м. Вінниця
27 листопада 2017 р. Справа № 802/1934/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
секретаря судового засідання: Демченка А.М.
за участю представників сторін:
позивача: Салюка А.В., Стадник О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовом
Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області
до приватного підприємства "Вінницька паляниця"
про накладення штрафу, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області до ПП "Вінницька паляниця" про накладення штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до статей 4, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Закону України №771 "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" (далі - ЗУ №771), на підставі звернення фізичної особи ОСОБА_4 до Головного управління та наданого Міністерством аграрної політики та продовольства України погодження на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) (від 14 вересня 2017 року № 37-32-7/21186) 12 жовтня 2017 року фахівцями Головного управління здійснено позапланову перевірку ПП "Вінницька паляниця" на предмет відповідності вимогам Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів".
На обґрунтування позову позивачем зазначено, що за відповідачем ПП «Вінницька паляниця» рахується штраф за порушення державної дисципліни цін в розмірі 73600 грн.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою. Проте, відповідачем ПП «Вінницька паляниця» надано клопотання про розгляд справи за його відсутності та заперечення, в яких зазначено, що позов вважають необґрунтованим і просять суд відмовити у його задоволенні.
Відповідно до 4. ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази у справі, суд встановив наступне.
31 липня 2017 року до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (далі - Головне управління) звернулась фізична особа ОСОБА_4 із заявою (вхідний №П-01/310 від 31.07.2017 р.), відповідно до якої 28 липня 2017 року, зазначеною особою, придбані маленькі булочки (шість штук) за адресою: м. Вінниця, перехрестя вулиць Київської та Грибоєдова, буд. №3, в кіоску з назвою "Квіти", "Цигарки", "Хліб". На продукції (булочках) було маркування ПП "Вінницька паляниця" .
При розрізанні булочок ОСОБА_5 виявила в них послід від гризунів. На її вимогу щодо повернення коштів за зіпсований товар (6,60 грн.) та відшкодування моральної шкоди було відмовлено. Також відмовлено в пред'явленні документів на продукцію та особової медичної книжки продавця.
Відповідно до статей 4,6,7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Закону України №771 "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" (далі - ЗУ №771), на підставі звернення фізичної особи ОСОБА_4 до позивача Головного управління та наданого Міністерством аграрної політики та продовольства України погодження на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) (від 14 вересня 2017 року №37-32-7/21186) 12 жовтня 2017 року фахівцями Головного управління здійснено позапланову перевірку ПП "Вінницька паляниця" на предмет відповідності вимогам Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів".
В ході перевірки виявлено ряд грубих порушень санітарних і гігієнічних норм, а також вимог законодавства про якість та безпечність харчових продуктів, що детально викладено у відповідному приписі від 12 жовтня 2017 року № 96, врученому представникові ПП "Вінницька паляниця".
Крім того, встановлено факт відсутності реєстрації потужності оператора ринку, чим порушено вимоги статті 25 ЗУ №771, наказу Мінагрополітики та продовольства від 10.02.2016 року №39.
Всі вищезазначені порушення відображені в Акті від 12.10.2017 року №23.
Також, за фактом відсутності реєстрації потужностей, позивачем складено протокол на підставі пункту 2 частини першої ст. 64 ЗУ №771.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) приватне підприємство "Вінницька паляниця" (адреса потужностей: місто Вінниця, вул. С. Зулінського, 40) є юридичною особою, зареєстрованою 29 грудня 1998 року (дата запису - 04 листопада 2008 року). Основний вид економічної діяльності - виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне: правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі по тексту - Закон України № 877-V)
Згідно з вищезазначеним Законом України державний нагляд (контроль) - це державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Закон України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" від 23.12.1997 № 771/97-ВР (далі по тексту - Закон України №771/97-ВР) регулює відносини між органами виконавчої влади, операторами ринку харчових продуктів та споживачами харчових продуктів і визначає порядок забезпечення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї.
Пунктом 51 статті 1 Закону України №771/97-ВР передбачено, що обіг - реалізація та/або зберігання харчових продуктів для цілей реалізації, включаючи пропонування до реалізації та/або іншої форми передачі, реалізації, розповсюдження або будь-яку іншу форму передачі незалежно від її здійснення на платній чи безоплатній основі. Дії, пов'язані з направленням на переробку (зміну призначеного використання), вилучення та/або відкликання, та/або утилізацію харчових продуктів, не вважаються обігом.
Відповідно до пункту 55 частини першої статті 1 Закону України №771 "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" оператор ринку харчових продуктів (далі - оператор ринку) - суб'єкт господарювання, який провадить діяльність з метою або без мети отримання прибутку та в управлінні якого перебувають потужності, на яких здійснюється первинне виробництво, виробництво, реалізація та/або обіг харчових продуктів та/або інших об'єктів санітарних заходів (крім матеріалів, що контактують з харчовими продуктами), і який відповідає за виконання вимог цього Закону та законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів.
Частиною 1 статті 39 Закону України №771/97-ВР встановлено, що забороняється обіг харчових продуктів, маркування яких не відповідає вимогам законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів.
Статтею 25 ЗУ №771 передбачено, що потужності з виробництва та/або обігу харчових продуктів, на які не вимагається отримання експлуатаційного дозволу, підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 та зі статтею 23 ЗУ №771, експлуатаційний дозвіл отримують оператори ринку, провадять діяльність, пов'язану з виробництвом та/або зберіганням харчових продуктів тваринного походження.
Відповідальність за вказане правопорушення передбачена пунктом 2 частини першої ст. 64 ЗУ №771. Так, виробництво, зберігання харчових продуктів на потужностях, незареєстрованих відповідно до вимог цього Закону, тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі від двадцяти трьох до тридцяти мінімальних заробітних плат.
Частиною 2 статті 12 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що у разі застосування санкцій за порушення вимог законодавства, зокрема, якщо законом передбачаються мінімальні та максимальні розміри санкцій, враховується принцип пропорційності порушення і покарання. Санкція, що застосовується до суб'єкта господарювання при першому порушенні, не може бути вищою за мінімальну санкцію, передбачену відповідним законом.
Відповідно до ст. 64 ЗУ №771 провадження у справах про порушення законодавства у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів стосовно юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється відповідно до вимог цього Закону. Протокол про правопорушення, передбачені статтею 64 цього Закону, за результатами здійснення заходу державного контролю мають право складати головні державні інспектори або їх заступники. Розгляд справ про порушення законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів здійснюється у судовому порядку відповідно до закону. Заява про правопорушення, передбачені статтею 64 цього Закону, разом з іншими матеріалами надсилається до суду у 15-денний строк з моменту складення протоколу про правопорушення.
При цьому суд зазначає, що ст. 12 Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено відповідальність суб'єкта господарювання.
Водночас, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (далі - Закон №877-V ).
Частинами першою, другою статті 2 Закону №877-V визначено, що його дія поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
В розумінні частини першої статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Із положень статті 7 Закону №877-V випливає, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.
За визначенням, наведеним у частині дев'ятій цієї ж статті, "розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю)" - це обов'язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу).
Розпорядження може передбачати застосування до суб'єкта господарювання санкцій, передбачених законом.
Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень складається у двох примірниках: один примірник не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта надається суб'єкту господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, а другий примірник з підписом суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі державного нагляду (контролю).
Розпорядчі документи щодо усунення порушень вимог законодавства можуть бути оскаржені до відповідного центрального органу виконавчої влади або суду в установленому законом порядку.
Усі розпорядчі документи, що приймаються під час здійснення кожного окремого заходу державного нагляду (контролю), формуються в єдину справу в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Так, ч. 1-3 ст. 12 Закону України №877-V визначено, що невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.
У разі застосування санкцій за порушення вимог законодавства, зокрема, якщо законом передбачаються мінімальні та максимальні розміри санкцій, враховується принцип пропорційності порушення і покарання. Санкція, що застосовується до суб'єкта господарювання при першому порушенні, не може бути вищою за мінімальну санкцію, передбачену відповідним законом.
У разі несплати суб'єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) протягом 15 календарних днів з дня вручення або направлення розпорядчого документа в порядку, передбаченому абзацами дванадцятим і тринадцятим частини дев'ятої статті 7 цього Закону, якщо розпорядчі документи не були оскаржені до органу державного нагляду (контролю) та/або в судовому порядку та залишені в силі, сума санкції стягується в судовому порядку.
Суд, аналізуючи вказану статтю Закону України № 877-V приходить до висновку, що застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій здійснюється суб'єктом владних повноважень, який здійснює державний нагляд (контроль).
В даному ж випадку Акт, складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного контролю стосовно додержання операторами ринку гігієнічних вимог щодо поводження з харчовими продуктами складено Вінницьким міським управлінням Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області.
Суд звертає увагу, що протокол про правопорушення у сфері безпечності та окремих показників якості харчування продуктів прийнято іншим органом, а саме, Головним управлінням Держпродспоживслужби у Вінницькій області.
Водночас, згідно пунктів 6, 7 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою КМУ №667 від 02.09.2015р., Держпродспоживслужба для виконання покладених на неї завдань, серед іншого, має право здійснювати заходи державного нагляду (контролю) відповідно до закону; вимагати відповідно до закону від суб'єктів господарювання усунення виявлених порушень; вживати у межах повноважень, передбачених законом, заходів до усунення порушень вимог закону і притягнення винних у таких порушеннях осіб до відповідальності відповідно до закону; складати в установлених законом випадках протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати відповідно до закону справи про адміністративні правопорушення і приймати за результатами розгляду рішення про накладення штрафів та застосовування інших санкцій, передбачених законом.
Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
З системного аналізу процитованих вище норм видно, що за наслідком проведеної перевірки посадовими особами органу державного нагляду складається акт, який, в свою чергу, є підставою для прийняття рішення/розпорядження про застосування до суб'єкта господарювання санкцій, передбачених законом.
Суд акцентує увагу на тому, саме до компетенції Держпродспоживслужби віднесено право вживати у межах повноважень, передбачених законом, заходів до усунення порушень вимог закону і притягнення винних у таких порушеннях осіб до відповідальності відповідно до закону, тобто застосовувати санкції.
При цьому, суд звертає увагу, що адміністративні суди, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України та чинного законодавства України, не наділені повноваженнями накладати штрафи.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", у разі несплати суб'єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) позивач може звернутися до адміністративного суду із позовними вимогами щодо стягнення суми санкції в судовому порядку.
Аналізуючи вказане, суд робить висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд,
В задоволенні позовних вимог Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області про накладення на приватне підприємство "Вінницька паляниця" штрафу відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар