ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.11.2017Справа №910/15672/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо»
До Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш»
про стягнення 1 365 480 грн.
За зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс
Дніпроспецмаш»
Про визнання недійсним договору
Суддя Спичак О.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача (відповідача 1 за зустрічним позовом): Кузіна І.П. - по дов.
від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Пономаренко М.А. - по дов., Прохоров Ю.Г. - по дов.
від третьої особи (відповідача 2 за зустрічним позовом): не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 1 365 480,00 грн.
Ухвалою суду від 18.09.2017р. було порушено провадження у справі № 910/15672/17 та призначено її до розгляду на 13.10.2017р. (з урахуванням заяви про виправлення описки).
05.10.2017р. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано клопотання про витребування доказів.
11.10.2017р. відповідачем було подано зустрічну позовну заяву, яка ухвалою від 13.10.2017р. була повернута заявнику без розгляду.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, проте, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 13.10.2017р. судом було розглянуто та задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, як таке, що відповідає приписам ст.38 Господарського процесуального кодексу України.
Представником позивача у судовому засіданні 13.10.2017р. було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було розглянуто та задоволено.
Ухвалою від 13.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 30.10.2017р.
25.10.2017р. до суду Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним договору факторингу № Ф-3 від 10.02.2017р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо».
Ухвалою від 26.10.2017р. прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним договору факторингу №3 від 10.02.2017р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо».
Представником позивача у судовому засіданні 30.10.2017р. було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представник відповідача за первісним позовом у судове засідання 30.10.2017р. не з'явився, проте, 27.10.2017р. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представник третьої особи у судове засідання 30.10.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином.
Ухвалою від 30.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 13.11.2017р.
Представником позивача за первісним позовом 13.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі та заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка судом не була прийнята з огляду на наступне.
За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Одночасно, відповідно до п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Наразі, суд зазначає, що позивачем за первісним позовом було заявлено до стягнення основний борг за договором №Ф-3 від 10.02.2017р., тоді як у заяві про збільшення позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» було заявлено до стягнення пеню за порушення строків оплати послуг згідно договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р.
Таким чином, виходячи з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» фактично було заявлено нову позовну вимогу, що суперечить приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача за первісним позовом не була прийнята судом.
Крім того, представником позивача за первісним позовом було подано клопотання про витребування доказів, яке було розглянуто та задоволено судом як таке, що відповідає приписам ст.38 Господарського процесуального кодексу України.
Представник третьої особи у судове засідання 13.11.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином.
Ухвалою від 13.11.2017р. розгляд справи було відкладено на 27.11.2017р.
Представником позивача за первісним позовом 27.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано відзив на зустрічну позовну заяву та додаткові письмові пояснення.
Представником відповідача за первісним позовом 27.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано доповнення до відзиву.
У судовому засіданні представником позивача за первісним позовом було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких первісні позовні вимоги підтримано, проти задоволення зустрічних позовних вимог надано заперечення.
Представником відповідача було надано усні пояснення по справі, згідно яких проти задоволення первісного позову надано заперечення, зустрічний позов підтримано.
Представник третьої особи у судове засідання 27.11.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, незважаючи на те, що третя особа в процесі розгляду справи так і не скористалась всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 27.11.2017р.
В судовому засіданні 27.11.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
01.07.2016р. між Публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» (виконавець) було укладено договір №П/Е-161011/НЮ, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується у 2016р. надати замовнику на свій ризик із свого матеріалу та своїми засобами послуги з капітального ремонту та повного обстеження колісної пари автомотриси типу АДМ з заміною суцільно накатаних колес (діаметром 1050 мм) та ремонтом вістового редуктора згідно специфікації (додаток №1), графіку подачі в капітальний ремонт та видачі з ремонту устаткування (додаток №2) та протоколу узгодження договірної ціни на капітальний ремонт устаткування (додаток №3), які є невід'ємними частинами цього договору.
Замовник зобов'язаний прийняти та оплатити послуги, надані виконавцем відповідно до договору (п.1.2 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р.).
За умовами п.3.1 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. ціна договору визначається специфікацією (додаток №1) і складає 1 459 152 грн., в тому числі, податок на додану вартість 20% - 243 192 грн.
Згідно п.п.4.1, 4.2 договору №П/Е-161011/НЮвід 01.07.2016р. форма розрахунків: безготівкова. Оплата за надані послуги здійснюється замовником протягом 30 банківських днів після підписання акту видачі устаткування з ремонту і акту приймання-передачі наданих послуг. Разом з актом приймання-передачі наданих послуг виконавець направляє замовнику фактичні калькуляції за надані послуги з розшифровками по статтям витрат (матеріальних витрат, трудомісткості послуг, заробітної плати та накладних витрат).
У п.5.1.5 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. вказано, що дати підписання актів приймання передачі в ремонт та видачі з ремонту є підставою для обрахування строків фактичного знаходження устаткування в ремонті.
Згідно п.5.4.1 укладеного між відповідачем та третьою особою договору надані послуги приймаються замовником з обов'язковим складанням відповідного акту приймання-передачі наданих послуг та видачі устаткування з ремонту, що одночасно підписується уповноваженими представниками сторін.
Зі змісту п.11.1 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. вбачається, що жодна із сторін не має права передавати свої права за даним договором третій особі.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016р., а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань (п.10.1 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р.).
Додатковою угодою №1 від 01.07.2016р. сторонами було погоджено зміну ціни договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. на 1 365 480 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 227 580 грн.
З представлених суду документів вбачається, що в межах договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. сторонами 27.12.2016р. було складено та підписано акти виконаних робіт на загальну суму 1 365 480 грн.
До того ж, у відповідності до умов вказаного правочину контрагентами також було складено та підписано відповідні акти від 27.12.2016р. видачі з ремонту колісних пар.
Судом прийнято до уваги, що означені документи підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.
Як свідчать представлені суду документи, 10.02.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» (фактор) було укладено договір факторингу №Ф-3, відповідно до п.1.1 якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 1 365 480 грн. в розпорядження клієнта за плату, а клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатками до нього, зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та структурного підрозділу «Служба електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що діє від імені та в інтересах Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в розмірі 1 365 480 грн. без податку на додану вартість.
Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За умовами п.2.1 договору №Ф-3 від 10.02.2017р. фактор купує право грошової вимоги клієнта до боржників, що виникло за відповідними господарськими договорами та обліково-виробничими документами (підтверджуючі документи) у відповідності до додатку №1, додатку №2, додатку №3 до цього договору.
Фактор зобов'язується перерахувати клієнту в рахунок грошової вимоги клієнта до боржників грошові кошти на загальну суму 1 365 480 грн. За здійснення факторингової операції фактор стягує з клієнта плату в розмірі 60 000 грн., за якими клієнт відступає фактору своє право вимоги до боржників, з першого траншу сплати фактором клієнту за відступлення права вимоги згідно п.2.4 договору (п.п.2.2, 2.3 договору №Ф-3 від 10.02.2017р.).
Пунктом 2.4 договору №Ф-3 від 10.02.2017р. визначено, що фактор сплачує клієнтові грошові кошти, визначені п.1.1 даного договору впродовж 5 робочих днів після отримання коштів від боржників, за мінусом плати фактору, з можливістю продовження терміну сплати за згодою сторін цього договору шляхом укладання додаткової угоди.
Відповідно до п.2.5 вказаного договору всі розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта.
Даний договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.п.10.1, 10.2 договору №Ф-3 від 10.02.2017р.).
За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Враховуючи, що Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» заявлено зустрічний позов про визнання недійсним договору факторингу №Ф-3 від 10.02.2017р., керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору факторингу, скріплено договір підписами посадових осіб та печатками сторін, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (їх частин недійсними) недійсними.
Обґрунтовуючи зустрічний позов, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» посилалось на те, що укладений між позивачем та третьою особою правочин суперечить приписам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення публічних закупівель, оскільки фактично за останнім передано право грошової вимоги за договором, укладеним за наслідками проведення публічної закупівлі. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що умовами договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. передбачено заборону сторін передавати свої права та обов'язки за вказаним правочином іншим особам. Крім того, позивачем за зустрічним позовом зауважено на тому, що станом на момент укладання договору факторингу право вимоги клієнта до боржника не було дійсним. Позивачем за зустрічним позовом також вказано, що при укладанні спірного договору сторони не мали на меті настання певних правових наслідків.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вказувалось судом, за приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Одночасно, ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Статтею 1080 Цивільного кодексу України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Тобто, у даному випадку, зазначення у п.11.1 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. про те, що жодна зі сторін не має права передавати свої права за даним договором третій особі, не має наслідком недійсності договору факторингу №Ф-3 від 10.02.2017р.
При цьому, посилання у даному випадку позивача за зустрічним позовом на приписи ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно яких умови договору про закупівлю не повинні відрізнятись від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону, а істотні умови договору не можуть змінюватись після його підписання, суд до уваги також не приймає як безпідставні та юридично неспроможні, оскільки фактично правовим наслідком укладання між позивачем та третьою особою договору факторингу є перехід права вимоги за основним зобов'язанням (заміна кредитора), проте, ніяким чином не внесення змін до договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р.
Тобто, виходячи з вищевикладеного, посилання позивача за зустрічним позовом на наявність в основному договорі заборони на передання прав та обов'язків іншим особам не є достатньою підставою для визнання договору факторингу недійсним.
З приводу тверджень Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про те, що станом на момент укладання договору факторингу право вимоги клієнта до боржника не було дійсним, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.1078 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З приводу настання строку оплати за договором №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як вказувалось судом, згідно п.п.4.1, 4.2 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. форма розрахунків: безготівкова. Оплата за надані послуги здійснюється замовником протягом 30 банківських днів після підписання акту видачі устаткування з ремонту і акту приймання-передачі наданих послуг. Разом з актом приймання-передачі наданих послуг виконавець направляє замовнику фактичні калькуляції за надані послуги з розшифровками по статтям витрат (матеріальних витрат, трудомісткості послуг, заробітної плати та накладних витрат).
У п.5.1.5 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. вказано, що дати підписання актів приймання передачі в ремонт та видачі з ремонту є підставою для обрахування строків фактичного знаходження устаткування в ремонті.
Згідно п.5.4.1 укладеного між відповідачем за первісним позовом та третьою особою договору надані послуги приймаються замовником з обов'язковим складанням відповідного акту приймання-передачі наданих послуг та видачі устаткування з ремонту, що одночасно підписується уповноваженими представниками сторін.
З представлених суду документів вбачається, що в межах договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. сторонами 27.12.2016р. було складено та підписано акти виконаних робіт на загальну суму 1 365 480 грн.
До того ж, у відповідності до умов вказаного правочину контрагентами також було складено та підписано відповідні акти від 27.12.2016р. видачі з ремонту колісних пар.
Таким чином, виходячи з умов договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. та фактичної дати підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт й актів видачі з ремонту колісних пар, суд дійшов висновку, що кінцевим строком оплати за вказаним правочином було 09.02.2017р.
Тобто, з вищевикладеного полягає, що станом на момент укладання між позивачем за первісним позовом та третьою особою договору факторингу №Ф-3 від 10.02.2017р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» було право грошової вимоги до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», строк платежу за якою настав.
При цьому, посилання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на те, що після складання вказаних вище документів, які згідно умов договору складаються сторонами за наслідками виконання робіт, фактично обладнання поверталось на дороблення, суд до уваги не приймає як такі, що не змінюють строків оплати робіт, які визначено у п. 4.2 договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р.
За таких обставин, посилання заявника на порушення приписів ст. 1078 Цивільного кодексу України в якості підстави для визнання недійсним договору факторингу №Ф-3 від 10.02.2017р. є необґрунтованими та юридично неспроможними.
Одночасно, суд також не приймає до уваги як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування посилання позивача за зустрічним позовом на те, що при укладанні спірного правочину сторони не мали на меті реального настання правових наслідків. При цьому, суд виходить з наступного.
За приписами ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Пунктом 3.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Зі змісту п.6.1 договору №Ф-3 від 10.02.2017р. вбачається, що для здійснення факторингової операції клієнт передає фактору документи, визначені додатком №1, додатком №2, додатком №3 до цього договору.
Згідно додатку №1 до спірного правочину до переліку підтверджуючих документів належать, зокрема, копія договору №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р., копії актів виконаних робіт та оригінали довідок облікової служби клієнта про облік сум боргів боржника за відповідним господарським договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» прийнято підтверджуючі документи у відповідності до переліку, визначеного у додатковій угоді №1 до спірного правочину.
Означене вказує на вчинення сторонами дій на виконання правочину, що фактично виключає фіктивність такого договору.
За таких обставин, з огляду на наведене вище у сукупності, враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом не було доведено наявності достатніх підстав для визнання недійсним договору факторингу №Ф-3 від 10.02.2017р., суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним договору факторингу № Ф-3 від 10.02.2017р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо».
Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 1 365 480 грн. При цьому, суд виходить з наступного.
За приписами ч.1 ст.1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Як свідчать матеріали справи, 24.02.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» було скеровано на адресу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» повідомлення №63 від 24.02.2017р. про відступлення права вимоги за договором №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р., в якій позивач просив відповідача сплатити новому кредитору (фактору) заборгованість за основним договором в сумі 1 365 480 грн. На підтвердження направлення вказаного повідомлення заявником представлено суду фіскальний чек №2740 від 24.02.2017р. та опис вкладення у цінний лист.
Наразі, посилання відповідача за первісним позовом на заяву №Н-31/196 від 07.08.2017р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка була скерована на адресу третьої особи Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», згідно опису вкладення до цінного листа, що скріплений печаткою відділення поштового зв'язку, в якості підстави для припинення зобов'язань відповідача та відсутності підстав для задоволення первісного позову, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
При цьому, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.
При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 05.07.2016р. по справі №925/769/14.
Як свідчать представлені суду документи, Господарським судом Дніпропетровської області розглядалась справа №904/4293/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс ДНІПРОСПЕЦМАШ» про стягнення заборгованості у розмірі 24 016 646,24 грн.
Рішенням від 31.05.2017р. Господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було задоволено в повному обсязі: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс ДНІПРОСПЕЦМАШ» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованість у розмірі 24 016 646,24 грн.; розподілено судові витрати.
Доказів скасування чи оскарження у встановленому чинним законодавством порядку вказаного судового акту матеріали справи не містять.
Посилаючись саме на наявність у третьої особи заборгованості згідно судового рішення по справі №904/4293/17 та грошового зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за договором №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р., строк виконання яких настав, відповідач і звернувся до третьої особи з відповідною заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Проте, суд зауважує, що умовою припинення зобов'язання шляхом зарахування є дійсність зустрічної вимоги, тоді як у даному випадку, станом на момент направлення заяви - 07.08.2017р., Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс ДНІПРОСПЕЦМАШ» було передано право грошової вимоги до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за договором №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р. в сумі 1 365 480 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» на підставі договору факторингу №Ф-3 від 10.02.2017р.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що на момент направлення заяви про зарахування боржник був обізнаний про відступлення кредитором права вимоги фактору.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, у суду відсутні підстави приймати заяву №Н-31/196 від 07.08.2017р. Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про зарахування зустрічних однорідних вимог в якості належної підстави для припинення зобов'язань відповідача за первісним позовом за договором №П/Е-161011/НЮ від 01.07.2016р.
Таким чином, з огляду на все зазначене вище, суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості та задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості в сумі 1 365 480,00 грн.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання первісного позову покладається на відповідача, а судові витрати на подання зустрічного позову залишаються за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця».
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Задовольнити первісний позов повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» (03150, м.Київ, вул.Червоноармійська, будинок 129, ЄДРПОУ 39827930) заборгованість в розмірі 1 365 480,00 грн. та судовий збір в сумі 20482,20 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 04.12.2017 р.
Суддя О.М. Спичак