ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.11.2017Справа №910/15567/17
За позовом Київського національного університету технологій та дизайну
до Регіонального відділення Фонду державного майну України по місту Києву та Фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство освіти і науки України
про визнання додаткового договору до договору про оренду державного нерухомого майна недійсним.
Суддя Грєхова О.А.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Хомічов І.О., за довіреністю;
від відповідача 1: : Григоренко І.В., за довіреністю;
від відповідача 2: Загородня Д.М., за довіреністю;
від третьої особи: не з'явився.
Київський національний університет технологій та дизайну звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майну України по місту Києву про визнання додаткового договору до договору про оренду державного нерухомого майна недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами 25.04.2016 Додатковий договір № 5218/06 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 підлягає визнанню судом недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15567/17, залучено до участі у справі Фізичну особу-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та призначено розгляд справи на 09.10.2017.
03.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про витребування доказів та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.
06.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позовну заяву.
09.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником третьої особи було подано клопотання про залучення іншого відповідача.
У судове засідання 09.10.2017 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився.
Представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні, за результатами розгляду клопотання представника позивача про залучення до участі у справі третьої особи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі Міністерства освіти і науки України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
За результатами розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів, суд задовольнив зазначене клопотання.
Розгляд клопотання представника третьої особи про залучення іншого відповідача відкладено судом до наступного судового засідання.
Враховуючи неявку представника третьої особи в судове засідання, а також у зв'язку з невиконанням третьою особою вимог ухвали суду, залученням до участі у справі третьої особи та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 30.10.2017.
26.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові заперечення на відзив відповідача.
27.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником третьої особи - 2 було подано письмові пояснення.
Також, 27.10.2017 представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
30.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи.
30.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Також, 30.10.2017 представником третьої особи-1 було подано письмові пояснення.
У судове засідання 30.10.2017 представники позивача та третьої особи-1 з'явились, представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, представники третьої особи-2 та відповідача не з'явились.
У судовому засіданні 30.10.2017, розглянувши клопотання представника третьої особи про залучення до участі у справі іншого відповідача, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості іншого відповідача - Фізичну особу-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича.
Враховуючи неявку представників відповідача та третьої особи-2 у судове засідання, а також у зв'язку з частковим виконанням відповідачем вимог ухвал Господарського суду міста Києва та залученням до участі у справі іншого відповідача, розгляд справи було відкладено на 27.11.2017.
14.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
23.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи та письмові заперечення на пояснення відповідача-2.
27.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечуючи проти позову, зазначає, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву правомірно розпорядився державним майно, змінивши процедуру припинення Договору на процедуру внесення змін у діючий договір оренди державного майна, визначивши термін його дії за погодженням із орендарем.
У судове засідання 27.11.2017 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі
Представники відповідачів у судове засідання з'явились, надали усні пояснення по суті спору, проти позову заперечили.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився.
Приймаючи до уваги п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце проведення наступного судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Зважаючи, що неявка повноважних представників третьої особи не перешкоджає розгляду спору по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 27.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
23.03.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - відповідач-1, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Кіктєвим Євгеном Олександровичем (далі - відповідач-2, орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5218 (далі - Договір), за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежиле приміщення, площею 86,90 кв.м. гаражного боксу, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2, що знаходиться на балансі Київського національного університету технологій та дизайну (далі - позивач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2009 і становить 378 265,00 грн.
Майно передається в оренду з метою розміщення автомийки (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 Договору орендар вступає у строкове платне користування майно у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Цей Договір укладено строком на один рік, що діє з 23.03.2010 до 23.03.2011 включно (п. 10.1 Договору).
За умовами пунктів 10.3 та 10.4 Договору зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.
Чинність цього Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 10.6.1 Договору)
23.03.2010 сторони підписали акт приймання-передавання орендованого майна загальною площею 86,9 м2 за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2, що знаходиться на балансі Київського національного університету технологій та дизайну.
Додатковими договорами № 5218/01 від 04.04.2011, № 5218/02 від 23.03.2012, № 5218/03 від 12.03.2013, № 5218/04 від 22.03.2013, № 5218/05 від 29.05.2013 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 сторони неодноразово продовжували строк дії Договору.
Зокрема, п. 1 Додаткового договору № 5218/05 від 29.05.2013 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 сторони визначили, що Договір продовжено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 29.05.2013 до 29.04.2016 включно.
Надалі, Міністерство освіти і науки України (даті - третя особа) звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву, Київського національного університету технологій та дизайну та Фізичної особи - підприємця Кіктєва Є.О. із Листом щодо припинення дії договору оренди, у якому зазначило, що Міністерство освіти і науки України, як уповноважений орган управління, повідомляє, що в подальшому договір оренди продовжено не буде, оскільки власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб.
Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву Листом № 30-06/12152 від 01.12.2015 повідомило Фізичну особу-підприємця Кіктєва Є.О., Київський національний університет технологій та дизайну, Міністерство освіти і науки України, що враховуючи лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-16658 від 16.11.2015, керуючись ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 10.5 Договору оренди, регіональне відділення, як орендодавець по договору, має намір припинити строк дії у зв'язку із закінченням 29.04.2016 Договору оренди.
Втім, 25.04.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майну України по місту Києву та Фізичною особою-підприємцем Кіктєвим Євгеном Олександровичем було укладено Додатковий договір № 5218/06 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010.
Зокрема, п. 1 Додаткового договору № 5218/06 від 25.04.2016 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 сторони визначили, що договір продовжено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 30.04.2016 до 31.03.2019 включно.
В пункті 2 Додаткового договору № 5218/06 від 25.04.2016 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 сторони домовилися також про наступне:
"Орендар зобов'язується провести незалежну оцінку орендованого згідно договору оренди № 5218 від 23.03.2010 нерухомого майна, що є державною власністю, на нову дату 31.03.2016, відповідно до вимог Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440;
укласти договір про внесення змін до договору оренди № 5218 від 23.03.2010 зі зміною вартості об'єкту оренди, визначеною згідно з новим звітом, та як наслідок зміною орендної плати за базовий (перший) місяць оренди;
сплатити різницю в орендній платі, якщо така виникне внаслідок переоцінки орендованого державного нерухомого майна".
Пунктом 3 додаткового договору № 5218/06 від 25.04.2016 до договору сторони узгодили, що чинність договору припиняється в разі порушення орендарем умов передбачених п. 2 додаткового договору № 5218/06 від 25.04.2016 до договору.
Всі інші умови договору залишені сторонами незмінними.
Як зазначає позивач, дії відповідачів є такими, що порушують права та інтереси Київського національного університету технології та дизайну, Міністерства освіти і науки України як власника майна, а Додатковий договір № 5218/06 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Додаткового договору № 5218/06 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.
Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.
Як на підставу недійсності Додаткового договору № 5218/06 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 позивач вказує на те, що укладений 25.04.2016 між відповідачами Додатковий договір № 5218/06 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010, яким продовжено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 30.04.2016 до 31.03.2019 включно, укладено всупереч порядку визначеному Законом України «Про оренду державного так комунального майна», а відтак зазначений Додатковий договір є таким, що суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України та частині 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до норм ст. 759 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов.
Згідно з частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічне положення міститься в п. 10.4 Договору.
У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії договору (ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» реалізація прав держави як власника об'єктів здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими органами управління, якими серед інших, відповідно до ст. 4 цього Закону, є міністерства.
У відповідності до ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014 вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Наведені правові норми свідчать, що право власності є пріоритетним по відношенню до права оперативного управління, яке є похідним від права власності, а власник майна, в свою чергу, має вчиняти будь-які дії щодо свого майна незалежно від волі інших осіб.
Оскільки, відповідно до статуту Київського національного університету технологій та дизайну, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 70 від 19.01.2017, Київський національний університет технологій та дизайну підпорядковується Міністерству освіти і науки України, саме останнє є уповноваженим органом щодо реалізації прав держави як власника майна.
Частиною 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що якщо власник майна має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він письмово повинен попередити про це орендаря не пізніше як за три місяці до закінчення терміну договору.
Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди, зокрема у разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди. Отже, продовження терміну дії договору оренди відбувається за умови відсутності заперечень органу управління об'єктом оренди.
Пунктом 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» N 12 від 29 травня 2013 року роз'яснено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном, та органом Антимонопольного комітету України питання про передачу майна в оренду.
З наведених вище норм законодавства випливає, що можливість продовження дії договору оренди законодавець поставив у залежність, зокрема, від наявності волі власника майна використовувати майно для власних потреб, та зазначив про те, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки.
Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, зокрема, в порядку ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.
Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України № 3-266гс16 від 20.04.2016.
Судом встановлено, що Міністерство освіти і науки України звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву, Київського національного університету технологій та дизайну та Фізичної особи - підприємця Кіктєва Є.О. із листом №1/11-16658 від 16.11.2015 щодо припинення дії договору оренди, у якому зазначило, що Міністерство освіти і науки України, як уповноважений орган управління, повідомляє, що в подальшому договір оренди продовжено не буде, оскільки власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб.
Надалі, Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву Листом № 30-06/12152 від 01.12.2015 повідомило Фізичну особу-підприємця Кіктєва Є.О., Київський національний університет технологій та дизайну, Міністерство освіти і науки України, що враховуючи лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-16658 від 16.11.2015, керуючись ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 10.5 Договору оренди, регіональне відділення, як орендодавець по договору, має намір припинити строк дії у зв'язку із закінченням 29.04.2016 Договору оренди.
Таким чином, оскільки на момент укладення договору № 5218/069 (25.04.2016) про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 Міністерство освіти і науки України повідомило про намір використовувати майно для власних потреб, оспорюваний договір суперечить приписам ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
Відтак, укладений 25.04.2016 між відповідачами Додатковий договір № 5218/06 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010, яким продовжено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 30.04.2016 до 31.03.2019 включно, укладено всупереч порядку визначеному Законом України «Про оренду державного так комунального майна», а відтак зазначений Додатковий договір є таким, що суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України та частині 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак Додатковий договір від 25.04.2016 був вчинений відповідачами без достатніх правових підстав, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач-2, заперечуючи проти позову, зазначає, що ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» застосовується лише при пролонгації договору за мовчазної згоди після закінчення Договору оренди, при цьому зазначаючи, що Додатковий договір, яким продовжено строк дії Договору оренди, було укладено під час дії Договору оренди.
Разом з тим, жодною нормою Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не визначено можливості саме продовження строку дії Договору, укладенням саме Додаткового договору про продовження дії Договору оренди, при цьому, п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 777 ЦК України та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено поняття переважного права орендаря, що означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, яка наділена переважним правом. При цьому для набуття переважного права на укладення договору на новий термін недостатнім є належне виконання орендарем своїх обов'язків за попереднім договором оренди, оскільки іншими передумовами для реалізації такого права законодавство чітко визначає необхідність досягнення сторонами домовленості щодо умов нового договору та рівність умов (пропозицій) особи, яка наділена переважним правом, з умовами (пропозиціями) іншого претендента на оренду, а не внесення змін у строк дії Договору оренди.
Тобто, передбачене ст. 285 ГК України, ст. 777 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди на новий строк орендар може реалізувати тільки за умови, що власник майна має намір передавати об'єкт в оренду.
Таким чином, сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення, чи зміна строку дії Договору оренди.
В той же час, в даному випадку власником майна на приймалося рішення про передачу спірного нерухомого майна в оренду на новий термін, що свідчить про помилковість посилання відповідача на можливість внесення змін відповідачами в Договір оренди без погодження з Міністерством освіти і науки України та за наявності повідомлення останнього про намір використовувати майно для власних потреб.
При цьому, посилання відповідача-2 на справи № 910/9415/16 та № 910/11670/16, як на преюдиційні факти чинності Договору оренди, судом до уваги не приймаються, оскільки ані у справі № 910/9415/16, ані у справі № 910/11670/16 не було предметом дослідження дійсність Додаткового договору № 5218/06 від 25.04.2016 та продовження строку діє Договору оренди за наявності повідомлення власника майна про намір використовувати майно для власних потреб.
Відтак, відповідачі під час розгляду справи не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідачів в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Визнати недійсним Додатковий договір № 5218/06 від 25.04.2016 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майну України по місту Києву та Фізичною особою-підприємцем Кіктєвим Євгеном Олександровичем
2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майну України по місту Києву та (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г; ідентифікаційний код: 19030825) на користь Київського національного університету технологій та дизайну (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, будинок 2; ідентифікаційний код: 02070890) витрати по сплаті судового збору в розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича (01033, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1) на користь Київського національного університету технологій та дизайну (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, будинок 2; ідентифікаційний код: 02070890) витрати по сплаті судового збору в розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 04.12.2017.
Суддя О.А. Грєхова