Справа: № 810/594/17 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.
Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.
28 листопада 2017 року м.Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Твердохліб В.А.,
суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,
за участю секретаря Борейка Д.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Відповідач) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 червня 2012 року по 23 лютого 2016 року в розмірі 175 881 грн 54 коп.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
28 листопада 2017 року через канцелярію суду апеляційної інстанції Відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання та надати ґрунтовані заперечення, враховуючи велике завантаження та велику кількість справ в інших судах на дату судового засідання.
Колегія суддів вважає вказану причину неявки до суду неповажною, з огляду на те, що Відповідач є юридичною особою і не позбавлений можливості вирішити питання щодо представництва у встановленому законом порядку.
За приписами ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління юстиції у Київській області від 05.06.2012 року №446/20 Позивача звільнено з посади заступника начальника Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області - начальника відділу державної виконавчої служби 06.06.2012 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року у справі №2а-3043/12/1070 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління юстиції України у Київській області №446/20 від 05 червня 2012 року та поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Броварського міськрайонного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби.
Так, за приписами ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах вказаної справи Позивачем не заявлялася та судом з власної ініціативи вказане питання відповідно до вимог ч.2 ст.235 КЗпП України не вирішувалося.
Наказом начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області №223/3 від 23 лютого 2016 року скасовано наказ Головного управління юстиції України у Київській області №446/20 від 05 червня 2012 року «Про звільнення ОСОБА_2.» та Позивача поновлено на попередній посаді з 23 лютого 2016 року.
Підставою прийняття цього наказу зазначено постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року у справі №2а-3043/12/1070.
Як вже зазначалось, за приписами ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При ухваленні постанови про поновлення на роботі суд не вирішив питання про виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що призвело до необхідності звернення до суду з даним позовом.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.233 КЗпП України.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У п.2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.4 ст. 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
Відповідно до ст.69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом Позивача, захист якого гарантований частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт «з» пункту 1). Згідно частини 3 пункту 2 Порядку збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення з Відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 07 червня 2016 року по 21 липня 2015 року, що становить 783 робочих днів.
Із особового рахунку з січня по грудень 2012 року Головного територіального управління юстиції у Київській області вбачається, що середня заробітна плата Позивача за останні два календарні місяці (лютий - березень 2012 року) складає 4 736, 30 грн, а середньоденна заробітна плата - 155,52 грн (4736,30 : 41 роб. д.).
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу Позивачу, становить 121 772, 16 грн (783 х 155,52).
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 липня 2015 року до 23 лютого 2016 року, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Положеннями статті 75 Закон України «Про виконавче провадження» визначено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та здійснюється останніми на підставі виконавчого документа.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язкiв або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом.
У рішення Європейського Суду України з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Півень про України» визначено, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обовязкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишаться невиконаними, завдаючи шкоди одній стороні.
Отже, період з моменту ухвалення рішення про поновлення на роботі до моменту прийняття Відповідачем наказу про поновлення є періодом затримки виконання рішення суду, а не вимушеним прогулом, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Приписами ст.159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.
За приписами п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове, яким частково задовольнити позов.
Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області (02002, м.Київ, вул.Є.Сверстюка, 15, код ЄДРПОУ34481907) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1., РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 червня 2012 року по 21 липня 2015 року в розмірі 121 772 грн 16 коп. (сто двадцять одна тисяча сімсот сімдесят дві гривні шістнадцять копійок) відрахувавши відповідні податки та збори.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя Твердохліб В.А.
Судді Костюк Л.О.
Троян Н.М.
Постанова складена в повному обсязі 30 листопада 2017 року.