ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.11.2017Справа №910/16637/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобілі України»
про стягнення 24 750, 00 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Костецька М.І. за довіреністю від 16.12.2016;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» (далі - відповідач) про стягнення 24 750,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2017 порушено провадження у справі № 910/16637/17, її розгляд призначено на 17.10.2017 року.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.10.2017 судом встановлено, що 01.09.2017 року відбулась державна реєстрація змін до установчих документів відповідача, в тому числі зміна повного найменування та зміна місцезнаходження, і станом на час розгляду справи повним найменуванням відповідача є - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобілі України», а його місцезнаходження - 03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 6.
Як на тому наголошено у п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104 - 108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 25 ГПК; крім того, про винесення відповідної ухвали зазначається в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2017 змінено найменування відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Транспорт Груп» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобілі України», на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 30.10.2017 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 20.11.2017 року.
Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 20.11.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 20.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
18.11.2014 року між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір № 235/ТВ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати (продати) у власність Покупця автобус міський (ЛАЗ А-191, надалі - ТЗ), асортимент, кількість яких вказано в Специфікації (Додаток № 1), комплектність яких визначена Технічними специфікаціями (Додаток № 2), що є невід'ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти (купити) зазначений ТЗ, та здійснити його оплату, для подальшого використання і експлуатації, в строки, зазначені в цьому Договорі.
Згідно з умовами Специфікації (Додаток № 1) відповідач зобов'язався поставити позивачу автобус марки А-191 у кількості 1 шт. на суму 1 540 000,00 грн.
Відповідно до п. п. 4.4., 4.5. Договору факт приймання-передачі ТЗ посвідчується підписання сторонами відповідного Акту приймання-передачі ТЗ, який підписується в 2 примірниках. Після підписання сторонами Акту приймання-передачі ТЗ Постачальник обов'язково надає Покупцю необхідні товарно-супровідні документи: накладну на відвантаження (товарно-транспортну накладну), податкову накладну, акт приймання-передачі ТЗ згідно Додатку 6 до Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів та інших транспортних засобів, сервісну книжку та інструкцію з експлуатації ТЗ. Датою поставки ТЗ є дата підписання Акту приймання-передачі ТЗ. Підписанню Акта приймання-передачі передує перевірка Покупцем комплектності, якості та відповідності нормативних параметрів функціонування систем, про що в Акті приймання-передачі робиться відмітка.
За умови, якщо при прийомі-передачі Покупцем виявлено дефекти, складається дефектний акт, в якому вказується перелік дефектів, що підлягають усуненню. Строк поставки при цьому продовжується на термін усунення дефектів. Дефектний акт підписується уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною даного Договору (п. 4.6. Договору).
Пунктом 5.5. Договору передбачено, що якість ТЗ, що постачається, повинна відповідати технічним характеристиками, асортименту та комплектації, вказаним в технічній документації (паспорті) та Технічній специфікації (Додаток № 2) до даного Договору.
У випадку виявлення недоліків під час поставки (передачі ТЗ, ці недоліки повинні бути відображені в Акті прийому-передачі. Постачальник зобов'язаний за свій рахунок усунути недоліки виявлені в продукції, що виникли з вини виробника (п. 5.6. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору розрахунки проводяться шляхом:
попередньої оплати, яка здійснюється перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в розмірі 20% вартості товару, що становить 308 000,00 грн. - попередня оплата.
Підставою для здійснення попередньої оплат є рахунок, виставлений до оплати Постачальником.
Попередня оплата здійснюється на протязі 3 днів з дати підписання Договору. Сума, що залишилась, 80%, що становить 1 232 000,00 грн. сплачується Покупцем на поточний рахунок Постачальника на протязі 14 банківських днів з дати підписання Договору.
На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу кошти в загальній сумі 1 540 000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення № 120428 від 08.12.2014, № 120511 від 09.12.2014, № 120628 від 10.12.2014, № 120805 від 11.12.2014, № 122326 від 17.12.2014.
Згідно з видатковою накладною № 184 від 16.12.2014 та Актом приймання-передачі від 16.12.2014, відповідач поставив позивачу автобус міський ЛАЗ А-1991 на суму 1 540 000,00 грн.
Проте, під час приймання даного автобусу було виявлено механічне пошкодження вітрового скла, про що було зроблено відповідний запис в Акті приймання-передачі від 16.12.2014, який підписано уповноваженим представником відповідача - Генеральним директором Чуркіним Ігорем Анатолійовичем, а також уповноваженим представником позивача - Директором з транспорту Позніхіренком Віктором Федоровичем, та скріплено печатками обох підприємств.
Гарантійним листом від 19.12.2014 № 1912/1 відповідач гарантував позивачу заміну вітрового скла на автобусі, який поставлено, за власні кошти при першому зверненні позивача. При цьому, в означеному листі відповідач зазначив, що даний дефект було виявлено при передачі автобуса ЛАЗ А-191 від 16.12.2014 року.
Листом № 682 від 15.06.2016 позивач просив відповідача здійснити заміну лобового скла, проте відповідачем означені вимоги позивача задоволені не були.
27.08.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією № 759 від 19.08.2016, в якій просив виконати взяті на себе зобов'язання, проте дана претензія відповідачем також не була задоволена.
У зв'язку з необхідністю експлуатації придбаного у відповідача автобусу, позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріон-Гласс СК» Договір № 239 від 25.10.2016, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон-Гласс СК» зобов'язалось поставити позивачу вітрове скло та виконати роботи по його встановленню/монтажу.
Згідно з виставленим рахунком № 1523 від 25.10.2016 вартість вітрового/лобового скла ЛАЗ А183-5206012 2925*1722*6,5 складає 15 833,33 грн., вартість встановлення скла - 4 791, 67 грн., а всього 24 750, 00 грн. (без ПДВ).
Відповідно до Видаткової накладної № 1686 від 15.11.2016 ТОВ «Оріон Гласс СК» поставило позивачу скло вітрове на суму 15 833,33 грн., ПДВ 19 000, 00 грн., а також виконало роботи по встановленню скла на суму 4 791,67 грн., ПДВ 958,33 грн., а всього на суму 5 750,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг № 1687 від 15.11.2016 року.
Таким чином, згідно з доводами позивача, не спростованими відповідачем, йому завдано збитки в сумі 24 750,00 грн.
У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
Згідно з приписами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.
Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 ГК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України).
Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.
Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України).
Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто, мають бути прямими.
Таким чином, і цивільне, і господарське законодавство передбачає стягнення збитків з порушника в силу закону. Тобто незалежно від того, передбачено таке стягнення умовами договору чи ні. Сторона, чиї права порушено, має право розраховувати на відшкодування збитків на підставі: ст.ст. 16, 623 ЦК України; ст. 20, 216, 224 ГК України. Як зазначено в ч. 3 ст. 216 ГК України, один із принципів господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження з цього приводу в договорі. Згідно зі ст. 224 ГК України до збитків належать: витрати, здійснені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження майна, а також неотриманні доходи.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 673 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.
Відповідно до частини 1 статті 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (стаття 679 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, зазначені строки обчислюються від дня укладення договору. Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару. Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту.
Судом встановлено, що під час приймання-передачі Автобусу ЛАЗ А-191, сторонами були виявлені недоліки, а саме механічне пошкодження вітрового скла, що підтверджується Актом приймання-передачі від 16.12.2014, складеним у відповідності з п. п. 4.6., 5.6. Договору.
Гарантійним листом № 1912/1 від 19.12.2014 відповідач зобов'язався усунути вищевказані недоліки та на першу вимогу позивача здійснити заміну лобового скла за власний рахунок, проте, незважаючи на неодноразові вимоги позивача так і не виконав взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого позивач уклав з ТОВ «Оріон-Гласс СК» Договір № 239 від 25.10.2016, згідно з яким було здійснено поставку лобового скла та його встановлення на поставлений відповідачем автобус, вартість яких складає 24 750,00 грн. без ПДВ.
З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За таких обставин, оскільки судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобілі України (03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 6; код ЄДРПОУ 35122889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (02139, місто Київ, вулиця Братиславська, будинок 11; код ЄДРПОУ 32490244) 24 750 (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. збитків та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.11.2017.
Суддя М.Є. Літвінова