28.11.2017 року Справа № 904/4253/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кузнецова В.О.
суддів: Чус О.В., Науменка І.М.
секретар судового засідання: Пінчук Є.С.,
за участю сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №163 від 14.09.2017 р., представник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства "Смоли" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2017 р. у справі
за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Альянс", м.Київ
до державного підприємства "Смоли", м.Кам'янське
про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором
та за зустрічним позовом державного підприємства "Смоли"
до публічного акціонерного товариства "Банк Альянс"
про визнання недійсним додаткового договору
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2017 р. у даній справі (головуючий суддя Ліпинський О.В., суддя Євстигнеєва Н.М., Панна С.П.) первісний позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з державного підприємства "Смоли" на користь публічного акціонерного товариства "Банк Альянс" заборгованість за кредитом у розмірі 7000,00 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі 25 453,78 доларів США, витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 092,46 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Згадане рішення мотивовано посиланням на неналежне виконання державним підприємством "Смоли" зобов'язань за кредитним договором від 15.06.2004 № 011-04/ЮК в частині оплати чергових платежів в погашення тіла кредиту, внаслідок чого станом на 15.03.2017 утворилася прострочена заборгованість.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного додаткового договору.
Відповідач фактично приступив до виконання умов кредитного договору, в редакції змін внесених додатковим договором № 26, зокрема, здійснював сплату заборгованості за кредитом та процентами за його користування з посиланням на відповідний додатковий договір.
Державне підприємство "Смоли" у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та задоволення зустрічних позовних вимог.
Скаржник вважає, що додатковий договір № 011-04/1ОК від 15.06.2004 був укладений і підписаний керівником відповідача з перевищенням повноважень і порушенням вимог установчого документу - Статуту підприємства, без необхідного і обов'язкового у даному випадку погодження з боку Уповноваженого органу управління відповідача - Міненерговугілля України.
У відзиві на апеляційну скаргу публічне акціонерне товариство "Банк Альянс" просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
28.11.2017 скаржник не забезпечив у судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів вважає, що неявка представника скаржника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
15.06.2004 між акціонерним комерційним банком “Альянс”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк Альянс" (далі - позивач, кредитор, банк) та державним підприємством "Смоли" (далі - відповідач, позичальник, боржник) укладено кредитний договір № 011-04/ЮК, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію для поповнення обігових коштів з лімітом 1 500 000,00 грн. строком з 15 червня 2004 по 12 червня 2008 року включно, зі сплатою 27% відсотків річних за користування кредитом (п.1.1 договору).
У подальшому до даного кредитного договору були внесені зміни шляхом укладання додаткових договорів, а саме: додатковий договір №1 до кредитного договору від 07.09.2004, додатковий договір №2 до кредитного договору від 07.09.2004, додатковий договір №3 до кредитного договору від 18.01.2005, додатковий договір №4 до кредитного договору від 28.01.2005, додатковий договір №5 до кредитного договору від 27.04.2005, додатковий договір №6 до кредитного договору від 05.05.2005, додатковий договір №7 до кредитного договору від 12.05.2005, додатковий договір №8 до кредитного договору від 27.12.2005, додатковий договір №9 до кредитного договору від 20.12.2006, додатковий договір №10 до кредитного договору від 19.04.2007, додатковий договір №11 до кредитного договору від 23.04.2007, додатковий договір №12 до кредитного договору від 18.06.2008, додатковий договір №13 до кредитного договору від 11.09.2008, додатковий договір №14 до кредитного договору від 14.10.2008, додатковий договір №15 до кредитного договору від 11.11.2008, додатковий договір №16 до кредитного договору від 13.01.2009, додатковий договір №17 до кредитного договору від 25.02.2009.
18.03.2009 між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір № 18 до кредитного договору, за умовами якого банк, при наявності вільних грошових ресурсів, зобов'язується надати грошові (кредитні) кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, з щомісячним погашенням позичальником, після рефінансування в євро та/або долари США, кредиту частинами в сумі 4 470,00 євро та/або 6 190,00 доларів США з місяця наступного за місяцем у якому було здійснено реструктуризацію заборгованості та зниження процентної ставки (п. 1.1 додаткового договору).
Згідно п. 1.2 додаткового договору, банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію, валюта кредиту - гривня, а з дати рефінансування - євро та/або долари США.
Сума кредиту - 2 400 000,00 гривень, а з дати рефінансування - сума в євро та/або доларах США еквівалентна 2 400 000,00 грн. по курсу НБУ на дату рефінансування.
У подальшому термін користування кредитними коштами змінювався шляхом укладення додаткових договорів (додатковий договір №19 до кредитного договору від 16.02.2010, додатковий договір №20 до кредитного договору від 10.02.2011, додатковий договір №21 до кредитного договору від 16.02.2011, додатковий договір №21/1 до кредитного договору від 16.02.2011, додатковий договір №22 до кредитного договору від 16.11.2011, додатковий договір №23 до кредитного договору від 16.05.2012.
15.05.2013 між сторонами укладено додатковий договір №24 до кредитного договору, за змістом якого відповідачу надано кредит у сумі 106 902 долари США 82 центи, термін користування кредитними коштами - по 20 серпня 2014 року, розмір відсоткової ставки - 15,50% відсотків річних (п.1.2. додаткового договору).
Відповідно до п.1.3.додаткового договору №24 позичальник зобов'язується сплатити - штрафні санкції (пеня та/або штрафи), комісії та інші платежі, якщо вони є, відсотки за користування кредитом та повернути кредит частинами та/або всією сумою, відповідно до договору, в порядку, в строки (або достроково) згідно з умовами, встановленими договором з усіма додатковими договорами до Договору, які можуть бути укладені в майбутньому.
Згідно п.5.1.1 додаткового договору №24 позичальник зобов'язується своєчасно здійснювати погашення заборгованості, шляхом перерахування (внесення) коштів на рахунок, з таким призначенням платежу: "погашення заборгованості по кредитному договору".
Позичальник, щомісячно, в термін до 29 числа поточного місяця сплачує банку відсотки за користування кредитними коштами, а також здійснює погашення тіла кредиту згідно графіку, наведеного у додатку 1 на рахунок, але не пізніше 29 числа наступного за поточними місяцем (п. 6.1. додаткового договору №24).
20.08.2014 між сторонами укладено додатковий договір №25 до кредитного договору, яким було змінено розмір кредиту та затверджено новий графік погашення заборгованості.
26.08.2015 сторонами укладено додатковий договір №26 до кредитного договору, за умовами якого сума кредиту становить 93 351 долар США 91 цент, кінцевий термін користування кредитними коштами по 29 липня 2019 року включно (пп.1.2.2.,1.2.3.) та затверджено новий графік погашення кредиту (додаток №1 до додаткового договору).
На виконання умов кредитного договору та додаткових угод до нього позивачем надано відповідачу кредитні кошти у розмірі 305 810 долар США 40 центів, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позичальника (а.с. 69 -77).
Відповідач, в свою чергу, неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором в частині оплати чергових платежів в погашення тіла кредиту, внаслідок чого станом на 15.03.2017 утворилася прострочена заборгованість у розмірі 7 000,00 доларів США.
Крім того, відповідачем допущено порушення в частині своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість за процентами в сумі 25 453,78 доларів США.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів сплати позивачу заборгованості за спірним кредитним договором у розмірі 32 453,78 доларів США, в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 7000,00 доларів США, прострочена заборгованість за процентами 25 453,78 доларів США.
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі.
Щодо зустрічних позовних вимог державного підприємства "Смоли" до публічного акціонерного товариства "Банк Альянс" про визнання недійсним додаткового договору № 26 від 26.08.2015 до кредитного договору № 011-04/1ОК від 15.06.2004, колегія суддів приймає до уваги наступне.
Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані посиланням на те, що додатковий договір № 26 від 26.08.2015 до кредитного договору № 011-04/1ОК від 15.06.2004 укладений і підписаний керівником відповідача з перевищенням повноважень та без попереднього і обов'язкового погодження органу управління відповідача - Міністерством палива та енергетики України, що є порушенням вимог установчого документа - статуту підприємства.
За приписами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Пунктом 5.1.5 статуту державного підприємства "Смоли" передбачено, що підприємство здійснює залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надає гарантії або є поручителем за такими зобов'язаннями за погодженням з Міністерством фінансів України, здійснює залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надає гарантії або є поручителем за такими зобов'язання - за погодженням з Уповноваженим органом управління та Концерном.
Згідно п. 5.2.2. статуту підприємство попередньо погоджує з Уповноваженим органом управління та Концерном укладення договорів оренди, кредиту, застави, іпотеки, поруки та інших угод, пов'язаних з обтяженням активів підприємства.
Додатковий договір №26 до кредитного договору № 011-04/1ОК від 15.06.2004 з боку державного підприємства "Смоли" підписано директором ОСОБА_2, що діє на підставі статуту.
Спірний правочин не є самостійним правочином, оскільки підписаний з метою внесення змін до умов раніше укладеного кредитного договору, шляхом розстрочення кредиторської заборгованості ДП "Смоли" із погодженням сторонами нового графіку погашення кредиту та процентів.
Статутом ДП "Смоли" не передбачено отримання попереднього погодження на внесення змін до умов раніше укладених кредитних договорів.
Таким чином, у даному випадку відсутня необхідність у погодженні спірної додаткової угоди з Уповноваженим органом управління.
Крім того, відповідно до п.3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Відповідачем фактично було схвалено спірний додатковий договір, оскільки останній приступив до виконання цього додаткового договору, зокрема, здійснював сплату заборгованості за кредитом та процентами за його користування з посиланням на відповідний додатковий договір.
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, прийнятого з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103,105 ГПК України, суд, -
У задоволенні апеляційної скарги державного підприємства "Смоли" відмовити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2017 у справі №904/4253/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом 20 днів.
Постанова складена в повному обсязі 01.12.2017
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді О.В.Чус
ОСОБА_3