30 листопада 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.
при секретарі: Дячук І.М.
за участю:
представника відповідача Сидорової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги,
У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи» та просив визнати недійсним договір відступлення прав вимоги (факторингу) від 17.12.2012, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», в частині відступлення права вимоги до боржника ОСОБА_3 за кредитним договором від 03.10.2007 №1686.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11.09.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що у відповідача відсутня валютна ліцензія, а тому перехід до останнього прав вимоги у доларах США є неправомірними. Зазначив, що на момент укладення оспорюваного договору існували обмеження щодо відступлення прав вимоги стосовно боржника фізичної особи.
Позивач в судове засідання не з'явився хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи. На підставі викладеного та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за його відсутності.
Справа № 361/7035/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11568/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Диба О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відповідності оспорюваного договору вимогам законодавства та відсутність підстав, визначених ст. 215 ЦК України для визнання вказаного договору недійсним.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.
Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
З матеріалів справи вбачається, що 03.10.2007 між ОСОБА_4 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» укладено кредитний договір № 1686, за умовами якого позичальник отримав від банку кредитні кошти в сумі 59 400 доларів США, з кінцевим терміном повернення 02.10.2027 та сплатою 13% річних за користування кредитними коштами (а. с. 77-81).
03.10.2007 між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» укладено договір поруки №1686, за яким поручитель у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 03.10.2007 №1686 зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за вказаним кредитним договором (а. с. 76).
17.12.2012 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого Банком було відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи» кредитний портфель та зобов'язалося сплатити за нього грошову винагороду. Внаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля за цим договором новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитним договорами (зокрема і по кредитному договору, укладеному між Банком та ОСОБА_3.) та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно, та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (а. с. 86-107).
Пунктом 1 договору визначено, що права вимоги за кредитами - це всі існуючі та майбутні, наявні та умовні права вимоги первісного кредитора до позичальників за кредитними договорами, включені до кредитного портфеля, який передається за цим договором, включаючи (але без обмежень) існуючі та майбутні, наявні та умовні права грошової вимоги первісного кредитора до позичальників щодо виконання (стягнення, повернення) грошових зобов'язань, що виникли та/або можуть виникнути у майбутньому на підставі кредитних договорів.
17.12.2012 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» підписано Акт приймання-передачі Додаткового реєстру позичальників (а. с. 108).
Згідно наданого ТОВ «Кредитні ініціативи» витягу з реєстру боржників, до товариства перейшло право вимоги стягнення заборгованості з ОСОБА_4 по кредитному договору від 03.10.2007 №1686 (а. с. 110).
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 24.12.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26.11.2015, задоволено позов ТОВ «Кредитні ініціативи» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1686 від 03.10.2007 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку площею 0,1072 га з розташованим на ній недобудованим житловим будинком, що розташований в смт. Ясіня, вул. Воловець Рухівського району Закарпатської області (а. с. 183-185).
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 07.12.2015, позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 03.10.2007 №1686 в сумі 1 338 322,60 грн., а саме за кредитом 732 922,43 грн., за відсотками 497 207,54 грн., пеня за останній рік 108 192,63 грн., а також по 1 827 грн. судового збору з кожного. Дане рішення набрало законної сили 13.05.2016 (а. с. 154-157).
ОСОБА_3 зазначив, договір відступлення права вимоги не відповідає положенням чинного законодавства, яким не передбачено такого відступлення до боржника-фізичної особи. Вказав, що у відповідача відсутня будь-яка ліцензія.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема, положення щодо сторін у зобов'язанні.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором та здійснюється без згоди боржника.
Враховуючи, що при розгляді справи було встановлено, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення правочину, а позивач не довів факту заподіяння йому шкоди, у зв'язку з укладанням вищезгаданого договору, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову правильними.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вчинило правочин щодо переходу права власності на валюту - долар США без отримання відповідної ліцензії на право здійснення валютних операцій не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня (постанова Верховного Суду України №6-79цс14 від 02 липня 2014 року).
Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).
За таких обставин, на передачу права вимоги за кредитною заборгованістю у гривнях новий кредитор не повинен мати ліцензію за здійснення валютних операцій, так як зобов'язання повинно виконуватися у гривні.
Посилання ОСОБА_3 на порушення відповідачем розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231, щодо відступлення права грошової вимоги до боржника не заслуговує на увагу, оскільки зазначена норма не відповідає вимогам ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» як акту вищої юридичної сили, і виключена з розпорядження.
З огляду на зазначені положення законодавства та враховуючи, що сторонами договору відступлення права вимоги є юридичні особи ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», а також, що кредит в іноземній валюті надавався ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», доводи апеляційної скарги про те, що договір від 17.12.2012 був укладений щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржника - фізичної особи (громадянина), що суперечить вищевказаному Розпорядженню від 03.04.2009 та в порушення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю», оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи»немає генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, є безпідставними.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього кодексу.
Разом з тим, позивачем в порушення зазначеної норми права не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення прав позивача при укладанні вказаної угоди не знайшло свого підтвердження при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, а тому не є підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач переводив кошти відповідачу на виконання вищезгаданих зобов'язань, але вони поверталися йому за відсутністю можливості виконання таких зобов'язань.
Таким чином, враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції, а тому не заслуговують на увагу.
Отже, висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
Т.А.Семенюк