ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 листопада 2017 року № 826/14007/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року №6568-17 щодо визначення грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25 000,00 грн..
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. В адміністративному позові просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а розгляд справи здійснювати без його участі в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки в судове засідання не повідомив, письмових заперечень на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року не надав.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, з урахуванням вимог даної норми, суд прийшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Позивачу на праві приватної власності належить автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER 200, 2013 року випуску, з об'ємом двигуна 4 461 куб.см.
Листом ГУ ДФС у місті Києві від 18.10.2017р. №15888/Л/26-15-13-10-19 на адресу позивача надіслано, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015р. №6568-17, прийняте ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортному податку з фізичних осіб» в розмірі 25 000,00 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що суперечить положенням статті 12 Податкового кодексу України, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.
Починаючи з 01 січня 2011 року спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).
Так, Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", норми якого набрали чинності 01 січня 2015 року, викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України встановлює, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно з підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Як встановлює підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За правилами обчислення та сплати транспортного податку, визначеними у підпунктах 267.6.1, 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року, у фізичних осіб, що мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є власником автомобіля типу універсал-В марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, 2013 року випуску з об'ємом двигуна 4461 куб см., дата реєстрації 06 листопада 2013 року.
Наведене свідчить, що позивач має власний зареєстрований легковий автомобіль, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., тобто автомобіль, який має ознаки об'єкта оподаткування.
Однак, не дивлячись на наявність ознак об'єкта оподаткування, суд вважає, що у межах спірних правовідносин позивач не має обов'язку сплати транспортного податку, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Як зазначалося вище, норми Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", якими запроваджено транспортний податок для фізичних осіб, набрали чинності 01 січня 2015 року.
Отже, в контексті спірних правовідносин вбачається, що обов'язок зі сплати транспортного податку виникає у фізичних осіб, право власності яких на легковий автомобіль що використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зареєстроване після 01 січня 2015 року.
Разом з тим, на момент придбання позивачем транспортного засобу (05 березня 2013 року) норми Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" ще не діяли, а позивач сплатив до бюджету збір за першу реєстрацію транспортного засобу у відповідності до положень статті 231 Податкового кодексу Україні у чинній та той час редакції.
З огляду на викладене, суд вважає, що норми статті 267 Податкового кодексу України в частині оподаткування транспортним податком з фізичних осіб не можуть бути застосовані до позивача за принципом незворотності дії норми закону в часі.
Навіть якщо по іншому витлумачити норми статті 267 Податкового кодексу України в частині необхідності сплати транспортного податку усіма фізичними особами, які на час його запровадження мають у власності легкові автомобілі, що є об'єктом оподаткування, то, у будь-якому випадку, належить застосовувати принцип правомірності рішень платника податків, встановлено у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, а саме: в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Крім того, визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб суперечить принципу стабільності.
Так, відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Згідно з пунктом 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
У відповідності до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно, одним із елементів якого є транспортний податок.
Підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України вказує, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим відповідною місцевою радою.
Згідно із пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України суд приходить до висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
З урахуванням того, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629", суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, в контексті спірних правовідносин, на думку суду, належить застосувати рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), якими встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 804/15570/15.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 11 червня 2015 року №6568-17.
3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Кузьменко