ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 листопада 2017 року № 826/17605/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів Келеберди В.І., Качура І.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний
банк»
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Тришер»
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
Позивач, в особі Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - Відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тришер», в якому просить визнати неправомірними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №8254, вчинено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим Є.В 22.10.2010 року про звернення стягнення на майно ТОВ «Тришер», а саме на нежитлові приміщення підвалу за адресою м. Миколаїв пр. Леніна (нині Центральний) 171/9 площею 266,6 кв.м. для задоволення вимог ПАТ «ПУМБ» у сумі 404 115,00 дол. США, 214 216,99 грн. та 2 200,00 грн. витрат на виконавчий напис; скасувати повідомлення №52702474/20.1-565/12 про поновлення виконавчого документа без прийняття до виконання виконавчого напису №8254, вчинено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим Є.В 22.10.2010 року про звернення стягнення на майно ТОВ «Тришер», а саме, на нежитлові приміщення підвалу за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна (нині Центральний) 171/9 площею 266,6 кв.м. для задоволення вимог ПАТ «ПУМБ» у сумі 404115,00 дол. США, 214216,99 грн. та 2200,00 грн. витрат на виконавчий напис.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем безпідставно вимагалось надання підтвердження сплати авансового внеску у розмірі 2%, оскільки ПАТ «ПУМБ» було направлено заяву про відкриття виконавчого провадження ще на час дії Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 28.12.2015 року, яким не передбачалось сплати стягувачем авансового внеску при пред'явленні виконавчого документа до виконання.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що Позивачем до заяви про відкриття виконавчого провадження не надано підтвердження сплати авансового внеску.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Враховуючи, що в судове засідання не прибув представник третьої особи, судом прийнято рішення про розгляд справи в письмовому провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» направлено поштою до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України заяву про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса №8254 вчиненого 22.10.2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим Є.В.
Повідомленням від 24.10.2016 року №52702474/20.1-565/12 Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедалом О.О. повернено виконавчий документ без прийняття до виконання з підстав п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». В повідомленні зазначено, що відповідно до ч.2 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Натомість ПАТ «ПУМБ» не надав підтвердження сплати авансового внеску.
Позивач вважає, що Відповідачем в порушення вимог законодавства безпідставно винесено спірну постанову, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
При вирішенні даного адміністративного спору суд враховує, що засади та процедура примусового виконання судових рішень регламентовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ).
Так, статтею 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з п.2 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
У статті 26 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п.1 ч. 1 ст. 26 Закону).
Частиною 2 ст.26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Розглядаючи вказаний позов по суті, суд зазначає, що спір виник у період між втратою чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV та набранням чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, в контексті строків пред'явлення виконавчих документів до виконання та вимог до обов'язкового пакету документів, які подаються для примусового виконання виконавчих документів та є підставою, для відкриття виконавчого провадження.
Так, Позивач звертає увагу на тому, що ним було направлено заяву про відкриття виконавчого провадження поштою 04.10.2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, на підтвердження чого надано копії поштової квитанції про направлення.
Водночас, вказаний документ зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №31602-0-33-16 17.10.2016 року.
З цього приводу, відносно того, яким законом врегульовані спірні правовідносини, суд звертає увагу на норми розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Так, ст.1 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII визначено, що цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.
Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону ( ст. 7 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII).
З наведених вище норм вбачається, що лише за умови, якщо здійснення виконавчих дій розпочато до 05.10.2016, такі дії завершуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", який діяв до 05.10.2016р.
У розумінні Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 05.10.2016 виконавчі дії виконавець вчиняє під час здійснення виконавчого провадження, а виконавче провадження відповідно - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень.
З аналізу вищезазначених норм права, Суд приходить до висновку, що питання щодо наявності підстав для відкриття виконавчого провадження, або повернення виконавчого документа стягувачеві, повинно вирішуватись в порядку Закону № 1404-VIII.
Так, відповідно до ч.5 ст. 26 Закону № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Частиною 4 ст.4 Закону № 1404-VIII унормовано, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Як вбачається із встановлених обставин, до 05.10.2016 р. здійснення виконавчих дій по відповідному виконавчому документу розпочато не було.
Направлення 04.10.2016 р. Позивачем (Заявником) поштою заяви про відкриття виконавчого провадження , тобто в період дії попередньої редакції Закону, не свідчить про початок виконавчих дій до набрання чинності нової редакції Закону. Подання заяви про відкриття виконавчого провадження не є виконавчою дією, а є дією стягувача, направленою на ініціювання вчинення уповноваженим суб'єктом виконавчих дій.
Таким чином, у державного виконавця після 05.10.2016 р. були відсутні підстави відкривати виконавче провадження за нормами Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV.
Враховуючи, що стягувачем не було сплачено авансовий внесок, при цьому, останній не підпадає під категорію пільг щодо звільнення від його сплати, як передбачено ст. 26 Закону № 1404-VIII, Суд зазначає, що в даних спірних правовідносинах наявні підстави, унормовані п.8 ч.4 ст. 4 Закону № 1404-VII, для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
З аналізу матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 69-71, 94, 128, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя А.Б. Федорчук
Судді І.А. Качур
В.І. Келеберда