04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"29" листопада 2017 р. Справа№ 910/6231/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Тарасенко К.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 29.11.2017
розглядаючи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 (повне рішення складено 11.07.2017)
у справі №910/6231/17 (суддя Отрош І.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"
до 1.Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре"
2.Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2
про стягнення 49000 грн. 00 коп. (24000 грн. 00 коп. з відповідача-1 та 25000 грн. 00 коп. з відповідача-2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 у справі №910/6231/17 у позові Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення 24000 грн. 00 коп. та до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 25000 грн. 00 коп. - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення 24000 грн. 00 коп.
В своїх доводах апелянт посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/6231/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.
Справа слухалась різними складами суду. Розгляд справи неодноразово відкладався.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.11.2017, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у підготовці для підвищення кваліфікації, для розгляду справи №910/6231/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Тарасенко К.В.
Вказана судова колегія почала розгляд справи спочатку і прийняла постанову у даній справі.
Представник відповідача-2 приймав участь у судових засіданнях, надавав свої пояснення, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних про стягнення 25000 грн. 00 коп. з відповідача-2 - залишити без змін.
Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи в судові засідання не з'являлись, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути скаргу без участі зазначених представників.
Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, заслухавши представника відповідача-2, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.03.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (страхувальник, вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № КІН0CPS-152V2XI, яким передбачено страхування майнових інтересів страхувальника (вигодонабувача), пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Шевроле, державний номер НОМЕР_1.
Відповідно до п. 9 договору добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 строк його дії встановлено з 01.04.2015 по 31.03.2016.
21.11.2015 ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом Мазда, державний номер НОМЕР_1, порушив п.п. 2.3.б, 10.1, 12.1, 11.4 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Шевроле, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Вказане підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №77051377 (видана 10 ротою 4 батальйону УПС МВС України у м. Києві, вих. №41/11-21417 від 31.12.2015) та постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.12.2015 у справі №761/38338/15-п (провадження №3/761/6651/2015), яка набрала законної сили 07.01.2016. Зазначеною постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, через пошкодження внаслідок ДТП застрахованого транспортного засобу у позивача виник обов'язок виплатити страхове відшкодування згідно з умовами договору.
Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку вих. №117-2015 від 13.01.2016, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕАК «Довіра» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 14566/13 від 13.04.2013) на підставі ремонтної калькуляції № 117-2015 від 13.01.2016 (система Audatex), вартість відновлювального ремонту автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,6012), становить 85177 грн. 13 коп., а вартість матеріального збитку становить суму у розмірі - 121012 грн. 67 коп.
Водночас, відповідно до п. 15.14 договору добровільного страхування №КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 у разі страхування транспортного засобу на повну вартість та у випадку його конструктивного знищення (коли вартість матеріального збитку перевищує 80% страхової суми), страховик виплачує страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 70% страхової суми за договором.
При цьому, пунктом 5.1 договору добровільного страхування №КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 передбачено, що страхова сума становить 149000 грн. 00 коп.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, перевищує 80% страхової суми, з огляду на те що, відповідно до умов договору добровільного страхування №КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015, автомобіль Шевроле, державний номер НОМЕР_1, вважається конструктивно знищеним та його власнику підлягає виплата страхового відшкодування у розмірі 70% від страхової суми, тобто 104300 грн. 00 коп. (149000 грн. 00 коп. * 70%).
Згідно зі страховим актом № И-6536064 від 25.01.2016, складеним Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах», розмір страхового відшкодування за договором добровільного страхування №КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 становить 104300 грн. 00 коп. (70% від страхової суми з огляду на конструктивне знищення автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1), на підставі якого та заяви страхувальника позивачем 25.01.2016 було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 104300 грн. 00 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс». Вказане підтверджується платіжним дорученням № 688 від 25.01.2016 на суму 104300 грн. 00 коп. (призначення платежу - виплата страхового відшкодування АА6961ОР; договір № КІН0CPS-152V2XI; акт № И-6536064 від 25.01.2016; без ПДВ).
Як вбачається з матеріалів справи, на момент скоєння ДТП (21.11.2015), цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 1000 грн. 00 коп. (відповідно до витягу з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, долученого позивачем до позовної заяви та надісланого МТСБУ на запит суду).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на момент скоєння ДТП (21.11.2015), цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6276794 із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 0 грн. 00 коп.
У квітні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 49000,00 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що, оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП (21.11.2015) була застрахована як відповідачем 1 (за Полісом АІ/3399205), так і відповідачем 2 (за Полісом АЕ/6276794), відповідно до обох полісів встановлений ліміт відповідальності страховиків за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50000 грн. 00 коп., беручи до уваги, що кожен з відповідачів повинен відшкодувати позивачу половину від вказаного ліміту страхування (тобто, по 25000 грн. 00 коп.), позивач просив суд стягнути з відповідача 1 страхове відшкодування за Полісом АІ/3399205 у розмірі 24000 грн. 00 коп. (як франшизи за вказаним полісом становить 1000 грн. 00 коп.), та з відповідача 2 страхове відшкодування за Полісом АЕ/6276794 у розмірі 25000 грн. 00 коп. (франшизи за вказаним полісом становить 0 грн. 00 коп.).
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення 24000 грн. 00 коп.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду міста Києва - скасувати частково, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник між страховими компаніями щодо порядку і розміру відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором страхування.
За змістом статті 980 ЦК, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 № 3-1304гс16.
Як вже зазначалось вище, на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» відповідно (Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6276794 ).
Згідно з частиною другою статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату укладення Полісу АЕ/6276794 з відповідачем 2, страхувальник вже мав діючий Поліс АІ/3399205, укладений з відповідачем 1.
Так, 18.02.2015 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (страховик, відповідач 1) та ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) АІ/3399205 (строк дії Полісу - з 18.02.2015 по 17.02.2016, ліміт відповідальності по майну - 50000 грн. 00 коп.; франшизи - 1000 грн. 00 коп., транспортний засіб - Мазда, державний номер НОМЕР_2; страхувальник - ОСОБА_4.)
Крім того, судом встановлено, що 14.11.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» (страховик, відповідач 2) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) АЕ/6276794; строк дії Полісу - з 14.11.2015 по 13.11.2016; ліміт відповідальності по майну - 50000 грн. 00 коп.; франшизи -0 грн. 00 коп.; транспортний засіб - Мазда, державний номер НОМЕР_2; страхувальник - ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Частиною 17.3 ст. 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Отже, обов'язок з повідомлення страховика при укладенні договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується, покладається на страхувальника.
Тобто, страхувальник, всупереч положенням ст. 17.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положенням ст. 989 Цивільного кодексу України, не повідомив відповідача 2 про вже діючий Поліс АІ/3399205, укладений з відповідачем 1.
Таким чином, у випадку неповідомлення страхувальником при укладенні договору страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу про вже наявний (укладений) договір цивільно-правової відповідальності, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника одного й того самого транспортного засобу, новий договір страхування є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Водночас, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Поліс АЕ/6276794, укладений між третьою особою та відповідачем 2 - є нікчемним, з дати його вчинення в частині періоду страхування - з 14.11.2015 по 17.02.2016 у зв'язку з неповідомленням третьою особою відповідача 2 про наявність на момент укладення такого полісу чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного з іншим страховиком (відповідачем 1) щодо того ж об'єкту страхування. Поліс в цей період не створює для відповідача 2 обов'язків, передбачених ним, у вказаний період, зокрема обов'язку з виплати страхового відшкодування на користь позивача щодо страхового випадку -ДТП, який стався 21.11.2015.
На підставі чого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення страхового відшкодування за Полісом АЕ/6276794 у розмірі 25000 грн. 00 коп., а тому в цій частині залишає рішення без змін. З чим і погоджується апелянт, в своїй апеляційній скарзі.
Крім того, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» про стягнення страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 у розмірі 24000 грн. 00 коп.
Так, суд відступив від правової позиції, викладеної Верховним судом України у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14 та прийшов до висновку, що для реалізації новим кредитором (страховиком за договором майнового страхування) права на отримання страхового відшкодування необхідним є подання страховику за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності заяви на виплату страхового відшкодування.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що саме в даному випадку, заява про виплату страхового відшкодування не є досудовою претензією, а є складовим елементом юридичного складу, за наявності якого у відповідача (страховика за Полісом) настає обов'язок з виплати страхового відшкодування.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" за Полісом АІ/3399205. У зв'язку з чим, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, власнику транспортного засобу Шевроле, державний номер НОМЕР_1, покладається на відповідача 1 (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи за Полісом АІ/3399205).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до п. п. д) п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092 (далі - Методика) Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.
Тобто, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яку необхідно витратити на відновлення транспортного засобу.
Однак, з огляду на те, що в наданому позивачем Звіті про визначення вартості матеріального збитку вих. № 117-2015 від 13.01.2016, складеному суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕАК "Довіра" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 14566/13 від 13.04.2013) на підставі ремонтної калькуляції № 117-2015 від 13.01.2016 (система Audatex), встановлено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1 (Ез = 0,6012), суд зазначає, що врахування даного Звіту для визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, є обов'язковим, оскільки, страховик за Полісом несе відповідальність за шкоду, заподіяну його страхувальником у межах вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") та, відповідно, розмір страхового відшкодування за Полісом обмежується даною вартістю.
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, у даному випадку є Звіт про визначення вартості матеріального збитку вих № 117-2015 від 13.01.2016, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,6012), становить 85177 грн. 13 коп.
При цьому, судом враховано, що згідно з п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
У Звіті про визначення вартості матеріального збитку вих. № 117-2015 від 13.01.2016 зазначено, що ринкова вартість автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1 (тобто, вартість вказаного автомобіля до ДТП) становить 121012 грн. 67 коп., а вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 152361 грн. 11 коп.
Таким чином, оскільки витрати на відновлювальний ремонт автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, перевищують вартість вказаного транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль Шевроле, державний номер НОМЕР_1, є фізично знищеним у розумінні п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до п. 30.2 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Позивачем долучено до позовної заяви копію Звіту № 6524173 з визначення вартості складових, які можуть бути демонтовані з автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, для подальшого їх використання, від 11.05.2016, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємцем Бендеровичем І.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №16829/14 від 15.08.2014), складеного на підставі ремонтної калькуляції №6524173 від 12.05.2016 (система Audatex), відповідно до якого вартість складових, які можуть бути демонтовані з автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, для подальшого їх використання складає 12653 грн. 46 коп. (що, по суті, є вартістю вказаного транспортного засобу після ДТП).
За таких обставин, враховуючи положення п. 30.2 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до позивача перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 у межах фактично здійснених ним витрат (104300 грн. 00 коп.) та в межах різниці між вартістю автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, до та після ДТП, що становить 108359 грн. 21 коп. (121012 грн. 67 коп. - "мінус" 12653 грн. 46 коп.).
Крім того, відповідно до п. 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Як встановлено судом першої інстанції, виплата страхового відшкодування за Договором добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 була здійснена на рахунок потерпілої особи (страхувальника, вигодонабувача за вказаним договором добровільного страхування), що підтверджується платіжним дорученням № 688 від 25.01.2016 на суму 104300 грн. 00 коп.
Спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач-1 як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 № 3-1304гс16.
Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім того, відповідно до п. 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Як вже зазначалось вище, виплата страхового відшкодування за договором добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 була здійснена на рахунок потерпілої особи (страхувальника, вигодонабувача за вказаним договором добровільного страхування), що підтверджується платіжним дорученням № 688 від 25.01.2016 на суму 104300 грн. 00 коп.
Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір франшизи за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 становить 1000 грн. 00 коп., а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 50000 грн. 00 коп.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідача-1 у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначає, що він не звертався до відповідача-1 із заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного суду України від 02.07.2002 у справі №1-2/2002.
3 оглядового листа ВГСУ від 14.01.2014 № 01-06/15/2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)» вбачається, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування.
Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп-2002).
Верховний Суд України у своїй постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14 також дійшов висновку, що позивач у справі (страховик за договором добровільного страхування) отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Отже, право, яке виникло у позивача на підставі ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є правом в порядку регресу та виплативши потерпілому страхове відшкодування не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування
В даному випадку, подання заяви на виплату страхового відшкодування не є обов'язком, а є елементом механізму реалізації права на отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який передбачено Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що право на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.
Суд першої інстанції, відступаючи від цього рішення Конституційного Суду посилається на те, що 02.06.2016 було прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України і щодо правосуддя)» № 1401-VIII, який набрав чинності 30.09.2016, та яким було внесено зміни до ст. 124 Конституції України. Так, ст. 124 Конституції України визначено, що законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору".
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не визначається порядок досудового врегулювання спору. Вказаний закон не містить жодної норми щодо досудового врегулювання спору. Так, подання заяви про виплату страхового відшкодування не є досудовим врегулюванням спору, оскільки, на момент подання такої заяви спору (як такого) взагалі не існує.
Більш того, ДТП сталася 21.11.2015, а страхове відшкодування було сплачене позивачем - 25.01.2016. Отже, правовідносини між позивачем та відповідачем-1 виникли 25.01.2016, тобто після переходу до позивача права вимоги в порядку регресу, а тому повинні застосовуватись норми, що діяли станом на 25.01.2016, оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Такими законами, зокрема, є норми статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок з відшкодування шкоди не виконала.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).
Отже, зважаючи на викладене та на ту обставину, що позивач , виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається.
Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
Таким чином, позовна давність позивачем не є пропущеною.
На підставі чого, апеляційний господарський суд, вивчивши матеріали справи, здійснивши перерахунок суми страхового відшкодування, а також враховуючи розмір безумовної франшизи, а також те, що строк позовної давності не пропущено, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині виплати страхового відшкодування у сумі 24000,00 грн підлягають задоволенню.
За таких обставин суд першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача-1. У зв'язку з наведеним судове рішення, підлягає частковому скасуванню.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення.
Таким чином, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 у справі №910/6231/17 слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду - скасувати частково. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення 24000 грн. 00 коп. задовольнити. В іншій частині залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 у справі №910/6231/17 задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2017 у справі №910/6231/17 скасувати частково, виклавши п. 1 резолютивної частини в наступній редакції:
"1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" про стягнення 24000 грн. 00 коп. задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" (03680, м.Київ, ВУЛИЦЯ АНРІ БАРБЮСА , будинок 13-Б; код ЄДРПОУ 33442139) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (49100, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, УЗВІЗ КОДАЦЬКИЙ, будинок 2; код ЄДРПОУ 33248430) у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування -24000 грн. 00 коп. та 1600,00 грн. - судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції."
3.В іншій частині рішення залишити без змін.
4.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Київ Ре" (03680, м.Київ, ВУЛИЦЯ АНРІ БАРБЮСА , будинок 13-Б; код ЄДРПОУ 33442139) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (49100, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, УЗВІЗ КОДАЦЬКИЙ, будинок 2; код ЄДРПОУ 33248430) 1760,00 грн. - судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5.Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
6.Матеріали справи №910/6231/17 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
К.В. Тарасенко