Провадження №2/760/5620/17
Справа №760/17078/17
/про залишення позовної заяви без руху/
06 вересня 2017 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Усатова І.А., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності -
Позивачка звернулася до суду з позовом та просить:
встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 01 січня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_2,
змінити черговість у спадкуванні прав та обов'язків після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом визнання за ОСОБА_1 права на спадкування за законом, як спадкоємиці першої черги після смерті ОСОБА_3,
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.
Позовна заява не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України з наступних підстав.
Так, в порушення вимог ч.2 ст. 119 ЦПК України та п. 9 ч. 1 ст. 80 ЦПК України не визначено дійсну вартість нерухомого майна, і як наслідок не було подано належних доказів сплати судового збору в належному розмірі.
Згідно ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити ціну позову щодо вимог майнового характеру.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 80 ЦПК України ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності визначається дійсною вартістю нерухомого майна.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» № 20 від 22.12.1995р. зі змінами та доповненнями від 25.05.1998 визначено, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору.
Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.
Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.
Таким чином, з метою усунення недоліків поданої позовної заяви і можливості вирішення питання про відкриття провадження у справі, позивачу в розумінні вимог ст. 57, 58, 59, 60, 64 ЦПК України необхідно надати належні докази вартості об'єкту нерухомого майна.
В п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що пунктами 1 і 2 частини першої статті 80 ЦПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошових коштів та про визнання права власності на майно або витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК України такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України).
Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК України).
Так, п. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено на 2017 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 1600 грн.
Ст. 4 Закону України "Про судовий збір", який діє на дату звернення з позовною заявою, встановлені ставки судового збору в таких розмірах: за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.
В п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).
Так, з поданої позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено три самостійні позовні вимоги: дві немайнового та одна майнового характеру, та сплачено судовий збір в сумі 1920 грн. (за кожну вимогу окремо, по 640 грн.).
Разом з тим, позивачем зазначено ціну позову в розмірі 41 112,50 грн., проте, не надано жодного доказу на підтвердження вказаної ціни позову.
Таким чином, з метою усунення недоліків поданої позовної заяви і можливості вирішення питання про відкриття провадження у справі, позивачці необхідно надати належні докази вартості 1/2 вищезазначеної квартири, згідно яких і буде розраховано судовий збір за майнові вимоги, та в разі необхідності, необхідно доплатити судовий збір згідгно вищезазначених вимог законодавства.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору, не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві або залишення заяви без розгляду.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Суддя акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
За таких обставин, керуючись ст. 119-121 ЦПК України, суддя -
При таких обставинах, керуючись ст. ст. 119, 121 ЦПК України, суддя -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності - залишити без руху, надавши строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: