04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"31" жовтня 2017 р. Справа№ 910/13745/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Тарасенко К.В.
розглянувши апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.08.2017
у справі №910/13745/17 (суддя - Сівакова В.В.)
за позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання недійсними та скасування наказів.
Представники сторін у судове засідання не з'явились.
Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області звернулась до господарського суду міста Києва з вимогами до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними та скасування наступних наказів «Про звтвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»:
№ КИ/3221886000:03:165/00004434 від 14.08.2013;
№ КИ/3221886000:03:165/00004415 від 14.08.2013:
№ КИ/3221886000:03:165/00004420 від 14.08.2013;
№ КИ/3221886000:03:165/00004417 від 14.08.2013.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.08.2017 у справі №910/13745/17 у прийнятті вказаної позовної заяви відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарському суді. Позовні матеріали повернуто позивачеві.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач - Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 18.08.2017 по справі скасувати, а справу №910/13745/17 передати на розгляд до господарського суду міста Києва. Крім того, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В, суддів: Гончарова С.А., Тарасенко К.В., відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області прийнято до провадження та справу №910/13745/17 призначено до розгляду.
Представники сторін у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про день та час розгляду справи, сторони були повідомлені належним чином.
У відповідності до п. 3.9.1.-3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки сторони про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Участь в судовому засіданні 31.10.2017 року представників Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та Головного управління Держгеокадастру у Київській області, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування письмових доказів та відкладення розгляду справи не надходило.
Також, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений п'ятнадцятиденним строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.
Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
У відповідності до ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала місцевого господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області звернулась до господарського суду міста Києва з вимогами до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними та скасування наступних наказів «Про звтвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»:
№ КИ/3221886000:03:165/00004434 від 14.08.2013;
№ КИ/3221886000:03:165/00004415 від 14.08.2013:
№ КИ/3221886000:03:165/00004420 від 14.08.2013;
№ КИ/3221886000:03:165/00004417 від 14.08.2013.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.08.2017 у справі №910/13745/17 у прийнятті вказаної позовної заяви відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України. Позовні матеріали повернуто позивачеві.
Повертаючи позовну заяву місцевий господарський суд виходив з того, що спір у даній справі є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, які на думку суду регулюються нормами адміністративного судочинства, а відтак суд першої інстанції вказав, що подана заява не підвідомча господарським судам України.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погодитися не може, оскільки вважає, що спір у даній справі підвідомчий саме господарським судам України а не адміністративним, як помилково вважає місцевий господарський суд.
Так, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначена підвідомчість справ господарським судам. Відтак спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо спір не є підвідомчим господарському суду, тобто якщо предмет спору не охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України.
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з п. 2 Постанови № 10 з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
Відповідно до пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), встановлено, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 Цивільного кодексу України, статей 78, 116, 122 Земельного кодексу України, Верховний Суд України дійшов висновку, що в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин, відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права. За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких грунтується позов, мають приватноправовий характер.
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 19.03.2010 року №2) за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Зокрема, згідно пункту 3.1 зазначеної постанови господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Пунктом 17 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах: про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність; про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання; між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного суду України викладеної в постанові №6-2510це15 від 16.12.2015 року рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 ЦК України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширювалася на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що спір у справі, що розглядається, стосується визнання незаконним та скасування наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність.
Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право, а тому висновок місцевого господарського суду про те, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є помилковим та необґрунтованим.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до статті 6 зазначеної Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Аналогічна правова позиція викладена також Верховним Судом України у постановах від 26.04.2016 р. (№ 21-2990а15), від 25.05.2016 р. (№ 21-1204а16), від 29.09.2015 р. (№ 21 -345а15).
Оскільки суд першої інстанції помилково та незаконно відмовив позивачу в прийнятті позовної заяви ухвала суду підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
У відповідності до ч. 7 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом міста Києва помилково та необгрунтовано прийнято ухвалу від 18.08.2017 року у справі № 910/13745/17 про відмову у прийнятті позовної заяви, тому оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, а позовні матеріали - передачі на розгляд до господарського суду міста Києва.
Відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-106 ГПК України, господарський апеляційний суд, -
1. Апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.08.2017року у справі № 910/13745/17 задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.08.2017року у справі № 910/13745/17 - скасувати.
3. Позовні матеріали № 910/13745/17 передати на розгляд до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
К.В. Тарасенко