30 листопада 2017 р. Справа № 902/997/17
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного підприємства "НІГМА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ЛІС ЛТД", м. Вінниця
про стягнення 54 995 грн 62 коп.
За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1, ордер серії ДП № 1603, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2925 від 26.05.2015 р.
відповідача: не з'явився.
Приватним підприємством "НІГМА" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ЛІС ЛТД" про стягнення заборгованості за договором поставки № 01/17 від 04.01.2017 р. в сумі 56 995,62 грн з яких 40 510,99 грн основного боргу, 2 763,76 штрафу та 3 720,87 неустойки.
Ухвалою суду від 06.11.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/997/17 та призначено до розгляду на 30.11.2017 р.
30.11.2017 р. представником позивача подано заяву б/н від 29.11.2017 р. заяву про зменшення розміру позовних вимог в зв'язку з поверненням коштів за не поставлений товар згідно договору № 01/17 в сумі 2 000,00 грн (платіжне доручення № 300 від 03.10.2017 р.) та просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 38 510,99 грн.
Крім того, представником позивача подано письмові пояснення (б/н від 29.11.2017 р.) щодо витрат понесених на послуги адвоката.
30.11.2017 р. через канцелярію суду на виконання вимог ухвали представником позивача подано письмові пояснення (вх.канц. № 06-52/11417/17 від 30.11.2017 р.) в яких зазначено, про неможливість надання суду рахунку № 3 від 17.02.2017 р., оскільки останній був переданий за допомогою електронного зв'язку менеджеру Приватного підприємства "НІГМА" та здійснюючи аудит первинної документації зазначений рахунок у позивача на даний час відсутній.
Також, останнім 30.11.2017 р. подано супровідний лист (вх.канц. № 06-52/11420/17 від 30.11.2017 р.) з рядом документів які витребовувались ухвалою суду.
Представник відповідача в судове засідання 30.11.2017 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, хоча про його дату, час та місце повідомлявся належним чином ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією, і яка згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться "не вручене під час доставки".
Крім того, з метою належного повідомлення відповідача суд надіслав ухвалу від 06.11.2017 р. на адресу засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ЛІС ЛТД" ОСОБА_2 Сінана, який отримав вказану ухвалу, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення № 2242600009274.
Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні 30.11.2017 р. розглянувши заяву позивача б/н від 29.11.2017 р. суд з огляду на його зміст дійшов висновку, що за своєю правовою природою останнє являється заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу, а тому приймається до розгляду, як таке, що не суперечить нормам ст. 22 ГПК України.
30.11.2017 р. в судовому засіданні представником позивача подано заяву (б/н від 30.11.2017 р.) в якій останній відмовляється від стягнення штрафу в розмірі 2 763,76 грн та 3 720,87 грн неустойки.
Вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
04.01.2017 р. між Приватним підприємством "Нігма" (покупець та Товариством з обмеженою відповідальністю "АС-ЛІС ЛТД" (Постачальник) укладено договір поставки № 01/17 (а.с. 11-12, т. 1).
Відповідно п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця: пиловник липи 1-3го гатунку, від ф 14см та більше, довжина 3м-4м; техсировина липи від ф 14см та більше, довжина 3м-4м; баланси липи від ф 14 см та більше, довжина 3м-4м.
Згідно п. 2.1 Договору кількість товару повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації, яка діє на території України. Постачальник гарантує якість товару, який продає. Якість товару повинна відповідати договору.
Загальна сума товару вказується в у додатку до договору (п. 3.1 Договору).
Договірна ціна товару узгоджується усно в момент виписки рахунку на оплату товару і є угодженою договірною ціною (3.2 Договору).
Отриманий Покупцем товар сплачується у гривнях за ціною, визначеною у відповідних накладних, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 4.1 Договору).
Покупець першу поставку виплачує Постачальнику у розмірі 100% від суми товару авансом, що підлягає поставці по перерахуванню (п. 4.2 Договору).
Згідно п. 4.3 Датою платежу вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок Продавця.
Відповідно п. 5.1 Договору виготовлення та передачі товару Постачальником складає не більше 7 календарних днів з моменту отримання замовлення. Інші терміни обумовлюються сторонами додатково.
Передача товару Покупцю здійснюється за місцем знаходження складу Постачальника, адреса якого повідомляється Покупцю при узгодженні заявки (замовлення) Покупця. Прийом товару по кількості та якості здійснюється на складі Покупця (п. 5.3 Договору).
Сторони несуть відповідальність за невиконання або ненадійне виконання договору згідно з договором і законодавством України (п. 6.1 Договору).
Згідно п. 7.1 Договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Також між сторонами підписано Додаток до договору № 01/17 від 04.01.2017 р. відповідно до якого зазначено найменування товару та ціна (а.с.13, т. 1).
17.02.2017 р. на адресу відповідача надіслано замовлення щодо поставки товару та виставлено рахунок № 3 від 17.02.2017 р.
Позивачем було здійснено попередню оплату коштів за рахунком № 3 від 17.02.2017 р. та перераховано на розрахунковий рахунок відповідача кошти на загальну суму 102 000,00 грн.
В підтвердження чого додано платіжні доручення № 40 від 17.02.2017 р. на суму 28 000,00 грн, № 50 від 21.02.2017 р. на суму 28 000,00 грн, № 11 від 28.02.2017 р. на суму 26 000,00 грн, № 81 від 17.03.2017 р. на суму 20 000,00 грн., які наявні в матеріалах справи (а.с. 14-17, т. 1).
Відповідачем відповідно до умов договору № 01/17 від 04.01.2017 р. здійснено поставку товару за видатковими накладними на загальну суму 55 489,01 грн, а саме:
- № 3 від 01.03.2017 р. на суму 14 424,38 грн;
- № 03/04 від 03.04.2017 р. на суму 23 555,88 грн;
- № 12/04 від 12.04.2017 р. на суму 17 508,75 грн.
Вказані накладні долучено позивачем до матеріалі справи (а.с. 18-20, т. 1).
Відповідачем було повернуто кошти на розрахунковий рахунок позивача на загальну суму 8 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 221 від 30.06.2017 р. на суму 4 000,00 грн, № 270 від 16.08.2017 р. на суму 2 000,00 грн, № 300 від 03.10.2017 р. на суму 2 000,00 грн (а.с. 21-22, т.1).
Залишок боргу відповідача перед позивачем за непоставлений товар за попередньою оплатою становить 38 510,99 грн (102 000 ,00 грн - 55 489,01 грн - 8 000,00 грн).
Наявність заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується обопільно підписаним актом звірки взаємних розрахунків за період 2017 р. (.с. 23, т. 1).
17.07.2017 р. позивачем була надіслана відповідачу претензія (б/н від 17.07.2017 р.) з вимогою здійснити поставку оплаченого товару або повернути сплачені кошти в сумі 40 510,99 грн на рахунок позивача, яка залишена без задоволення.
Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем відповіді на заявлену претензію чи повернення грошових коштів позивачу.
Непроведення поставки товару та розрахунків відповідачем в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Із матеріалів справи слідує, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо поставки товару, відповідно до якої позивач, як замовник та покупець, зобов'язався прийняти та оплатити товар, а відповідач-як постачальник, передати покупцю цей товар.
З моменту укладення сторонами договору поставки № 01/17 від 04.01.2017 р. з огляду на його зміст та характер взятих за ним сторонами зобов'язань між ними виникли правовідносини, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
При цьому в правовідносинах за договором поставки зобов'язаною стороною по сплаті грошових коштів являється позивач, а зобов'язаною стороною по поставці продукції відповідно відповідач.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.ст. 662-664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 ЦК України.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
На момент проведення судового засідання 23.02.2017 р. матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем позивачу товару, а також доказів повернення попередньої оплати.
Таким чином, станом на день розгляду справи в суді борг відповідача перед позивачем за оплачену, але не поставлений товар становить 38 510 грн 99 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог поданої 30.11.2017р.)
Виходячи із встановлених обставин справи і наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення коштів в розмірі 38 510 грн 99 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
При прийнятті рішення за вказаною позовною вимогою судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. № 3-127гс11, яка в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Зокрема у вказаній постанові зроблено висновок про те, що зі змісту ч.2 ст.693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Також в засіданні суду розглянуто заяву позивача від 30.11.2017 р. про відмову від позову в частині стягнення штрафу в розмірі 2 763,76 грн (за період з 12.04.2017 по 12.10.2017р.) та 3 720,87 грн неустойки.
Давши оцінку даній заяві суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.
Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 2 763,76 грн штрафу (за період з 12.04.2017 по 12.10.2017р.) та 3 720,87 грн неустойки приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.
При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову підписано уповноваженим представником позивача (ОСОБА_1 В.) зміст договору № 17 від 05.09.2017 р. про надання правової допомоги) свідчить про наявність прав у представника, з поміж іншого, на відмову від позову.
В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення 2 763,76 грн штрафу (за період з 12.04.2017 по 12.10.2017р.) та 3 720,87 грн неустойки підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення остаточних розрахунків чи поставки товару (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, видаткові накладні тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення штрафу та неустойки.
Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 10 000,00 грн витрат на послуги адвоката за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".
Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як вбачається із матеріалів справи 05.09.2017 р. між Приватним підприємством "НІГМА" (Сторона 1) та Адвокатським об'єднанням "ЛЕКС ГРАНД" (Сторона 2) укладено договір № 17 про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 1.1 Договору предметом цього договору є взаємовідносини між сторонами з приводу організації правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та виконання вимог актів законодавства України, інших нормативних документів Стороною 1, у т.ч. надання Стороною 2 наступних послуг: представництво інтересів Сторони 1 по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "АС-ЛІС ЛТД" (код ЄДРПОУ 40234636) у т.ч., але не виключно надання консультацій, роз'яснень та юридичних висновків; ведення переговорів (усних, а також письмового листування); проведення претензійної (досудової) роботи; проведення позовної роботи (підготовка позовної заяви, представництво інтересів Сторони 1 в Господарському суді, підготовка заяв, клопотань, додаткових пояснень та інших документів судового характеру (у разі необхідності) у т.ч., але не виключно в рамках договору № 01/17 від 04.01.2017 р. з додатками та всіх інших пов'язаних із цим питанням.
Сторона 2 повинна забезпечити юридичне обслуговування Сторони 1 згідно умов договору та додаткових домовленостей (у разі наявності) (п. 2.2 Договору).
В п. 4.2 Договору встановлено, що вартість наданої юридичної допомоги становить 10 000,00 грн. Вартість послуг може бути змінена (переглянута) у зв'язку зі зміною обставин та/або складності справи (переліку та виду послуг). Оплата здійснюється Стороною 1 після отримання рахунку.
29.11.2017 р. між Приватним підприємством "НІГМА" та Адвокатським об'єднанням "ЛЕКС ГРАНД" складено акт приймання-передачі виконаних робіт № 1. Відповідно до якого Адвокатським об'єднанням "ЛЕКС ГРАНД" надано правову допомогу на загальну суму 9 550,00 грн.
З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.
При цьому суд дійшов висновку про задоволення витрат за послуги адвоката в розмірі 9 550 грн 00 коп. відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт № 1 від 29.11.2017 р. з огляду на визначення кінцевої вартості послуг у вказаному акті.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України.
30.11.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-ЛІС ЛТД", вул.Келецька, 53, офіс 415, м.Вінниця, 21027 (ідентифікаційний код - 40234636) на користь Приватного підприємства "НІГМА", вул.Соборності, 4, приміщення 38, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50006 (ідентифікаційний код - 32410656) - 38 510 грн 99 коп. - боргу, 1 600 грн 00 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору, 9 550 грн 00 коп. - відшкодування витрат на сплату послуг адвоката.
3. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 2 763 грн 76 коп. штрафу та 3 720 грн 87 коп. неустойки.
4. Провадження у справі в частині стягнення 2 763 грн 76 коп. штрафу та 3 720 грн 87 коп. неустойки припинити згідно з п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення надіслати відповідачу та засновнику відповідача ОСОБА_2 Сінану рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.
Повне рішення складено 05 грудня 2017 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2, 3 - відповідачу - вул. Келецька, буд. 53 офіс 415, м. Вінниця, 21027; ОСОБА_2 Сінану - вул.Миру, 29, с.Бережани, Калинівський район, Вінницька область, 22426.