ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.11.2017Справа №910/17727/17
За позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк»
До Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ»
про стягнення 19 733 151,46 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Дідківський В.С. - по дов.
від відповідача: Гелетій І.І. - по дов.
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» про стягнення 19 773 151,46 грн.
Ухвалою від 17.10.2017р. порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 06.11.2017р.
Представником позивача 02.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.
Представником відповідача у судовому засіданні 06.11.2017р. було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було розглянуто та задоволено частково.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.11.2017р. було оголошено перерву до 20.11.2017р.
Представником позивача у судовому засіданні 20.11.2017р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача було подано відзив на позов та проти задоволення позовних вимог було надано усні заперечення.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.11.2017р. було оголошено перерву до 27.11.2017р.
Представником позивача 24.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано додаткові письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 27.11.2017р. позивачем було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 27.11.2017р.
В судовому засіданні 27.11.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
03.07.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк») (банк) та Закритим акціонерним товариством «Бліц-Інформ» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Бліц-Інформ») (позичальник) було укладено кредитний договір №27107К11, відповідно до умов п.3.1 якого банк відкриває позичальнику не відновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 3 300 000,00 євро, строком до 03.07.2010р. на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру.
Згідно п.3.2 договору №27107К11 від 03.07.2007р. розмір кредитної лінії - 3 300 000,00 євро; кінцевий термін погашення кредиту - 03.07.2010р.; вид кредиту - не відновлювана відклична кредитна лінія; цілі кредиту - поповнення оборотних коштів та придбання обладнання; процентна ставка за кредитом - 10,5 % річних; розмір плати за управління кредитом - 0,03 % від ліміту кредитної лінії щомісяця; розмір плати за зміну умов договору/договору застави за ініціативою позичальника - 1 500,00 грн за кожну зміну; розмір плати за зобов'язання: 1 % річних від невикористаної частини кредитної лінії щомісячно; розмір пені за прострочення позичальником платежів за договором - подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня; розмір необхідного забезпечення для покриття кредиту - 140 % від суми основного боргу для застави товарів в обороті, обладнання, та майнових прав за контрактом та 110 % від суми основного боргу для застави майнових прав на грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку банку.
Відповідно до п. 3.4.1 кредитного договору №27107К11 від 03.07.2007р. позичальник зобов'язаний погасити кредит на рахунок, вказаний в п. 3.8 цього договору, в строк, зазначений в п. 3.2 цього договору, згідно з графіком надання та погашення кредиту за договором за рахунок будь-яких грошових надходжень позичальника. Строки, передбачені графіком надання та погашення кредиту за договором, є обов'язковими.
У п.3.5.1 кредитного договору сторонами визначено, що позичальник сплачуватиме банку проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в пункті 3.2 цього договору, у валюті кредиту.
За умовами п.4.1 договору №27107К11 від 03.07.2007р. позичальник зобов'язаний сплатити банку, зокрема, плату за управління кредитом в розмірі, зазначеному в пункті 3.2 цього договору. Плата нараховується у національній валюті за курсом Національного банку України на дату нарахування і підлягає сплаті щомісяця не пізніше останнього банківського дня кожного місяця на рахунок, зазначений у п. 3.8 цього договору.
Як вбачається з представлених суду документів, контрагентами укладались договори про внесення змін до кредитного договору №27107К11 від 03.07.2007р.
Зокрема, 28.04.2011р. сторонами укладено договір про внесення змін № 27107К11-15 до кредитного договору, пунктом 2 якого сторони вирішили доповнити статтю 1 кредитного договору наступним терміном: «Базова ставка LIBOR для євро» - означає ставку пропозиції депозитів на міжбанківському ринку для шестимісячних депозитів у євро (заокруглену в більший бік до найближчої 1/100 1%), дійсну (з датою валютування) на 15 квітня та 15 жовтня кожного року дії Договору, або на найближчий попередній день, коли визначалась така ставка. Визначена таким чином базова ставка LIBOR для євро встановлюється відповідно на період з 15 квітня по 14 жовтня та з 15 жовтня по 14 квітня кожного року дії Договору. На дату укладання цього Договору базова ставка LIBOR для євро становить 1,62188 % річних.».
Договором про внесення змін №27107К11-15 від 28.04.2011р. до кредитного договору сторонами також викладено п. 3.2.5 кредитного договору в наступній редакції: " 3.2.5 Процентна ставка за кредитом: базова ставка LIBOR (6m) + 9 % річних, але не більше 10,5 % річних.».
31.01.2012р. сторонами укладено договір про внесення змін №27107К11-19 до кредитного договору, яким сторонами було змінено кінцевий термін погашення кредиту на 25.01.2013р.
Зазначеним договором про внесення змін, сторони також виклали пункт 3.2.5 кредитного договору в наступній редакції: « 3.2.5 Процентна ставка за кредитом встановлюється на рівні 3,8 % річних, починаючи з 01.01.2012.».
Згідно п.3.5.1 кредитного договору №27107К11 від 03.07.2007р. (в редакції договору про внесення змін №27107К11-20 від 01.06.2012р.) позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі, визначеному у п.3.2 договору у валюті кредиту. Такі проценти нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі банківського року у валюти кредиту і підлягають сплаті з 1 по останній день кожного місяця відповідно до індивідуального графіка погашення процентів на рахунок, зазначений у п.3.8 договору, протягом цього місяця сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній місяць підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.
У преамбулі до договору №27107К11 від 03.07.2007р. контрагентами погоджено, що банківський рік означає рік у 360 днів, що застосується для нарахування процентів за користування кредитом та пені.
Додатковою угодою №27107К11-23 до кредитного договору, укладеною сторонами 01.11.2013р., було внесено зміни до кредитного договору шляхом викладення, зокрема п. 3.1 вказаного правочину в наступній редакції «Банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі встановлені цим договором.».
Згідно з п. 3.2.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди №27107К11-23 від 01.11.2013р.) невідновлювана кредитна лінія з лімітом заборгованості в сумі 35 979 792,15 грн., що утворилась шляхом конвертації заборгованості в сумі 3 299 914,14 євро в гривню за рахунок валютної позиції банку за курсом Національного банку України на дату конвертації.
Відповідно до п. 3.2.5 кредитного договору, в редакції вказаної додаткової угоди, на період з дати підписання додаткової угоди № 27107К11-23 від 01.11.2013р. по 28.02.2014р. процентна ставка за кредитом встановлюється на рівні 0,1 % річних. З 01.03.2014р. до кінця строку дії договору проценти за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки на рівні діючої рекомендованої ставки, затвердженої комітетом з управління активами та пасивами АТ «Укрексімбанк» на 01.03.2014р.
Згідно п.3.2.6 договору №27107К11 від 03.07.2007р. (в редакції додаткової угоди №27107К11-26 від 31.03.2014р.) розмір плати за управління кредитом 0,03% від ліміту кредитної лінії щомісяця. У випадку недотримання позичальником зобов'язання, передбаченого п.5.1.11 договору, комісія за управління підвищується 0,7% від суми кредитної заборгованості за договором щомісячно, починаючи з першого числа місяця, в якому не виконано таке зобов'язання та до кінця місяця, якого зазначене зобов'язання буде виконано.
На період з дати підписання додаткової угоди №27107К11-23 від 01.11.2013р. по 31.12.2014р. процентна ставка за кредитом встановлюється на рівні 0,1% річних. З 01.01.2015р. до кінця строку дії договору проценти за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої процентної ставки в розмірі 15% річних.
Кредитний договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін, проте кредит надається в межах наданого забезпечення. Цей договір залишається чинним до дати повної сплати позичальником банку заборгованості за кредитом та інших платежів відповідно до умов договору (п.8.1 договору №27107К11 від 03.07.2007р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №27107К11 від 03.07.2007р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.
Як свідчать матеріали справи, Господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/16943/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» до Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» про стягнення заборгованості за кредитним договором №27107К11 від 03.07.2007р. в розмірі 65736686,88 грн., в тому числі: 35979792,15 грн. заборгованість за кредитом, 9528768,13 грн. проценти за користування кредитом, 115536,09 грн. плата за управління кредитом, 9402584,43 грн. пеня по кредиту, 2377260,57 грн. пеня по процентам, 14230,59 грн. пеня по платі за управління кредитом, 2219974,60 грн. 3% річних по кредиту, 485608,94 грн. 3% річних по процентам, 2992,52 грн. 3% річних по платі за управління кредитом, 4425514,43 грн. збитків від інфляції по кредиту, 1171433,43 грн. збитків від інфляції по процентам, 12991,00 грн. збитків від інфляції по платі за управління кредитом.
Рішенням від 11.05.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/16943/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» задоволено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість по поверненню кредитних коштів в розмірі 35 979 792,15 грн., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 9 528 768, 13 грн., заборгованість по сплаті комісії за управління кредитною лінією в розмірі 104 742, 15 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 2 511 190,66 грн., пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 606 208, 61 грн., пеню за прострочення сплати комісії з управління кредитною лінією в розмірі 2 557, 28 грн., 3 % річних в розмірі 1 923 512, 41 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 609 707, 39 грн.
Постановою від 26.07.2016р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 11.05.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/16943/14 залишено без змін.
Постановою від 26.10.2016р. Вищого господарського суду України постанова від 26.07.2016р. Київського апеляційного господарського суду та рішення від 11.05.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/16943/14 залишені без змін.
Наразі, суд зазначає, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13, від 23.02.2016р. по справі №910/16120/14.
Отже, судове рішення по справі №910/16943/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
У рішенні від 11.05.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/16943/14 судом було встановлено, що банк зобов'язання за договором №27107К11 від 03.07.2007р. виконав належним чином, надавши позичальнику кредитні кошти у відповідності до умов правочину, проте відповідач своїх зобов'язань щодо повернення наданого кредиту належним чином та у встановлений договором строк не виконав.
Судом було встановлено, що заборгованість позичальника по поверненню кредитних коштів за кредитним договором №27107К11 від 03.07.2007р. станом на 30.06.2014р. документально підтверджується в розмірі 35 979 792,15 грн.
Наразі, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України не спростовані станом на 31.05.2017р. заборгованість Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» зі сплати процентів за користування кредитом за період з 01.08.2014р. по 18.08.2016р. складає 8 947 174,84 грн., заборгованість з оплати за управління кредитом за період 01.08.2014р. по 18.08.2016р. становить 6 188 176,18 грн., що і стало підставою для розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України та звернення до суду з розглядуваним позовом.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін
В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування.
Отже, виходячи з умов договору №27107К11 від 03.07.2007р. та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що строк сплати процентів за користування кредитом та оплати за управління кредитом за період з 01.08.2014р. по 18.08.2016р. настав.
При цьому, судом прийнято до уваги, що предметом розгляду у справі №910/16943/14 була заборгованість позичальника зі сплати процентів за користування кредитом та оплати за управління кредитом станом на 30.06.2014р., тобто, за відмінний ніж у розглядуваному спорі період.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕТРА-В» належним чином свої обов'язки за договором №27107К11 від 03.07.2007р. виконано не було, проценти за користування кредитними коштами та оплату за управління кредитом банку не сплачено, внаслідок чого у позичальника утворилась заборгованість зі сплати процентів в сумі 8 947 174,84 грн. та з оплати за управління кредитом в розмірі 6 188 176,18 грн.
Наразі, судом прийнято до уваги, що обставини наявності у відповідача означеної заборгованості підтверджуються представленою суду банківською випискою з рахунку відповідача.
Посилання відповідача на невідповідність умовам договору наведеного позивачем розрахунку сум, що заявлені до стягнення, суд до уваги не приймає як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, суд звертає увагу відповідача на наступне.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
В свою чергу, обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За таких обставин, зважаючи на встановлені факти, виходячи з того, що відповідачем не було представлено суду належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів, виконання своїх обов'язків за договором №27107К11 від 03.07.2007р. в частині сплати процентів за користування кредитними коштами та оплати за управління кредитом за період з 01.08.2014р. по 18.08.2016р., суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 8 947 174,84 грн. - заборгованості зі сплати процентів та 6 188 176,18 грн. - заборгованості з оплати за управління кредитом.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних про стягнення 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом в сумі 385 743,35 грн., за порушення строків оплати за управління кредитом в сумі 307 091,59 грн., інфляційних втрат за прострочення сплати процентів в розмірі 1 905 320,89 грн. та 2 039 644,61 грн. - інфляційних втрат за порушення грошового обов'язку з оплати за управління кредитом. При цьому, суд в виходить з наступного.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що останній містить помилки у визначенні початкової дати періоду нарахування.
При цьому, суд зазначає, що право на застосування наслідків порушення грошового зобов'язання виникає у кредитора починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Аналогічну правову позицію наведено у п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом в сумі 385 455,08 грн., а за порушення строків оплати за управління кредитом - 306 810,66 грн.
Одночасно, судом також було встановлено наявність помилок, зокрема, арифметичних і у розрахунку інфляційних втрат, що був представлений позивачем.
Суд також зауважує, у застосуванні індексації слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України.
Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014р. Верховного Суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».
Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами в сумі 1 904 119,86 грн. та 1 996 880,28 грн. - інфляційних втрат за порушення строків оплати за управління кредитом.
Отже, виходячи з вищевикладеного, за висновками суду, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» в частині стягнення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, підлягають частковому задоволенню на визначені вище суми.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» (02156, м.Київ, вул.Кіото, будинок 25, ЄДРПОУ 20050164) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» (03150, м.Київ, вул.Антоновича, будинок 127, ЄДРПОУ 00032112) заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 8 947 174,84 грн., заборгованість з оплати за управління кредитом в розмірі 6 188 176,18 грн., 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом в розмірі 385 455,08 грн., 3% річних на заборгованість оплати за управління кредитом в сумі 306 810,66 грн., інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 1 904 119,86 грн., інфляційні втрати за порушення строків оплати за управління кредитом в розмірі 1 996 880,28 грн. та судовий збір в сумі 239 459,45 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
04.12.2017 р.
Суддя О.М. Спичак