 11.08.2016 року була сформована та надіслана на адресу позивача податкова вимога від 11.08.2016 року № 1699-17 на загальну суму 207377, 31 грн (а.с. 12).
01.02.2017 року та 08.02.2017 року позивачем з урахуванням допущених помилок у заповнені звітної податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік до контролюючого органу були надіслані уточнюючі податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік (а.с. 46, 47).
У уточнюючій податковій декларації про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2015 рік від 01.02.2017 року зазначено загальну суму доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу - 975326,18 грн., з них інші доходи - 967378,18 грн.
У уточнюючій податковій декларації про майновий стан і доходи за звітний (податковий) період 2015 рік від 13.02.2017 року зазначено загальну суму доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу - 266566,95 грн., з них інші доходи (додаткове благо) - 258618,95 грн. та визначено суми доходів що підлягають сплаті самостійно: податку на доходи фізичних осіб - 51114,79 грн., військовий збір - 3879,28 грн.
За змістом акту перевірки від 03 березня 2017 року № 01/25-22-13-01-14 висновки податкового органу стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що в уточнюючій декларації від 01 лютого 2017 року позивачем зазначено, зокрема, в графі 3 рядка 10.9 "інші доходи" - суму 967378,18 грн. та визначено суми, що підлягають сплаті самостійно: податку на доходи фізичних осіб - 51114,79 грн. (графа 6 рядка 10.9, графа 6 рядка 10). військового збору - 3879,28 грн. (графа 7 рядка 10.9, графа 7 рядка 10). Однак, ОСОБА_3 невірно визначена сума податку на доходи фізичних осіб, що призвело до її заниження в сумі 141277,30 грн. та порушення п. 167.1 ст. 167 ПК України; сума військового збору, що призвело до її заниження в сумі 10489,02 грн. та порушення пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 р. XX ПК України та розділ III Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 року № 859.
Також, встановлено, що податковим органом проведено камеральну перевірку уточнюючої податкової декларації від 01.02.2017 року № 1700029958 про майновий стан і доходи позивача ОСОБА_3 за 2015 рік.
За результатами перевірки складено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 03.03.2017 року № 01/25-22-13-01-14 (а.с. 48-50).
На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у Чернігівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.03.2017 року № 0001511301, яким позивачу за порушення п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України та розділу ІІІ Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 року № 859, нараховано грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 141277,30 грн. та № 0001521301, яким позивачу за порушення пп. 1.3 п. 16 № підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та розділу ІІІ Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 Міністерства фінансів України від 02.10.2015 року № 859, нараховане грошове зобов'язання з військового збору в сумі 10489,02 грн (а.с. 83, 84).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 по справі № 825/599/17 ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог відмолено, податкові повідомлення-рішення від 27.03.2017 року № 0001511301 та № 0001521301 визнані правомірними, та встановлено, що порушення ОСОБА_3, викладені в акті про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 03.03.2017 року № 01/25-22-13-01-14 призвели до заниження грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 141277,30 грн. та військового збору в сумі 10489,02 грн, у зв'язку з тим, що позивачем у уточнюючій декларації від 01.02.2017 року невірно була визначена сума податку на доходи фізичних осіб та сума військового збору (а.с. 9-11).
Позивач, вважаючи, що сума зобов'язання визначена у податковій вимозі від 11.08.2016 року № 1699-17 є неузгодженою, зверулася з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Позивач у відповідності до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України є платником податків та згідно п. п. 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 цього Кодексу зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 46.1. статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
У відповідності до статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Податковим кодексом України строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
У зв'язку з набранням чинності з 01.01.2015 року норми Закону України від 28 грудня 2014 року № 71 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" щодо поширення на фізичних осіб порядку оподаткування доходів військовим збором, за результатами 2015 року фізичні особи визначають податкові зобов'язання як з податку на доходи фізичних осіб, так і з військового збору.
З цією метою з 01 січня 2016 року введено в дію нову декларацію, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 року за № 859 "Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи".
Нова декларація про майновий стан і доходи передбачає визначення категорії, до якої відноситься платник податків (рядок 8 розділу І декларації): громадянин; особа, яка проводить незалежну професійну діяльність; підприємець (крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування).
Якщо, платник вказує категорію платника проставляючи позначку «Х» в клітинці „громадянин", граничний термін подання декларації про майновий стан і доходи для таких осіб 30 квітня 2016 року, а термін сплати податку на доходи фізичних осіб до 1 серпня 2016 року (останній день сплати 30 липня 2016 року).
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем 29.04.2017 подано звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, у якій в графі 3 рядку 10.9 «Інші доходи» зазначив суму 967378,18 грн., а з неї в графах 6,7 нарахував суму податку на доходи фізичних осіб у розмірі 192866,64 грн. та військового збору у розмірі 14510,67 грн.
Згідно із п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 у строк вставлений Податковим кодексом України, не сплатила суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, а отже, у відповідності до пункту 54.1 статті 54 та пункту 57.1 статті 57 ПК України, така сума податкового зобов'язання вважається узгодженою та є податковим боргом.
Пунктами 59.1, 59.3, 59.5 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Пунктом 59.4. статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
На виконання вказаних норм контролюючим органом за податковою адресою позивача було надіслано податкову вимогу від 11.08.2016 року № 1699-17, але вона повернулась відділом поштового зав'язку до податкового органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується копією конверта (а.с. 12).
У відповідності до підпункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Щодо тверджень представника позивача про подання уточнюючих розрахунків колегія суддів зауважує на наступне.
У відповідності до пункту 50.1. статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Користуючись своїм правом та з урахуванням допущених помилок у заповнені звітної податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік позивачем до контролюючого органу були надіслані уточнюючі податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік від 01.02.2017 року зазначено загальну суму доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу - 975326,18 грн., з них інші доходи - 967378,18 грн. та від 13.02.2017 зазначено загальну суму доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу - 266566,95 грн., з них інші доходи (додаткове благо) - 258618,95 грн. та визначено суми доходів що підлягають сплаті самостійно: податку на доходи фізичних осіб - 51114,79 грн., військовий збір - 3879,28 грн. (а.с. 46, 47).
Відповідності до пункту 50.3. статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.
Судом першої інстанції було встановлено, що працівниками Головного управління ДФС у Чернігівській області та Чернігівської ОДПІ Головного управління ДФС у Чернігівській області проведено камеральну перевірку уточнюючої податкової декларації від 01.02.2017 року № 1700029958 про майновий стан і доходи позивача ОСОБА_3 за 2015 рік, за результатами якої складено акт від 03.03.2017 року № 01/25-22-13-01-14 (а.с. 48-50).
На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Чернігівській області винесені податкові повідомлення-рішення від 27.03.2017 року № 0001511301, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 141277,30 грн. та № 0001521301, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з військового збору в сумі 10489,02 грн.
У відповідності до пункту 56.18. статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач оскаржила вказані податкові повідомлення-рішення у судовому порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 по справі № 825/599/17 ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог відмовлено, податкові повідомлення-рішення від 27.03.2017 року № 0001511301 та № 0001521301, в яких відображена сума податкового зобов'язання, визначеного у оскаржуваній податковій вимозі, визнані правомірними.
Вказаною постановою, також встановлено, що порушення ОСОБА_3, викладені в акті про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи від 03.03.2017 року № 01/25-22-13-01-14, призвели до заниження грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 141277,30 грн. та військового збору в сумі 10489,02 грн, у зв'язку з тим, що позивачем у уточнюючій декларації від 01.02.2017 року невірно було визначені суми вказаних податків (а.с. 9-11).
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
Обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у відповідності до ст. 72 КАС України, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці факти.
Податковим законодавством передбачене відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги.
Так, згідно із пунктом 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:
60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;
60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу;
60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;
60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;
60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Зокрема, пунктом 60.1.4 статті 60 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Отже, в даному випадку рішенням суду апеляційної інстанції податкові повідомлення-рішення про визначення ОСОБА_3 податкового зобов'язанням не скасовані, а також, підтверджена сума податкового боргу в сумі 207377,31 грн., визначена у податковій вимозі від 11.08.2016 року № 1699-17.
Рішення суду, яке б скасовувало сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі, позивачем до суду не надано.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має податковий борг по податку з доходів фізичних осіб в сумі 193866,64 грн. та по військовому збору в сумі 14510,67 грн. внаслідок несплати узгодженого податкового зобов'язання.
Вказана заборгованість на загальну суму 207377,31 грн.: по податку з доходів фізичних осіб в сумі 193866,64 грн., за кодом бюджетної класифікації 11010500, по військовому збору в сумі 14510,67 грн., за кодом бюджетної класифікації 11011000, обліковується за позивачем з 31.07.2017 року, останнього дня добровільної сплати платником податків узгодженого зобов'язання, що підтверджується витягом з облікової кратки платника податків ОСОБА_3 (а.с. 100-101, 102).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування податкової вимоги від 11.08.2016 року № 1699-17 задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності ГУ ДФС у Чернігівській області щодо не скасування податкової вимоги від 11.08.2016 року № 1699-17, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У відповідності до статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Не підлягає адміністративному оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Отже, контролюючий орган не може скасувати прийняті ним рішення без їх оскарження в адміністративному або судовому порядку.
Тобто, вимога позивача про бездіяльність податкового органу щодо не скасування оскаржуваної вимоги є передчасною, оскільки тільки у даній справі вирішувалося питання про правомірність оскаржуваної податкової вимоги та відсутності підстав для її скасування.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
В.Е. Мацедонська
Повний текст виготовлено 07.12.2017 року.