30 листопада 2017 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремка В. В.
суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.
секретар Собчук І.Ю.
за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним, його скасування та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2017 року,
встановила:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним, його скасування та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2017 року у відкритті провадження відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить указану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки суд першої інстанції дійшов його внаслідок порушення норм процесуального права, порядку вирішення питання про відкриття провадження у справі, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направленням питання відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. ст. 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).
З огляду на положення ст. ст. 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Згідно з чч. 1, 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Так, відповідно до чч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення ст. 11 ЦК України, ст. ст. 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах у справі № 6 - 2510 цс 15.
Позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до оспорювання (шляхом визнання незаконними та скасування) пунктів 55, 55.1, 55.2, 55.3, 55.4 рішення сесії Чернівецької міської ради від 04 вересня 2017 року №849 «Про розгляд звернень фізичних осіб щодо передачі безоплатно у власність земельних ділянок, надання дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок, затвердження проектів їх відведення, визнання такими, що втратили чинність окремих пунктів рішень з цих питань», якими на думку позивачки порушується її право на отримання в оренду земельних ділянок за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у порядку спадкування після смерті її батька (орендаря указаних спірних земельних ділянок).
Оспорюваними рішеннями позивачці відмовлено у передачі в оренду указаних земельних ділянок, а попередні рішення міської ради про надання їх в оренду спадкодавцю визнано такими, що втратили чинність.
Позовні вимоги обгрунтовуються правом ОСОБА_1 на оренду спірних земельних ділянок, передбачене Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХIV).
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону № 161-ХIV право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.
Позивачка зазначає, що умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного спадкодавцем, не передбачається заборона переходу права на оренду в порядку спадкування, а тому вона як спадкоємець орендаря після смерті останнього може успадкувати право на оренду земельних ділянок, які є предметом цього договору.
Отже, спір за позовом ОСОБА_1 має приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням приватного права (а саме, майнового) позивачки, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, незважаючи на те, що до порушення приватного права, на думку позивачки, призвели владні управлінські дії відповідача як суб'єкта владних повноважень.
У спірному випадку вимога про визнання рішень незаконними має розглядатися не у порядку адміністративного (як помилково зазначив суд першої інстанції), а в порядку цивільного судочинства.
Обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права передбачений ст. 16 ЦК України.
Указаного суд до уваги не взяв та у порушення норм процесуального права безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі.
Тому, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з передачею питання відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції..
На підставі наведеного та керуючись ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2017 року скасувати.
Передати питання відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Яремко
Судді: Н. К. Височанська
І. Б. Перепелюк