"30" листопада 2017 р. Справа № 608/1057/17
Номер провадження2/608/532/2017
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Яковець Н. В.
з участю секретаря Олійник О.С.
представника позивачки ОСОБА_1
представників відповідачки ОСОБА_2, ОСОБА_3
відповідачки ОСОБА_4
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Чорткові справу цивільного судочинства за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області, Білівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно,-
Позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області, Білівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно, в якому просила визнати недійсним та скасувати Свідоцтво на право власності на нерухоме майно №822720 від 23.07.2007 року видане Чортківською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_4 та визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Штокалівка, 136, с. Біла, Чортківського району, Тернопільської області.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що станом на 1 липня 1990 року проживала та була зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1, який на той час мав статус колгоспного двору, оскільки в період 1986-1990 років, головою двору по вул. Штокалівка, 136 в с. Біла , була ОСОБА_7, яка була членом колгоспу та її сім'я на той час складалася з чоловіка ОСОБА_8, сина ОСОБА_9 та ОСОБА_10. Також зазначила, що згідно інформації наданої Чортківським обласним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації від 8 червня 2017 року, їй стало відомо, що 23 липня 2007 року Чортківською районною державною адміністрацією відповідачці було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою вул. Штокалівка, 136, с. Біла, Чортківського району, загальною площею 172,9 м. кв із визначенням частки 1/1. Тому, ознайомившись із вказаними документами, позивачка вважає, що її мати ОСОБА_4 незаконно приватизувала їх спільний будинок який в період від його побудови мав статус колгоспного двору, що стало підставою звернення її до суду з вищезаначеним позовом.
В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги зазначені в позовній заяві підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідачка та її представники в судовому засіданні позовних вимог не визнали та просили в позові відмовити. В запереченні поданому до суду та в поясненнях даних в судовому засіданні зазначили. Що будинковолодіння, яке знаходиться в с.Біла, Чортківського району по вул. Штокалівка, 136 та власником якого є відповідачка по справі ніколи не було колгоспним двором, оскільки відповідачка не належала до членів колгоспу ім. Пархоменка, не писала заяви про вступ до колгоспу, не була зазначена в списках колгоспників, не брала участі у зборах трудового колективу. Також, при оформлені правовстановлюючого документу на зазначене житло в 1997 році та в 2007 році, позивачка проживала разом з відповідачкою в даному будинковолодінні та знала про оформлення даних документів і ніяких претензій та своїх вимог при оформленні права власності в цілому на відповідачку не заявляла. Тому, відповідачка просила, застосувати позовну давність до даних правовідносин, відмовити в позові з підстав пропущення строку позовної давності та відмовити в позові за безпідставністю.
Суд, заслухавши доводи та пояснення сторони і їхніх представників, дослідивши письмові матеріали справи вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати у цивільних справах ВСУ від 15 січня 2014 р. у справі № 6-145цс13) - задовольняючи позов про визнання права власності на частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на підставі ст.ст. 120,123 ЦК УРСР, суди виходили з того, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір, посилаючись на витяг із погосподарської книги та свідоцтво про право власності на цей будинок. Порядок введення погосподарського обліку в сільських радах визначався вказівками по введенню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 р. № 5-24/26, а згодом вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 р. № 69. Згідно із цими вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сімї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, відносились до суспільної групи робочих або службовців залежно від займаної посади. За таких обставин застосування судами норм ст.ст. 120,123 ЦК УРСР - без з'ясування питання щодо правильності віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.
Так, відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 19851988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.07.2007 року власником житлового будинку, який знаходиться в с. Біла по вул. Штокалівка, 136, Чортківського району є ОСОБА_6.
Згідно довідки виданої Білівською сільською радою Чортківського району від 02.06.2017 року. Вбачається, що станом на 1 липня 1990 року на підставі даних Погосподарської книги №2 Білівської сільської ради народних депутатів Чортківського району по вул. Штокалівка 1986-1990 років (ст. 124-125) головою двору по вул. Штокалівка, 136 в с. Біла була ОСОБА_7. ЇЇ сім'я на той час складалася з : чоловіка - ОСОБА_8, син - ОСОБА_9 та дочки - ОСОБА_10, двір колгоспника.
Згідно записів у трудовій книзі серія БТ-1 № 0264492 ОСОБА_4 вбачається, дата завернення березень місяць 1987 року, ОСОБА_4 з 26 березня 1987 року прийнята швеєю в ательє № 3 першого розряду Чортківського побут комбінату, 04 травня 1990 року переведена бригадиром в бригаду по пошиву чоловічого верхнього одягу райпобуткомбінат м. Чортків, 17 лютого 1994 року переведена швеєю райпобуткомбінат м. Чортків. (копія трудової книжки додається).
Згідно копії виписки з книги обліку стажу і заробітку колгоспника ОСОБА_7 вбачається, що 1985 -1986 роки - сторож, 1987-1989 роки член ланки ц.б., 1990 - 1992 роки - швея, 1998 - 1995 роки член ланки ц.б.,1995-1996 роки різноробоча тік.
Згідно довідки архівного відділу Чортківської РДА від 07 вересня 2017 року №454, вбачається, що в протоколах загальних зборів членів колгоспу ім. Пархоменка, с. Біла, Чортківського району, Тернопільської області за 1987 рік в протоколах засідань правління колгоспу відомості про вступ в члени колгоспу ОСОБА_7 відсутні.
Згідно довідки Чортківського об'єднаного управління пенсійного фонду України Тернопільської області, вбачається що при розрахунку пенсії ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, жительки с. Біла, враховано 39 років 3 місяці 12 днів страхового стажу в тому числі: з 01.09.1963 року по 01.07.1965 року - навчання в Камянець - Подільському ПТУ (1 рік 10 місяців 1 днів); з 09.07.1965 року по 01.08.1983 року - робота в Чортківському побут комбінаті (18 років 23 дні); з 02.08.1983 року по 16.03.1987 року - робота в заготконторі Чортківського Рай ПО (3 роки 7 місяців 15 днів); з 26.03.1987 року по 28.12.2002 року - робота в Чортківському побут комбінаті (15 років 9 місяців 3 дні).
Отже, як вбачається з вище вказаних письмових доказів відповідачка ОСОБА_4 дійсно певний період працювала в колгоспі ім. Пархоменка на різних роботах, проте, членом колгоспу ім. Пархоменка, с. Біла, Чортківського району, Тернопільської області не була, отже її житловий будинок не може належати до числа колгоспного двору. Тому суд вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають і в даному позові слід відмовити.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 71 ЦК України, в редакції 1963 року, тривалістю у три роки.
У пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України зазначено, що правила Цивільного Кодексу України про позовну давність застосовується до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Перебіг позовної давності за змістом статті 76 ЦК України, в редакції 1963 року, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з письмових доказів та пояснень представника позивача, позивачка на момент реєстрації даного житлового будинку проживала в даному будинку і їй було відомо, що даний будинок реєструвався в цілому на відповідачку, також позивачка особисто від імені відповідачки за довіреністю приймала участь у отриманні державних актів на землю та реєстрації їх у відповідних органах, що стверджується довіреністю від 13.10.2011 року.
А тому, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає в позові також слід відмовити за безпідставністю та пропуску строку позовної давності.
На основі встановленого та керуючись ст. 27, 31, 58, 128 ЦПК України, ст.120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) ст.ст. 256 ЦК України, правова позиція викладена у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України № 6-145цс13, 6- 350цс15, 6-192цс14, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР «Про порядок оформлення права власності на будинок або домоволодіння при відсутності правовстановлюючих документів» прийнята 31.01. 1966 року; Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5; Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26,; Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69, ст.ст. 8,10, 11, 60, 61, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України суд,-
В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області, Білівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги апеляційному суду Тернопільської області через Чортківський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а відповідачем - в той же термін з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Н. В. Яковець