24.11.2017 Справа №607/10916/17
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі
головуючого судді Сливка Л.М.,
за участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності,-
позивач ОСОБА_1 звернувся в суду із вказаною позовною заявою до відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3 У ній просить визнати за ним право власності на 2/3 частини квартири що по АДРЕСА_2 та по 1/6 за кожним із відповідачів. В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що його дружина - ОСОБА_4 була членом кооперативу, сплатила пайовий внесок та отримала зазначену квартиру. Правовстановлюючий документ на це помешкання остання не отримала. ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона померла. Оскільки вказане майно було набуте під час шлюбу то він має право на ? його частину. Окрім цього, спадкоємцями першої черги є він, та їх спільні з померлою діти - відповідачі. Усі вони прийняли спадщину після дружити та матері, оскільки на момент її смерті проживали разом з нею. Звернувшись до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину їм було відмовлено, оскільки на вказану квартиру відсутні правовстановлюючі документи, що і змусило його звернутись до суду.
В судове засідання позивач не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій також зазначає, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
В судове засідання відповідачі також не з'явились. Представник кожного із них - ОСОБА_6 подала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, у якій також зазначає, що позовні вимоги визнає та проти їх задоволення не заперечує.
Суд, всесторонньо, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі, вважає, що позов слід задовольнити частково з огляду на таке:
31 грудня 1975 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб. У зв'язку з вказаним остання змінила прізвище на ОСОБА_1. Дані обставини підтверджуються фотокопією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 31 грудня 1975 року, виданого Великогаївською сільською радою Тернопільського району.
16 квітня 1985 року ОСОБА_7, сім'я якої складалась з 4 чоловік (ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_2 - дочка, ОСОБА_3 - син), виданий ордер серії НОМЕР_2 на право зайняття трьох кімнат, житловою площею 38 м2, в квартирі АДРЕСА_1.
Даний ордер було видано на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради народних депутатів № 197 від 12 квітня 1985 року. Вказане стверджується як фотокопією самого ордера так і архівного витягу з протоколу № 07 засідання виконавчого комітету Тернопільської міської Ради народних депутатів від 12 квітня 1985 року № 197.
Як вбачається з довідки № 5 від 22 серпня 2017 року про балансову вартість зазначеної квартир, пайовий внесок за неї сплачений повністю.
Частиною 3 ст. 5 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
На момент укладення шлюбу позивача та ОСОБА_7 діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року.
Частиною 1 ст. 22 цього кодексу визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Враховуючи вказані вимоги закону та зважаючи на те, що зазначена квартира була набута за час шлюбу, кожен із подружжя має рівні права на володіння нею, тобто по 1/2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла, що підтверджується фотокопією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.
Після її смерті відкрилась спадщина до складу якої входила ? частина у праві власності на зазначену квартиру.
Вказаний висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладеним у пункті 8 Постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» де зазначено, що якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.
За життя ОСОБА_7 заповіту не залишила, отже має місце спадкування за законом.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. (ч. 1 ст. 1258 ЦК України)
У частині 1 ст. 1261 ЦК України зазначено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Виконуючи дану вимогу закону позивач звернувся до державного нотаріуса Першої тернопільської державної нотаріальної контори для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 на вказану квартиру, однак у його отриманні йому було відмовлено про що винесено відповідну постанову № 3956/02-31 від 06 грудня 2016 року.
При цьому нотаріусом було встановлено, що позивач фактично прийняв спадщину, оскільки на момент смерті спадкодавця спільно проживав з нею. На аналогічні правовій підставі спадщину було прийнято і дітьми позивача та померлої.
Отже частка кожного із спадкоємців у спадковому майні складає по 1/6 (1/2 / 3 = 1/6).
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. (ч. 1 ст. 391 ЦК України)
Таким чином позивач є власником 1/2 частини зазначеної квартири як спільного майна подружжя, однак перешкодою у користуванні цим майном стала відсутність правовстановлюючого документа на нього. Таке порушене право ОСОБА_1 слід захистити шляхом визнання за ним права власності на цю частину помешкання.
Окрім цього, останній прийняв спадщину за законом після смерті дружини, до складу якої входить 1/6 частини у праві власності на зазначену квартиру, однак позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину, оформити на це майно право власності та розпоряджатись ним. Таке порушене право ОСОБА_3 слід захистити шляхом визнання за ним права власності на це майно.
Щодо решти позовних вимог ОСОБА_3, то у їх задоволенні слід відмовити з наступних міркувань:
частиною 4 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отож законодавець чітко визначає, що визнання відповідачем позову не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог та встановлює обов'язок суду перевіряти чи відповідає таке визнання вимогам закону або чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).
Звертаючись з вимогами про визнання права власності на спадкове майно за відповідачами, позивач не обґрунтував яким чином це може захистити конкретно його порушене право та яке саме.
Окрім цього слід зазначити, що такі вимоги ОСОБА_1 фактично вчинені в інтересах інших осіб, хоча доказів того, що він має на це відповідні повноваження не надано.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири № 7, загальною площею 65,9 м2, житловою 37,9 м2 по АДРЕСА_1, 1/2 з якої належить йому як частка у праві спільної сумісної власності подружжя, а 1/6 - в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддяЛ. М. Сливка