"29" листопада 2017 р. Справа № 920/199/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 14.04.2017 року;
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 30.12.2016 року №30/105;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ (вх.3507С/1-18)
на ухвалу господарського суду Сумської області від 30.10.2017р.
у справі № 920/199/16
за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми
про стягнення 6 259 554 грн. 82 коп.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.10.2017р. у справі №920/199/16 (суддя Резніченко О.Ю.) заяву ПАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” від 27.09.2017 року № Smr1721.199/2 про розстрочку виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року у справі № 920/199/16 задоволено частково; розстрочено виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року у справі № 920/199/16 на 30 місяців рівномірними щомісячними платежами в сумі 128 248,81 грн. з листопада 2017 року по березень 2020 року (включно) та 128 248,89 грн. у квітні 2020 року.
Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ з ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 30.10.2017р. у справі №920/199/16 та відмовити в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду у повному обсязі.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що тяжкий фінансовий стан не може вважатись обставиною для розстрочки виконання рішення суду, а відповідачем не надано доказів наявності виключних обставин, які є підставою для розстрочки виконання рішення суду.
Крім того, зазначає, що ПАТ «НАК Нафтогаз України» як державне підприємство є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, для безперервного постачання газу споживачам останній повинен самостійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2017 року у даній справі суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2017року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 29.11.2017 року.
27.11.2017 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№12143), який долучений до матеріалів справи.
У судовому засіданні 29.11.2017 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 30.10.2017р. у справі №920/199/16 та відмовити в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Рішенням господарського суду Сумської області від 05.12.2016 року у справі № 920/199/16 відмовлено в задоволенні позову ПАТ “НАК “Нафтогаз України” до ПАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” про стягнення 6 259 554,82 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року рішення господарського суду Сумської області від 05.12.2016 року скасовано частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 527 368,74 грн. 3% річних, 3 202 601,58 грн. інфляційних збитків, 55 949,55 грн. судового збору за розгляд позовної заяв та 61 544,51 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2017 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року у даній справі залишено без змін.
На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року, господарським судом Сумської області 29.09.2017 року було видано накази.
28.09.2017 року відповідач звернувся до суду господарського суду Сумської області з заявою про розстрочку виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року терміном на 5 років рівномірними щомісячними платежами в сумі 64124,40 грн., починаючи з листопада 2017 року по вересень 2022 року, та жовтень 2022 року в сумі 64124,78 грн.
В обґрунтування заяви про надання розстрочки, відповідач зазначає про те, що виконання даного рішення ускладнене через скрутне фінансове становище товариства, яке спричинене кризою неплатежів у паливно-енергетичному комплексі.
Також, зазначає, що з 01.07.2015 року анульована ліцензія ПАТ “Сумигаз” на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу за врегульованим тарифом, а саме в результаті проведення даного виду господарської діяльності відповідач отримував переважну частину прибутку.
Крім того, заявник вказує на те, що заборгованість юридичних осіб перед ПАТ “Сумигаз” становить 16 372 600,00 грн. (переважно заборгованість підприємств, що використовують природний газ для постачання населенню теплової енергії), а предметом стягнення за даним рішенням є не сума основного боргу, а інфляційні втрати, 3% річних та судовий збір.
Колегія суддів враховує наступне.
В рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 року у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Згідно ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
У відповідності до п. п. 7.1, 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інших обставин, зокрема наявність загрози банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке може бути звернуто стягнення та інше. У випадку прийняття рішення про розстрочку виконання рішення має бути забезпечений баланс прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Так, місцевим господарським судом встановлено, що відповідач, як суб'єкт природної монополії, обмежений у своєму праві на здійснення інших видів господарської діяльності, тариф на розподіл є основним джерелом фінансування діяльності товариства.
Діяльність з розподілу природного газу здійснюється відповідачем в умовах імперативного державного регулювання, в тому числі в частині встановлення тарифів на послуги з розподілу природного газу.
Тарифи на розподіл природного газу є фінансово-розрахунковими величинами, проте нормами чинного законодавства не передбачено можливості для відповідача здійснити розрахунок витрат, необхідних для закладення в тариф, а ПАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” не може самостійно встановлювати такі тарифи та зобов'язане дотримуватись імперативних норм, встановлених НКРЕКП.
Протягом 2016 р. - 2017 р. зазначені обставини не змінилися, проте суттєво призвели до погіршення фінансово - економічної діяльності відповідача, дефіциту коштів для виконання своїх зобов'язань перед державою та кредиторами, в тому числі і перед ПАТ “НАК “Нафтогаз України”.
Станом на 01.09.2017 року заборгованість населення за транспортування природного газу складала 87 411 500,00 грн.
Також, 88% розрахунків за розподілений населенню природний газ підприємство отримує у вигляді пільг та субсидій, які спрямовує виключно на погашення заборгованості за природний газ для виробничих потреб та технологічних втрат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” та відбувається згідно Спільних протокольний рішень.
А тому, ПАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” позбавлений можливості зарахувати ці кошти з чітким призначенням платежу на погашення інфляційних втрат, 3% річних, пені, судового збору за неналежне виконання зобов'язань, навіть на підставі рішення суду.
Разом з тим, на території Сумської області ліцензію на розподіл природного, нафтового газу має лише ПАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”.
Здійснюючи відповідну діяльність щодо розподілу природного газу відповідач зобов'язаний забезпечувати безперебійне та безаварійне надання послуг, утримувати газові мережі, споруди на них, систему газопостачання та газифікації в належному стані.
Відповідно до Статуту ПАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” предметом діяльності товариства, зокрема, є: надання послуг з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ; створення, технічне обслуговування і експлуатація газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу; виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв; локалізація і ліквідація аварійних ситуацій.
Основними джерелами фінансування є кошти отримані саме від розподілу природного газу, які обмежені складовими тарифів на транспортування газу розподільними трубопроводами “компенсація по ВТВ” та “прибуток”.
Між тим, використання коштів з прибутку на погашення заборгованості не може проводитись в розмірі 100% через необхідність виконання умов договору з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України щодо відновлення державного майна, яке проводиться за рахунок власних коштів товариства у розмірі не меншому 100% амортизаційних відрахувань, передбачених у тарифах на розподіл природного газу та сплати податку на прибуток (19%).
А отже, виконання рішення суду в повному обсязі єдиним платежем призведе до неможливості здійснення товариством погашення поточної заборгованості та вимагатиме нецільового використання коштів, передбачених структурою тарифу.
Конституційний суд України у рішенні від 26.06.2013 р. у справі № 5-рп/2013 за конституційним звернення акціонерної компанії “Харківобленерго” щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України “Про виконавче провадження” наголошує, що за судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
На даний час фінансовий стан товариства, яке здійснює виключно розподіл природного газу всім категоріям споживачів Сумської області, є вкрай тяжким, що ставить під загрозу його нормальне функціонування та надання послуг з безперебійного та безаварійного газопостачання.
Таким чином, миттєве виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року значно погіршить фінансовий стан ПАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” та призведе до неможливості виконання виробничих функцій, що і є виключно обставиною, і відповідно підставою для розстрочення виконання рішення на підставі ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, колегія суддів враховує те, що предметом стягнення за даним рішенням є не основний борг, а інфляційні втрати та 3% річних, тобто, розстрочка заборгованості не призведе до порушення прав позивача та дозволить відповідачу поступово сплачувати заборгованість та виконувати функції оператора ГРМ.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, виходячи з інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступені виконання рішення та у сукупності з усіма наданими доказами, дійшов вірного висновку про можливість розстрочення виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року у справі № 920/199/16 на 30 місяців рівномірними щомісячними платежами в сумі 128 248,81 грн. з листопада 2017 року по березень 2020 року (включно) та 128 248,89 грн. у квітні 2020 року.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доцільність надання розстрочки виконання рішення суду, оскільки негайне примусове виконання наказу господарського суду в даний час призведе до зупинки господарської діяльності товариства, неможливості забезпечення природним газом споживачів Сумської області , що створить загрозу зупинення багатьох підприємств.
За таких обставин, надання розстрочки виконання рішення не є способом уникнення відповідачем відповідальності, а є організацією та створенням умов для виконання рішення.
Крім того, колегія суддів враховує те, що відповідачем здійснюється позовна робота, направлена на стягнення заборгованості з інших юридичних осіб, добросовісно виконуються графіки розстрочки, які були затверджені судом при розгляді інших справ.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 12.07.2017 року у справі №913/399/16, від 11.04.2017 року у справі №909/77/16, від 27.06.2017 року у справі №927/769/16, від 19.06.2017 року у справі №918/1930/14, від 22.02.2017 року у справі №917/341/16, від 13.07.2017 року у справі №908/299/16.
Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
У зв'язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.
Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)
За таких обставин, доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_3 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Сумської області від 30.10.2017р. у справі №920/199/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 01.12.2017 року.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Слободін М.М.